Рік новий вже стоїть на порозі

 Рік новий вже стоїть на порозі,

А старий десь присів при дорозі,

Тільки небо сумує в цей день,

І не чутно пташиних пісень.

А ялина у сніжнім вбранні 

Засвітила вогні чарівні,

Сніг виблискує, світиться, грає,

 Опівнічного свята чекає.

Зимовий ранок

 

Заглянув ранок сніжно у вікно,

Вдяглись дерева в білосніжні шати,

Неначе з пуху зітксне сукно 

Сріблиться ніжно вранці біля хати.

Торкає вітер трепетно гілля,

Немов красу боїться обтрусити,

В зимову сукню вбралася земля 

І  прийде ніч оздобами розшити. 

Блукають хмари радісно -  легкі 

Різдвяну пісню небеса співають,

І чутно ноти стишено - дзвінкі,

Що в звуках вітру сонячно лунають.

Казкове диво сніжної краси 

Пейзажем тихим затишно спливає,

Десь чутно скрип і лісу голоси

В задумі днів, що мить благословляє.

Грудневі пейзажі

 

Дощ знову стука у вікно,

Зриває вітер ковдру з ночі,

Розпустить неба волокно,

І заснує ним шиби - очі.

Тремтить у сутінках ліхтар,

Пітьму ховаючи сакрально,

А вечір - спокою дзвонар,

Співає месу сповідально.

Можливо, це природи плач,

А може відчаю ридання,

А грудень -  гість, а не втікач,

Втирає сльози від страждання.

У гіркоті зимових днів

Минуле болісно озветься,

На гілля приспаних садів,

Зима дощами озветься.

Дарує день картини на вікні

 Розписує узори чарівні 

Зима - чаклунка пензлем до світанку,

Дарує день картини на вікні,

Виконуючи ночі забаганку.

Срібляться ніжні пензлика мазки,

Мов з витинанок дивляться сніжинки,

Сплітає день сюжети на  разки,

А час збирає сніжні намистинки.

Зими я бачу дивний силует,

Вона холодна й ніжно - феєрична,

Мороз створив божественний портрет,

Її краса бентежно - споконвічна.

Уміла б я творити як вона,

Лиш хистом і натхненням малювати.

Ось так: без фарб, паперу й полотна,

Розписувати світ і дивувати.

А час писав нам власні теореми

Як ми зустрілись - тихою здавалась,

Магічно й мило завжди посміхалась,

Тоді була для тебе таємницею,

Красивою душевною скарбницею.

А з часом стала річкою бурхливою,

Відвертою,настирною й примхливою,

Я мала власну думку і позицію,

А ти свої показував амбіції.

Спочатку я була лиш забаганкою,

У світі мрій - солодкою приманкою,

А потім стала квіткою - колючкою,

Вимогливою жінкою і злючкою.

Ти все ж шукав вимені своє начало,

А я в цей час дивилась і мовчала,

Вростала в темп, в життєві перешкоди,

І у роки, що нам диктують коди.

А час писав нам власні теореми,

І у " дано" вставляв нові проблеми,

Ти брав реванш, а я допомагала,

Коли від втоми навіть знемагала.

Життя щодня у буднях гартувало,

І вже тебе ніщо не дратувало,

Шумить струмок життєвої криниці,

Збирає час в сузір'я таємниці.

Тихо ніч опускає завісу

 Тихо ніч опускає завісу,

День втомившись, чекає антракт,

Час виводить відому актрису, 

Тиху мить, як обіграний факт.

Тінь малює сумні силуети 

В задзеркаллі нічних ліхтарів,

Проводжаючи в безвість дуети 

Сірих ранків і сум вечорів.

Ще блукають загублені звуки 

Метушні заклопотаних днів,

Десь трамвай відчекснює стуки 

В тиші колій і спокої снів.

Ходить ніч, розпрвіляючи крила,

Думка лине в обійми до сну,

А душа розправляє вітрила,

 Аби мрію зустріти ясну.

А краплі ніжно дивляться спросоння

 Минають дні, спливають мокрі ранки,

Втікає час за обрій сірих днів,

Сховали погляд сонячні світанки 

Грудневими долонями дощів.

Десь чутно звуки сумно - одинокі 

Від шелесту обмоклого гілля,

А погляди ночей похмуроокі 

У смутках віддзеркалює земля.

В калюжі сірій мить купає спокій,

На плин буття накинула плащі,

І прошептала липі одинокій,

Чому проникли в сутінках кущі.

 А краплі ніжно дивляться спросоння 

На світ чарівним блиском кришталю,

Як ранок розстила на підвіконня 

Скрипічний ключ маестро - скрипалю.

Блукає тиша в присмерках кімнат,

 Блукає тиша в присмерках кімнат,

І темп життя у сутінках стихає,

Вже день ховає вісь координат,

Яка його у справах окриляє.

В теплі кімнатнім звуки прилягли,

Укутались у тепле покривало,

Думки втомившись, спокій віднайшли,

Бо тиші дня було зовсім замало.

Заглянув у вікно нічний ліхтар,

Розсіяв світло якось неохоче.

Листає  вітер часу календар,

І день новий у сні життя пророче.

Чому не йдеш, чому ховаєш вроду?

Уже краса осіння відшуміла,

А листопад замів за нею слід,

У тихих снах природа овдовіла,

А ранків блиск розсіявся і зблід.

Понурий парк розхристаний і босий

Пейзаж ховає в сутінках доби,

А тихий дощ, мов ангел безголосий,

Впаде слізьми на клени і дуби.

Ти дивишся невесело й понуро,

Твій погляд - сірі хмари в небесах,

І ранок прокидається похмуро,

Озвавшись тихо в смутку голосах.

Чому не йдеш, чому ховаєш вроду?

Вже грудень протоптав тобі стежки.

Закутай в сніг оголену природу,

На сірий фон зроби свої мазки.

Засумувало небо ...

 Засумувало небо й плаче слізно,

Прощаючись із осінню в ці дні,

І дивиться із відчаєм капризно,

Як дощ танцює гучно на вікні.

Зриває вітер безтурботно краплі,

І кида за куліси сірих днів,

Показує незіграні спектаклі 

При світлі заколисаних  вогнів.

У вікна заглядає ніч осіння,

Блукаючи у пошуках тепла,

І чутно звучне вітру голосіння,

Як зависа на відблисках стебла.

Осіннє

 Сумує час і кличе зиму в гості,

Ще листопад дописує ноктюрн, 

Притихла мить, засмучена до  млості,

На тлі осінніх тихих увертюр.

Дощі чекають сніжні каруселі,

А дні тримають відчаю жалі,

Де час малює фони постарілі 

На мокрій заколисаній і землі.

Вітри шукають пристані поспішно,

Дерева марять мріями весни,

А бурштини сховалися затишно 

Між глицями мовчазної сосни

Розсіє осінь сутінь вечорову

 

Розсіє осінь сутінь вечорову,

Розмиє дощ розгублені сліди,

Одягне хмара хустку пурпурову,

Сховавши мить на відблисках води.

Вечірній час всміхнеться ліхтарями,

Відтінить сяйвом липи і дуби,

І піде осінь мовчки манівцями 

Без попереджень в гості до журби.

Скупає місяць погляд темно - сірий 

В холодній тиші приспаних октав,

А день осінній мокрий і змарнілий 

Останній лист безшумно проводжав

Намалюю я лист

 

Намалюю я сад 

На долонях світанків,

В ніжних звуках цикад 

Зачарованих ранків.

Намалюю степи 

І пшеничні простори,

Трав покоси сухі - 

Дивні літа узори.

Намалюю ріку,

Що по руслу гуляє,

І прибій буйних хвиль,

Як на берег лягає.

Намалюю квітник 

І яскраві жоржини, 

Як зриває листопад 

Барви з днів, мов провини.

Намалюю я день,

Що у простір спливає,

Як з мелодій пісень 

Світ в життя поринає.

Намалюю журбу,

Що із листям кружляє,

Сум і спокій дібров,

Що у тиші блукає.

Намалюю я лист,

Що на землю лягає,

Дивний осені хист,

Що за часом спливає.

Прийдеш ти в кімнатну тишу

 

Прийдеш ти в кімнатну тишу 

Без запрошення щораз,

Вмить всі справи я залишу 

І зустріну без образ.

Вже погляну обережно 

За зашторене вікно,

Погляд знітиться бентежно,

Згорне ночі полотно.

І в душі засяє ранок, 

Посміхнувшись крадькома,

Привітається серпанок,

Хоча крадеться зима.

Я скажу : " Тобі я рада,

Дню прийдешній, так і є.

Час - чаклун, а мить - розрада,

Коли сонечко встає.

Знов прийшов, я дуже вдячна 

За візити у життя,

Зустріч ця така магічна,

Світлий дотик до буття"

Блукає осінь в парку поміж лип

 Блукає осінь в парку поміж лип,

Печальний погляд затишку шукає,

В цю мить самотній чутно гілля скрип,

Так вітер в гості зиму зазиває.

Вона тримає мокрий жовтий лист,

Очима пестить ніжну хризантему,

Дарує квітам щедро  аметист,

І творить час завершену поему.

Сховалась осінь мовчки у дворах, 

Вона сумна,змарніла, одинока.

Зими вже чутно кроки у ярах,

Шумлять вітри,бо осінь вже глибока.

Стоїть осіння тиша на порозі

 Стоїть осіння тиша на порозі 

Така таємна, дивна і сумна,

Десь розгубила щастя по дорозі 

І обірвалась радості струна.

Вона мовчазно в сутінь час манила,

Де мить творила сонні вітражі,

І таємничістю довкола все обвила,

Завороживши погляди чужі.

В осінній тиші сад відчує спокій,

Пожовкле листя - втіху і печаль.

А їй мовчазній, гордо - одинокій 

Накине вечір з світлотіні шаль.

І не важливо, що сьогодні осінь

 

І не важливо, що сьогодні осінь,

Що гаснуть барви ніжних, теплих днів,

Що дощ ховає неба світлу просить,

А вітер тішить просіки садів.

І не важливо, що дощі шепочуть,

Що клен ховає погляд навмання,

Що хмари шлейф із сирості волочать,

І що дерева скинули вбрання.

І не важливо, що побачу зранку:

Проміння сонця чи сумний пейзаж,

Прийму природи мить, як забаганку 

І спогад створить втішний антураж.

Осінні квіти

 Осінні квіти - краса остання.

Холодних ранків чарівна мить.

Букет яскравий з алей вітання 

Крізь подих вітру немов летить.

Осінні квіти збирають фарби 

З палітри листя багряний днів.

Дарують погляд і сонця скарби 

На полотно з позолота снів.

Осінні квіти з дощів жаданих 

Збирають краплі солодких мрій.

І на картинах митців незнаних 

Залишать погляд таємний свій.

Сказала осінь жовтню

 Сказала осінь жовтню: " Прощавай!

Я за тобою буду сумувати,

Пробач, вже час, мене не забувай,

Любила я і ти умів кохати.

Злетіли дні з лелеками в політ,

А ми лиш мить отримали в дарунок,

І цей солодкий і чарівний світ 

Нам дарував гарячий поцілунок.

З тобою я творила і цвіла,

Мені ти дав натхнення і палітру,

Я у пейзажах барвами  жила,

І мала крила з творчості і вітру.

Ти дарував мені букети хризантем,

Вдягав вбрання на мене золотаве,

Водив мене у мрії ясним днем,

Нам щастя посміхалося яскраве.

Кохання мить.На жаль, прийшла пора,

Завершити написану картину, 

Вже щастя мить у барвах відцвіла,

А інший йде до мене на гостину.

Осінні емоції

 Ти сьогодні без настрою, осене,

Хмуриш брови між хмар золоті,

Засмутилося листя обвітрене,

Дожидаючись ніч в самоті.

Опадає краса в безгомінності,

Видно погляд змарнілий в журбі, 

І лиш запах осінньої прілості 

Про дощі нагадає  тобі.

А ще вчора блукала ти парками,

Посміхалася золотом фарб,

Залишаючи погляд ремарками,

Дарувала природі свій скарб.

І нехай ти блукаєш між хмарами,

Я люблю до безтями ці дні,

Почуття я збираю стожарами,

Коли бачу тебе увісні.

Всьому свій час

 Всьому свій час 

Похмурим ранкам 

І дням погідним на зорі, 

І тихим росяним світанками,

І співу півня у дворі.

Всьому свій час  

Веселим святам,

Прозовим будням у житті,

Спокійним дням і тихим водам,

Людській душевній простоті.

Всьому свій час  

Дощам холодним,

Теплу домашньому в цю мить, 

Словам і вчинкам благородним,

Життєвій рані, що болить.

Всьому свій час 

Розкішним храмам, 

Будинкам скромним у селі,

Оздобленим красивим брамами,

Тинам похиленим в дворі. 

Всьому свій час 

Відвертій правді,

Брехні солодкій напоказ,

І якось хочеться насправді 

Пізнати істину хоч раз.

Всьому свій час ...

Розкрило небо парасолю

 Розкрило небо парасолю,

Тримає в схованці дощі,

Голубить ранками тополю,

Сховавши погляд у кущі.

Вдягли в цей час осінні хмари 

Вбрання посріблено важке,

Крильми окутали бульвари,

Далеке вчора і близьке.

Земля ж чекає подих свіжий,

Дощів вимолюють поля,

А степ обвітрений і сизий,

Благальну оду промовля.

І видно, як усе стомилось 

Чекати краплі дощові,

А може їм уже наснились 

Замети білі снігові.

Благають луки, ліс прохає 

Ковток осінньої води,

А вітер мовчки прокладає

Дощам із золота сліди.

Блукає осінь в парку між алей

 Блукає осінь в парку між алей,

А вечір сипле листя золотаве,

Покличе музу трепетно Орфей,

Всміхнувшись небу в сутінках лукаво.

Стара сосна в ошатному вбранні 

У тишу снів крізь у темінь заглядає,

Про плин часу нагадує мені,

В ту мить,як світ вмовка і засинає.

Ховає листя відчай і красу,

Земля вбирає шелесту відтінки,

І у акордах вічності й часу 

Наниже мить, як спогад, намистинки.

Бринить на травах осені сльоза

 Бринить на травах осені сльоза,

Збирає жовтень краплі - намистини,

І чистих вод таємна бірюза 

Відтінить блиск осінньої картини.

Холодна ніч вколише ясени,

Співаючи тихенько колискову,

І буде парк дрімати до весни,

Аж поки створить час нову обнову.

Пожовкле листя в вальсі знов кружля

Під музику вітрів багрянокрилих,

Художник - жовтень тішиться здаля 

Красою фарб від холоду змарнілих.

Я дощ люблю

 Я дощ люблю, він пахне небом 

І прілим листям у саду,

Ріллею мокрою і степом,

І соком груші на меду.

Він пахне осінню й туманом,

І сумом довгих вечорів,

І морозцем, що під парканом 

Блакитним поглядом зацвів.

Я дощ люблю, коли він стука

Мені в зашторене вікно,

Коли на простір ніч сторука 

Розсипле випране рядно.

Він пахне лісом і грибами,

І теплим чаєм на столі,

І жовтня мокрими слідами,

І зойком пилки у селі.

Я дощ люблю, бо він малює 

На склі прозорі вітражі,

А вечір в сутінках сумує 

І мліють сірі міражі.

Я дощ люблю, його сонату

Таку задумливо нічну,

Осінню стильну травіату 

В обіймах темряви і сну.

Жовтневий ранок дивиться на час

 

Жовтневий ранок дивиться на час 

І промінь любо кличе на гостину,

Зібравши фарби з сонячних прикрас,

Дарує день для осені світлину.

У небі вже курличуть журавлі,

Сумні поля закутались у шалі,

Фарбує осінь золотом жалі,

Зітерши пензлем вранішні печалі.

Шумлять гаї мелодію сумну,

Знімає вітер шати із тополі,

І таїну вколисаноземну 

Вдихає ранок радісно поволі.

Вихідний

 Субота.Осінь.Спокій.Ранок.

Вівсянка.Фрукти.Чай.Сніданок.

Духи.Люстерко.Гроші.Думка.

Дорога. Ринок.Список.Сумка.

Капуста.Морква.Борщ.Приправи.

Прання Білизна.Праска.Справи.

Платіжки.Банк.Трамвай.Зупинка.

Обід.Пюре.Салат "Родзинка".

Маршрутка.Час.Дорога.Втеча.

Садок.Квітник.Душа.І вечір.

Землі дощем вклонились небеса

 Землі дощем вклонились небеса,

Лягли спочити хмари біло - сині,

А десь в туманах сріблиться роса,

І день приліг спочить на горобині.

Шепталось листя в просіках вузьких,

А вітер пестив ніжно коси - віти,

Уже в полях далекий і близьких

Надходив вечір з  днем погомоніти.

Блукала тиша в присмерку степів,

Співав цвіркун свою душевну оду,

А вечір слухав, тішивсь і радів,

І зустрічав омріяну свободу.

Блукає вечір мовчки у саду

 

Блукає вечір мовчки у саду

І тихо сум розвішує на віти,

Притишив час замріяну ходу,

Щоб день плекав осінні дива квіти.

А осінь бродить в приспаних дворах,

Збирає листя в сонні каруселі,

І вже ліхтар ховає в кольорах 

Похмурість дня за мокрі акварелі.

Одягне ніч обвітрені плащі 

На спокій лип,і відблиск снів вантажний,

Розсипле небо з хмар рясні дощі,

А мить відтінить обрій недосяжний.

Я в гості осінь запросила

 

Я в гості осінь запросила,

Коли рясніли ще сади,

Вона легенько обтрусила 

Засмагу літню на сліди.

Ми з нею сіли біля річки,

Нам вечір в очі заглядав,

Зливались обрію дві стрічки 

У сяйві сонячних заграв.

Сиділа тиша тут навпроти,

Дзвеніла з вітром в унісон,

І все шукала привороти 

Для двох замріяних персон.

Вона збирала фарби з листя,

Шукала ноти поміж трав,

А мастихіном падолиста 

Сюжети вечір підбирав.

Читала осінь вірш на згадку,

Нас час обвітрював крилом,

Під блиск вечірньої лампадки 

Всміхались зорі за вікном.

Я в гості осінь запросила,

Коли рясніли бурштини,

Вона усе заворожила 

Вечірнім блиском сивини.

А потім встала непомітно,

Всміхнулось лагідно й пішла.

Дивився вечір в слід самітно,

З ким осінь прихисток знайшла.

А я люблю початок осені

 А я люблю початок осені

 І літа погляди ясні,

Коли проміння ранків з просені,

Щодня всміхаються мені.

Коли обтяжені плодами,

У літній щедрості сади,

А вечір крадеться слідами,

Що залишають холоди.

Коли зажурені діброви,

Збирають літа бурштини,

А модні осені обнови,

Вже приміряють ясени.

Коли поля в стерні заснули,

В чеканні оранки й дощів,

А небеса немов збагнули,

Струснувши сльози між кущів.

Коли намисто із шипшини,

Дарує вересень в ці дні,

Гордяться вродою жоржини 

І шепчуть ранкам увісні.

Коли лоскоче погляд промінь 

І вітер гладить по руці,

А мить зловила щастя пломінь

І розпалила на щоці.

Коли душа шукає ноти 

Для днів обвітрено - жарких,

А час розписує турботи

На травах скошених сухих.

А я люблю початок осені,

І літні нотки у ці дні,

Коли душа у ранках просені,

Дарує посмішку мені.

Пасує жінці до лиця

 Пасує жінці до лиця 

Вбрання з поваги і любові,

Слова,як фарби у митця,

Відтінять очі волошкові.

І не потрібно блиск прикрас,

Вона від ніжності засяє, 

А день плекає повсякчас,

Ту мить, де щастя розквітає.

Пасує жінці до лиця 

Букет із ніжності й любові,

Коли із трепетом серця,

Палають в пристрасному слові.

Пасує жінці до лиця 

Весна й чарівна ніжна осінь,

Мов щира посмішка творця,

В очах зігріє неба просинь.

Даруйте жінці щастя мить,

Нехай душею розуміє,

Як радість піснею дзвенить,

А мрія сонячно хмеліє.

Осінній день

Осінній день уранці щось нахмурився,

Пройшовся нишком тихо під вікном,

 Він у видіннях з осінню побачився,

 Тому й гукав у гості перед сном.

А потім враз насмілився постукати,

Рясним дощем в мовчазну таїну,

Я звуки ці готова була слухати 

Немов сюїту вранішньо-сумну.

А осінь йшла щасливо на побачення,

Любов світилась золотом садів,

Несла землі вона своє призначення,

Букет краси і подих холодів.

Дивився день похмурими очима

 Дощі змивають літні акварелі,

Тонує фарби вересень в саду,

Дарує осінь золоті пастелі,

Вбирає ниву в зелень молоду.

Дивився день похмурими очима 

Туди, де час обтрушує жалі,

Знизала мить розгублено плечима,

Щосьшепчуть тихо стомлені джмелі.

Стояла тиша сонно на порозі,

Я заварила чай для нас для двох,

Блукало літо десь там при дорозі,

А вітер гнав сухий чортополох.

Як спогад це літо озветься

 Вже серпень цілує прощально 

Безмежну степів таїну,

І поглядом ніжно й сакрально 

Голубить полів сизину.

Він стелить туман біля ставу,

Обтрушує груші в садах,

Фарбує стерню золотаву 

Дощем по засохлих слідах.

На вроду розквітлій троянді

Дарує дві краплі сльози,

Розвішує з листя гірлянди 

На вранішній сон бірюзи.

Він буде прощатись з горіхом,

Як зникне за обрієм день,

А місяць втішатиме сміхом,

І зорі розсипле з кишень 

Як спогад це літо озветься,

На сльоту впаде промінцем,

І довгим ночам посміхнеться 

Крізь осені смуток і щем.

А кава вже пахне осінню

 А кава вже пахне осінню,

Туманом терпким за вікном,

І неба блакитною просинню,

Від спеки - сухим полином.

А кава вже пахне тишею 

І сумом далеких плес,

Корзинно - фруктовою ношею,

Дощами з похмурих небес.

А кава вже пахне калиною,

Жоржинами й пінним вином,

 Шипшиною й журавлиною,

І свіжістю за вікном.

А кава вже пахне школою, 

І печивом на столі,

І айстрами, й матіолою 

У літні серпневі дні.

Злетіло літо в теплім дивнім сні

 

Збирає літо яблука в саду,

А груша тишком осені чекає, 

Лоскоче вітер промінь - тамаду,

А біля річки вересень блукає.

Квітують айстри пишно в квітнику,

Достиглий сонях затишку благає,

Сумують вранці чаплі на ставку,

А осінь в гості листопад гукає.

Тумани впали ранкам на чоло,

У сизій млі купаються світанки,

Відтанцювало літо й відгуло,

І на стерню струснуло забаганки.

На сонці зжовкли вже серпневі дні,

Думки зустрілись потайки з жалями,

Злетіло літо в теплім дивнім сні,

А дні зібрались ввись за журавлями.

Останні дні серпня

 

Під вуаллю неба дощового 

Літній ранок сонно вигляда,

І плодами терену терпкого,

Ніби в очі літу загляда.

Ніч тремтіла від громів і зливи,

Час вхопивсь за блискавки крило,

Під дощем купались спілі сливи 

І вмивалось стомлене стебло.

Вже нахмурив серпень густі брови,

Під дощем невесело мовчить,

І сумують в спагадах діброви,

Бо в степу десь осінь гомонить.

Вітер браво змінює акорди,

Вже в гаях не чутно солов'їв.

Тішать серпня  древні клавікорди,

Він між хмар свій погляд затаїв.

Тихий відпочинок

 

Сонце вранці привіталось 

На пляжі привітно, 

Море тишею всміхнулось 

Радісно й блакитно. 

Наче грім у яснім небі: 

- Риба, раки, пиво,

У людей завжди потреба 

У їжі на диво.

- Пахлава, криветки, краби,- 

Продавці гукають, 

Полякалися медузи,

Від крику втікають.

- Молоденька кукурудза,

Є й попкорн фруктовий,

Пиво, мідії, рапани- 

Вже й обід готовий.

Гучномовець так кричить,

Що й хвилі стихають, 

Пахлава, як мідь блищить,

І зорі зникають.

Місяць виглянув здаля 

Реклами злякався,

Бізнес гроші заробля,

Нащо сервіс здався.

Чайки ввечері по пляжу 

Збирають об'їдки,

А щасливі торгаші 

Чухають борідки.

Пахне серпень

 Пахне серпень ароматом сливи,

Соком груші, яблуком в саду, 

У медах квіткові переливи 

В сонячному золоті знайду.

Пахне серпень святом Маковія 

Здбою із маком на столі, 

Від фруктових запахів хмелію, 

Як збирають пахощі джмелі.

Пахне серпень пізніми жнивами, 

Ароматом дині й кавуна,

Пригощає сольними піснями 

Під вечірні співи цвіркуна.

Пахне серпень теплим щедрими літом ,

Кукурузним смаком на полях,

І таким солодким дивним світом,

На руках від праці в мозолях.

Блукає літо...

 Блукає літо стомлено полями,

В ранковій тиші жде приходу дня,

Щось гомонить про осінь вже з вітрами,

А серпню кличе в яблуках коня 

Грайливе літо в червні, як дитина,

У липні в праці стомлено - жарке,

А в серпні розцвіта немов жоржина,

Красиве й пінне, й трішечки терпке.

Говорить літо голосом прибою,

Дзвенить вечірньо в співі цвіркуна,

Шепоче ніжно потайки з травою,

Шумить в степу, мов зірвана струна.

Я з ним присяду вранці біля ганку 

І буду слухать звуки чарівні,

Зустрінем разом сонце на світанку,

Що пестить перший промінь на вікні 

Серпень

 Перегортаю лист календаря - 

Чекає серпень з осінню побачення,

У теплих фарбах літо догоря 

І просить в поля жалісно пробачення.

Іде садами і збира дари,

З полів струсив весь блиск і позолоту,

За ним біжать розгублено вітри,

А він дарує айстрам ніжну цноту.

Він кинув погляд в небо крадькома,

А сад вдягнув у вранішню обнову,

На трави сипле роси недарма -

Кує для осені посріблену підкову .

А щастя...

 А щастя кольору квітів:

Червоне, в рожевих тонах,

В букетах, у фарбах з привітів,

В солодких омріяних снах.

А щастя кольору сонця:

Яскраве і тепле як день,

Сміється щодня у віконце 

І лине у звуках пісень.

А щастя кольору хмари,

Небесноблакитне, ясне.

У нього є рідкісні чари 

І світло миттєво - п'янке.

А щастя кольору ранку:

Туманне, вологе й жарке,

Присяде тихенько на ганку 

І літо приспить гомінке.

А щастя кольору моря:

Бурхливе й спокійно - легке.

На хвилях пшеничного поля 

Вдихає повітря п'янке.

А щастя кольору мрії,

Зі смаком бажань на вустах, 

Із поглядом днів на надії,

Крилате і вільне, як птах.

А ти була така красива

 А ти була така красива,

Як крапля ранньої роси,

Як таємнича нічка сива,

Як вітру тихі голоси.

А ти була така тендітна,

Як білосніжний цвіт весни,

Прозоро - світла й непомітна,

Немов таємні дивні сни.

А ти була така бентежна,

Як повінь трепетна й швидка,

Бурхлива й тиха, обережна,

Спокійна й солодко - терпка.

А ти була така чарівна,

Як цей прекрасний дивний світ,

Як степу польова царівна,

Як сонця вранішній привіт.

А ти була ласкава й мила,

Як перший промінь на вікні,

Як парусинові вітрила,

Як подих ранку в сизині.

Тебе такою пам'ятаю,

І вже пройшли десятки літ,

В тобі себе я відчуваю,

Коли дивлюсь на білий світ.

Квіти - літА

 Літо прийдешнє, то тема окрема,

Є літо- повість, а є поема,

Але частіше схоже на квіти,

На нього глянеш,  і хочеш радіти.

Літо- ромашка - світле і ніжне,

Раннє як юність, в душі білосніжне,

В ньому романтика, стиль і кохання,

Зустрічі, квіти, любов і зізнання.

Літо - троянда пахуче й чарівне,

Вабить красою і сонячнодивне,

Творить, працює, співає, дбає, 

Квітку - царівну в перли вбирає.

Літо- жоржина красиве і пізнє,

Мудре, розсудливе і дивовижне,

Терпке і щедре, невтомне, багате,

З досвідом, вмінням, безмежно строкате.

Квітнуть літала на алеях життєвих,

В променях сонця і зливах миттєвих.

Кожне із літ , вже не віш, а поема,

Радості й успіху днів діадема.

Кожне із літ - то життя і робота,

Діти, батьки, родина й турбота.

Квіти -  літа, як про це не сказати,

В гарний букет можна їх поєднати.

Понеділок

 Понеділок.Кава.Ранок. 

Бутерброд.Салат.Сніданок. 

Плаття.Сумка.Двері.Східці. 

Час.Зупинка.Інохідці. 

Пробка.Нерви.Стрес.Чекання. 

Біг.Утома.Мить.Вітання. 

Прохідна.Колеги.Друзі. 

Кабінет.Робота.Смузі. 

Телефон.Дзвінки.Планерка. 

Шеф.Партнери.Сік.Цукерка. 

Сонце.Спека.День.Утома. 

Магазин Метро.Вже вдома 

Соняшникове

 Вже холодом дихають ранки,

Самотні пшеничні поля 

Зняли золотисті серпанки,

Обабіч чорніє рілля.

 А там десь жовтіють простори,

Вбираючи спрагло тепло,

І ластівок сольні мінори,

Витають, ледь сонце зійшло.

Чарує своєю красою 

І золотом сонячний степ.

Оздоблений крапель росою 

Він грає ранковий вертеп.

А сонце йому аплодує,

Вітри його просять на біс,

Світанок тихенько чаклує 

За обрієм сивих завіс.

Всміхається соняшник небу,

І жовто - блакитний пейзаж 

В відтінках шукає потребу,

Створивши ранковий кураж.

Над вечір пахло вже дощем

 Над вечір пахло вже дощем,

Хоч спека в травах ще блукала,

Сховався місяць під плащем,

Бо хмара крила розправляла.

І раптом звідки не візьмись,

У небі чутно громловицю.

Звук.Перші краплі.Полились

Струмки на зсушенину землицю.

Палало небо з краю в край,

Світилось, плакало, тремтіло,

І ніби хмар,сердитих зграй,

За обрій сотні полетіло.

Сердито вітер зашумів 

І тряс усе живе навколо,

А вечір в присмерку зомлів,

Коли громів звучало соло.

Бриніла злива, мов струна,

Сльозами спека умивалась,

Із крапель, зіткана стіна,

Вночі із громом обіймалась.

Я відчуваю запах літа

 Вдихаю літа аромати 

П'янкий малиновий нектар,

І вабить свіжий запах м'яти 

В полоні світанкових чар.

Я відчуваю запах літа,

І дух терпкого полину,

Тут свіжість, сонцем оповита,

Збира з повітря сивину.

Витають пахощі фіалки,

В буянні ранньої пори,

Сухі відлигли сіновалки,

Їх запах стелиться в двори.

Вже на городах спіють дині,

І кукурудза шле свій смак,

Плаття вдягають сливи сині

Сорочку скинув красень - мак.

Вдихаю дар духмяний літа,

Як солод меду запашний,

Бджола - циганка Кармеліта,

Дарує квітам танець свій.

Ранковий експромт

 Промінь біга по вікні,

                            й на стіні,

День, неначе сто принад -

                           пишний сад,

Роси вкрили спориші 

                           від душі.

Вітер листям шелестить -

                            не мовчить,

Пісня птахів гомінка,

                          мов ріка.

Сонях дивиться увись - 

                           залюбивсь.

Чутно запах чебрецю 

                           з вітерцю,

На ожині ще роса - 

                          то краса.

Десь комбайни вже гудуть - 

                            в поле йдуть,

А цвіркун притих, мовчить - 

                             ліг і спить.

Час виспівує пісні 

                               голосні,

Він у світ цей закозавсь -

                            обізвавсь.

Літній ранок

 Обійняв мене поглядом ніжно 

Літній ранок у теплій росі,

Коли в небі згасали побіжно 

Дві зорі в світанковій красі.

В ароматах духмяної м'яти,

І у пахощах квітів і трав 

Він світанок повів зустрічати,

І у себе мене закохав.

Нас за обрієм сонце зустріло,

Місяць зник у просторах небес,

Вже від сонця повітря сивіло,

І світилось на дзеркалі плес.

Липневий вечір

 Співає вечір колискову 

В дуеті з тишею на біс,

І стеле свіжість світанкову,

Створивши росяний каприз.

Мовчазно слухає троянда,

Обняв лілейник тихий сон

Із неба зоряна гірлянда 

Летить із вітром в унісон.

В колисці місяць спочиває,

Молочним Шляхом ніч іде,

І сонях голову схиляє,

Там хор бджолиний не гуде.

Прослухав ранок колискову,

Умився росами із трав,

І заховав між  хмар підкову,

А зорі в пригірщ  розбирав.

Передгроззя

 

На околиці дня, що згасає,

Хмурить брови сердита гроза,

А земля ніби втіхи благає 

Прохолоду, щоб впала сльоза.

І під вечір крайнебо здригнулось,

Затремтіли дерева в цю мить.

В передгроззі усе сполохнулось.

Вечір.Вітер. Вже чутно -  гримить.

Літній вечір

 Десь за обрієм сонце сідає,

Літній вечір блукає в саду,

Теплий подих його зустрічаю,

Дня згасання, як шум на меду.

Літній вечір - це тиша й спочинок,

В його погляді - відблиск зорі,

Захід сонця, як ніжний відтінок

Аквареллю спливе угорі.

Літній вечір голубить долоні,

Швидко втому стирає з чола,

Свіжий подих обвітрює скроні,

Й обціловує квіти бджола.

Літній вечір присів біля мене,

Теплу тишу на плечі поклав,

Вмить святковим все стало буденне,

Коли місяць зорю зустрічав.

Купальська ніч

 Купальська ніч така красива,

Десь квітне папороті цвіт,

А над рікою нічка сива 

Вінки пускає зорям вслід.

Купальська ніч - пора кохання,

Краса дівоча, юний цвіт,

В цей час пливе вінок чекання 

Над берегами юних літ.

Ця ніч чарівна й романтична,

В ній чутно подих давнини,

В піснях оспівано - велична,

І дух присущий сивини.

Купальська ніч - яскраве диво,

Вінки, кохання і вогонь,

І грає полум'я звабливо,

А час летить у світ безсонь.

Липневий дощ

 Він дививсь мені лагідно в очі, 

В його погляді зріла сльоза,

А в обіймах липневої ночі,

Воскресала грози бірюза.

Дарував поцілунки яскраві,

Обіймав своїм літнім теплом,

Розчиняв звуки грому лукаві,

Гладив руки вологим крилом.

Є у нього звабливі принади:

Тихий сум і замріяність дня,

І гучні грозові канонади,

Коли цвітом рясніє земля.

Я його полюбила миттєво,

Коли йшла по калюжах навбрід, 

І в цю мить це для мене суттєво 

Відчувати натхнення прихід.

Це був дощ, мій коханець липневий,

Я красу цю відчула сповна,

Ніжний, теплий, раптово - життєвий,

І бринить в краплях мить чарівна.

Липневе

 Учора липень сонячно всміхався,

Сьогодні ж хмурить брови грозові,

Бо в цвіт ромашки палко закохався,

І щедро шле привіти сльозові.

Ромашка- квітка ніжно - соромлива,

Свою красу схилила до землі,

Така проста й привабливо - вродлива,

Її кохають пристрасно джелі.

Усміхнувся липень солодко троянді,

Від неї спеку в хмари заховав,

Присів спочить у літа на віранді,

Відваром з трав повітря напував.

О, липень - красень, парубок завзятий,

Меди збирає з цвіту і краси,

Він манить в степ обвітрено - строкатий,

Де світ дзвенить на різні голоси.

Липневий ранок ходить під вікном

 Липневий ранок ходить під вікном,

І несміливо з сонцем розмовляє,

Туман укрив траву своїм рядном,

А місяць дозволу сховатися питає.

Птахи створили хори голосні,

Цвіркун веде тонкі мотиви сольно,

А десь за обрієм шумлять рясні дощі,

А небо хмуриться, насупилось безвольно.

Крізь хмари сонце шле палкий привіт,

А промінь впасти хоче у долоні,

Красою вабить неповторний світ,

І усміхнувся день на підвіконні.

Посміхається червень прощально

 Посміхається червень прощально,

Відшумів він дощами сповна.

Вже у співі птахів сповідально 

Його туга за світом зрина.

Він востаннє привітно - ласкавий,

І до липня іде на уклін,

І востаннє цей вихід яскравий 

Продзвенить як малиновий дзвін.

Я розмовляла подумки з дощем

Я  розмовляла подумки з дощем,

Він тихо падав краплями на плечі,

Змивав гарячий полудневий щем,

І крила розправляв, немов лелечі.

Він говорив, що любить шепіт трав,

Красу троянд і  погляд лілій ніжний,

І акварелі вранішніх заграв,

І маків цвіт замріяно - маніжний.

Дощ обіймав простори степові,

Змивав з садів утому полудневу,

Писав сюїти гучно грозові,

І спеку заціловував червневу.

Я слухала, він стукав у вікно,

Читав свої до ранку пасторалі,

Ховав свій сум під вечора сукно,

А час ішов у зоряні  скрижалі.

Дарує липа ніжний аромат

 Красуня - липа трепетно - п'янка 

Вдягла вуаль з ванільно - ніжних квітів,

Її краса привабливо - тонка 

В оздобі світла сонячних софістів.

Гуде бджола, збираючи нектар,

Грайливо промінь бавиться на листі,

А  ніжний запах лине аж до хмар,

І творить небо погляди барвисті.

Дарує липа ніжний аромат, 

Чарує бджіл солодко - ніжним цвітом,

І в музиці обвітрених сонат

Відчутно запах, що здійнявсь над світом.

Тримає червень спеку у долонях

 Тримає червень спеку у долонях,

Дарує тепло липа ніжний цвіт,

У літа роси сріблиться на скронях,

І творить день божествений прихід.

Напоїть соком спілу полуницю,

Черешню буде промінь цілувать,

Покличе бджіл у гості медуниця,

Коли зоря ще буде догорять.

Легенький вітер пеститиме квіти,

Впаде краса ромашок поміж трав,

І буде час на відстані бриніти 

У суголоссі сонячних октав.

Дівчина з очима голубими

 Дівчина з очима голубими,

З посмішкою Мавки на вустах,

З теплими руками золотими,

З мрією крилатою, мов птах.

В роздумах печально - сумовита,

І швидка в поривах, як стріла,

В поглядах відверто - гордовита,

Коли радість сіра, мов імла.

Дівчина з вразливою душею,

У манерах мила й говірка,

Розмовляє потайки з зорею

Коли доля болісно - гірка.

Дівчина із голосом приємним,

З витонченим смаком до краси,

Із бажанням кришталево - чемним

Сад плекає й слухає ліси.

Дівчина з красою Афродіти,

З солодом кохання на губах,

Поглядом плекає живоцвіти,

Й сповіддю лунає в молитвах.

Дівчина із долею земною,

Має пензель й фарби у словах,

День оздобить ніжною габою,

І розсипле щастя по стежках. 

Проснувся день...

 

Крізь хмари сонце кволо пробивається,

Ромашка ніжно росами вмивається,

Цвіркун веде розмову дивну з травами,

А вітер грає, любиться з отавами.

Проснувся день і зорям посміхається,

Зі світом ранок радісно вітається,

Червоний мак красою мов палає,

Палку любов у росах омиває.

Духмяна м'ята вабить ароматами,

Дивують птахи співами - сонатами,

Кує зозуля долю для гаїв ,

Тут час невпинний погляд затаїв.

Сумує небо, засмутилося

Сумує небо, зажурилося,

Дощами літніми умилося,

Скрадають тугу хмари потайки,

А дощ їм казку шепче пошепки.

Ідуть дощі, на землю падають,

Погідні дні троянди згадують.

Ген, колос в полі наливається,

Землі з подякою вклоняється.

Сумує небо, засмутилося,

Журбі нерадісно скорилося.

Збирає час акорди поспіхом,

Сховалось сонце ніби з острахом.

 

Цей літній дощ

Після дощу так пахне м'ята,

Чебрець вбирає запах літа,

Природа щедра і багата,

Дощами втішена й полита.

Цей теплий дощ такий ласкавий,

Купає трави у купелі,

А промінь сонячно - жовтавий 

Збирає літні акварелі.

 

Червневий ранок

 

Приголубив  туман літній ранок,

Вже на травах сріблиться роса,

Прокидається сонно світанок,

Під вуаллю сховалась краса.

Десь у небі проблискує сонце,

Жде троянда з проміння тепла,

Глянув поспіхом день у віконце,

І приліг на листочках стебла.

Дружня порада

 Зібралися дві подруги 

Якось у кавярні,

Говорили про відпустки,

Про плани захмарні.

У період карантину 

Важко спланувати,

Відпочинок за кордоном 

Треба забувати.

В кінці травня вже нарешті 

Тепло завітало,

Галя каже: 

- Я купальник у сумку поклала.

Їй Наталя:

- Треба швидко город прополоти,

Ще й курчата полупились,

Додали турботи.

Розвйшлись, погомлніли

Раді, що зустрілись.

Кожна плани має власні,

На тім й розлетілись.

Час іде, відпустка, плани,

Ніколи зустрітись,

В телефонному режимі 

Раді поділитись.

- Я на морі,- каже Галя,

- Сиджу замерзаю,

Що з купальником робити,

Навіть і не знаю.

- А я вдома, вдягла светр,

Готую вечерю,

Запікаю у духовці 

Смачненьку печеню.

- А тобі я дам пораду,

Напиши Миколі,

Нехай вишле теплих речей 

Щтук три бандеролі.