Зриває вітер ковдру з ночі,
Розпустить неба волокно,
І заснує ним шиби - очі.
Тремтить у сутінках ліхтар,
Пітьму ховаючи сакрально,
А вечір - спокою дзвонар,
Співає месу сповідально.
Можливо, це природи плач,
А може відчаю ридання,
А грудень - гість, а не втікач,
Втирає сльози від страждання.
У гіркоті зимових днів
Минуле болісно озветься,
На гілля приспаних садів,
Зима дощами озветься.
Немає коментарів:
Дописати коментар