Кольори травня

 

Жовтий цвіт кульбаб - тепло і сонце,

Ніжний погляд травня і весни,

Заглядає промінь у віконце,

Доброту вкрапляючи у сни.

Кіт Мурко приліг в траві під тином,

Півень виголошує: " Привіт!",

Вітер заховався за комином,

Обтрусивши яблунь білий цвіт.

День іде, шукаючи спасіння,

Крутить стрілки час на самоті,

Сум руїн у звуках відгоміння

Промені збирає золоті.

Зацвіли півонії рожеві,

Ніжним цвітом вабить бузина,

Вибухів шрапнелей металеві

Без жалю їм душу розтина.

Скропить дощ землі глибокі рани,

Змиє біль жахливої доби,

І цвістимуть маки і тюльпани,

Й здімуть мир у небо голуби

Привітався тихо травень рано

 Привітався тихо травень рано

Променем і квітами бузку,

Задзвеніли квіти мов органно,

Заспівали птахи у садку.

Вже із трав шовки лягли під ноги,

Розсипає ніч на них росу,

Час летить крізь зболені тривоги

І шукає вічності красу.

А весна всміхається ласкаво,

Тче з барвінку диво - килими,

Цвітом прикрашає дні яскраво,

Походжає тихо між людьми.

Вже стоїть Великдень на порозі,

Україна сплакує сльозу,

І цвіте калина при дорозі,

Мріючи про миру бірюзу.

Весна - красуня босонога

 

Кинджали, дрони і ракети,

Весна і вибухи вночі.

Людей похмурі силуети,

Птахів стривожені ключі.

Крізь сон лунає знов тривога,

На пуск злітають літаки,

Весна - красуня босонога

Біжить по полю навтьоки.

А під ногами - море квітів,

Вітри розгойдують блакить,

Мов під освітленням софістів,

На струнах березень бринить.

Лиш на душі - і біль, і втома,

Думки бредуть у небуття,

Стара забута аксіома-

Плекати паросток життя.

Поміж зруйнованих будинків,

На тлі згорілих лісосмуг,

На ранах з болем поєдинків

Шукати стійкості навкруг.

Весна благає порятунку

Від зла, від скверни, від біди,

І вмить вдихає запах трунку

З ковтком джерельної води.

Весна постукала тендітно у вікно

 

Весна постукала тендітно у вікно,

Між хмар пливуть розгублені моменти

І крутить час війни веретено,

А квітень сипле щиро компліменти.

Вона бреде між сонних вечорів,

Лунає тихо пісня колискова,

І жах війни навіки овдовів,

А щастя мить всміхнулась 

пелюсткова.

Відчутно подих лагідний весни,

В нім оживають погляди яскраві,

Похмурі дні полинули у сни,

Щоб промені заграли золотаві.

Весняні дні розписують колаж

На чорнім фоні скривджених світанків,

А березень тонує камуфляж

На згарищах понівечених ранків.

Співає зяблик пісню про весну

На фоні грізних звуків канонади,

Тепло дарує й сонячну весну

І первоцвіти в звуках серенади

 

Весняний шепіт південного степу

 Весна бринить у крапельках дощів,

В туманах сизих березневих ранків,

В травневих звуках зляканих хрущів

На фоні вибухів обстріляних світанків.

Десь на полях принишкли бур'яни,

Чорніють вирви, мов на тілі рани,

Крізь відблиски незримі давнини

Клекочуть лавою неначе злі вулкани.

У глиб землі сховались ховрахи,

Покинули свій дім старі лисиці,

Тут не літають зграями птахи,

Бо не знайти тут колосу пшениці.

Не чутно тут веснянок від птахів,

Дощі тут плачуть гіркими сльозами,

Весна шепоче голосом страхів,

Збираючи сумні  музичні гами.

Весняна замальовка

 Десь у вечірніх сутінках дворів,

Між мокрих лип всміхаються простори,

Крізь скрип гілля стареньких яворів

Вчуваються нелюдські поговори.

Тендітний час сховавсь в бруньках верби,

Мить затаїлась в березневій зливі,

А мокрий сад із поглядом журби

Скрадає віддзеркалення криваві.

В цих поглядах незрима суть буття,

Від "А" до "Я" осмислені сюжети,

Глибока філософія життя

І розпачу незримі силуети.

Березень

 Вже перший пролісок всміхнувся,

Вербові котики бринять,

Яскраві ранки озирнулись,

І тихо з вітром гомонять.

У тих розмовах сум і втома,

І страх від погляду війни,

Немов забута аксіома

Завмерла в посмішці весни.

Мороз сховавсь за голі віти

На фоні сонячного дня,

Збирає березень привіти

Щодня для квітня - скрипаля.

Жіночність

Посмішка у жінки весняна,

Ніжний погляд сонячно - ласкавий,

І душа чуттєво - чарівна,

А жіночий голос солодкавий.

Є у неї туга і жалі,

Але їй дано стерпіти болі,

Дні життя- як вільні кораблі,

Що пливуть без компаса у морі.

Материна ласка і тепло,

І наука зовсім не із книги,

Творчості й натхнення джерело,

Рук тепло, що розтопило криги.

Материнська доля непроста:

У турботі, в праці,у тривозі,

Наче мить крізь бурі проліта

По ніким незвіданій дорозі

Нас ранок поспіхом голубить

 

Весна і ранок.Пахло полем,

Доносив вітер запах трав.

Цей спогад лиш озветься болем

На фоні плачучих октав.

Два роки зовсім інші ранки,

Ракетний свист тиранить час,

Тремтять у відчаї світанки,

Змінивши вирази гримас.

Весна згадалася в цвітінні,

Гули над квітами джмелі,

Було це ніби в сновидінні,

Де ніч збирала кришталі.

Вже другий рік ревеуть мотори,

Їх чують злякані міста,

Між стін завмерли коридори,

Як дрон у небі проліта.

Тепер похмурі дні зимові,

Брудна калюжа наче сталь.

Дощі у вранішній промові

Читають вулицям мораль.

Світанки моляться на тишу,

Ми на дистанції війни,

Весна шукає знову нішу

В час світової кривизни.

Нас ранок поспіхом голубить,

Щоб знов сховатись в укриття,

Як і раніше все ж він любить

Бажання зцілити життя.

І не буде спогад без війни

 І не буде більше як колись,

Без сирен, без вибухів, війни,

Щоб дощі потоками лились,

А в буянні терпли полини.

Будуть сльози, спогади, печаль,

Дні страждань, безсоння і жалі,

Тихоплинна моторошна даль,

Ласка сонця й в небі журавлі.

І не буде спогад без війни,

Без полеглих, вбитих, катувань,

Без руїн, днів стертих без вини,

Без жіночих сліз  і сподівань.

Будуть поряд вічні вороги,

Буде Буча, Куп'янськ і Ірпінь,

Гіркота душевна без снаги,

Час убитий мирних поколінь.

Буде поле в мінах на роки,

Лісосмуги випалені вщент,

І життя без помаху  руки,

Ніби долі злий експеримент.

Блукає час за обрієм зими

 Туманний день ховає погляд вічний,

Блукає час за обрієм зими,

Похмурий лютий лагідно не звичний

Блукає сумно десь поміж людьми.

Спустило небо сірі гобелени,

Сховавши тугу поміж яворів,

Тривожно виють злякані сирени,

Замаскувавши вибухи боїв.

А десь блукає сірий пес голодний,

Поміж рун шукаючи тепла,

Його інстинкт рятує надприродний

У дні війни від мук, що прирекла.

Десь п'ють чаї, сидять в кафе затишнім,

А хтось ховається в підвалах від війни,

Дарує доля впевненість безгрішним,

Смертельний вирок - слугам сатани.

Сплакнули хмари сірими дощами,

Сховавши біль і відчай на землі,

Розсипав лютий тугу між кущами,

І розтрусив страждання на щаблі.

А зимі час міняти обнову

 Вечір з острахом дивиться знову,

Плаче небо  від звуків ракет,

А зимі час міняти обнову,

Видно сірий її силует.

У полях на блакитних просторах

Чорні вирви сховали свій страх,

Бруд смердить на чужих триколорах,

А мишва їх гризе в бліндажах.

Лісосмуги обпалені й голі,

Край полів залізяччя пала,

Там блукають загублені долі

На руїнах кривавого зла.

А за обрієм час вже чекає,

Бо втомилась зима від війни,

Про смертельні бої пам'ятає,

І про штурми нічні давнини.

Заховає вона у валізу

Страх і відчай згорьованих днів,

Лиш звучатиме, наче реприза,

Ода миру у музиці снів. 

Дитячі спогади

 Ішло дівча з матусею по парку,

Тримаючи  в руках букет гвоздик,

Ішов дідусь й підкорював цигарку,

І крик сирен на мить немовби зник.

Уважно дівчинка дивилася на маму,

А в погляді завмер химерний страх,

Зруйнований під'їзд  сховавсь за панораму

Обвітрених тривог, затамувавши жах.

Тримала донька міцно руку мами,

Приховуючи в погляді печаль,

У снах вона здригається ночами,

Відштовхуючи сон в холодну даль.

Їй часто сниться сон: іде вона із татом

У зоопарк у літні теплі дні,

І як на катері катається із братом,

Як ловлять зайчики окрилено - ясні.

Пригадує вона, як з котиком гуляла,

Як бігала із друзями в дворі,

Як мама кіски вправно заплітала,

І як зі школи зустрічала на порі.

Душа її немов у прірву лине: 

Ракетні вибухи лунають без мети,

І спогад цей в уяві швидко гине,

Залишивши відбиток самоти.

Усе життя  вмістилось у валізу,

Родинний затишок згадає телефон,

А кожен стук  стривожує щоразу

І збурює в думках амаргедон.

Сьогодні вони йдуть зустрітися із татом

На цвинтар, де тріпочуть прапори,

Загинув навесні під Бахмутом солдатом,

Знешкодивши ворожі табори.

Ось сірий постамент - і  погляд його рідний,

І доньчина рука погладжує граніт,

Їй світ здається цей жорстоко - жалюгідний

У відстанях загублених орбіт.

В душі у неї біль й глибока свіжа рана,

А тато споглядає із - за хмар,

Війна, немов життя уражена мембрана,

В дітей украла    щастя календар.

До Дня Соборності

 Зима.Мороз.В снігу калина.

На сході точаться бої,

Болить Херсоном Україна,

І рани в Харкова свої.

Здійнявсь Чернігів із руїни,

І  Миколаїв втер сльозу,

Щоб дух незламної країни

Розвіяв ворога грозу.

В Одесі Чорне море в мінах,

А Маріуполь стертий вщент,

Та Київ все ж не на колінах,

А Львів всім створює контент.

Полтава руку простягає,

А Суми втримують кордон,

Хмельницький стійкістю вражає,

Дніпро - медичний полігон.

Летять ракети в Запоріжжя,

Удари зносить Кривий Ріг,

А Україна косить збіжжя,

Гостей приймає на поріг.

Тернопіль, Вінниця, Черкаси,

Луганськ, Донецьк, Житомир, Крим.

Гримлять козацькі тулумбаси

Як заклик боротьби за мир.

Соборна вільна Україна-

Дідів і прадідів земля,

Хай лине мова солов'їна

В піснях і в звуках скрипаля

Людське життя блукає між сиренами

 Стоїть зима розхристана й засмучена,

Від вибухів здригається земля,

Вітрами й холоднечею розлючена,

Вдивляючись за обрій звіддаля.

Людське життя блукає між сиренами,

Між часосмуг " Тривога" і " Відбій",

А суть його сховалась за антенами,

В катренах оспівавши дні надій.

Дерева одягли крижані шати,

 Дзвенять скляні   на вітті кришталі,

Збирає час смертельні постулати,

Й прогнози заморожує на склі.

Тремтить душа від ненависті й люті,

Нервовий стрес пронизує буття,

Свідомість дистанціюється від суті

У стані невагомості життя.

Щодня приходять нові повідомлення:

"Злетіли ТУ- негайно в укриття!"

І поринаєш в болісні розломлення 

Й припущення, що  йдуть у небуття.

Час завмирає знову перед вибухом,

А пам'ять шепче тихо " Отче наш",

І мить шукає порятунку з острахом,

Щоб зупинити відчаю тираж.

І ця  буденність входить поступово

У ритм життя обстріляних років.

Чи є свята - уже не принципово,

Чи тихий день  від реву " вітряків".

Думки блукають вулицями міста,

Здіймаючись в небесну далечінь,

Їх зустрічає Матінка Пречиста,

Неголосно промовивши: " Амінь".

Життя

 Життя

Вир подій і душі почуття

Що окреслюють межі буття,

І ведуть лабіринтом подій

По стежках засекречених дій,

Із сюрпризами різних проблем,

Без роз'яснень, ремарок і тем,

І прямуєм на лінію" старт",

Де розкручує фішку азарт

І виходить в момент забуття, 

Та реальність, що в  слові

" Життя"

Час

 Час

Візуальний прозорий контраст

На картині життєвих подій,

В акварелі реальності дій,

У мазках сонцесяйних тонів

На околиці прожитих днів.

Де джерельна від спраги вода

Холодком між подій осіда,

Манить в безвість нездІйснених мрій

У бажання із світлих надій,

Він безжально летить поміж нас

Час.