Як спогад це літо озветься

 Вже серпень цілує прощально 

Безмежну степів таїну,

І поглядом ніжно й сакрально 

Голубить полів сизину.

Він стелить туман біля ставу,

Обтрушує груші в садах,

Фарбує стерню золотаву 

Дощем по засохлих слідах.

На вроду розквітлій троянді

Дарує дві краплі сльози,

Розвішує з листя гірлянди 

На вранішній сон бірюзи.

Він буде прощатись з горіхом,

Як зникне за обрієм день,

А місяць втішатиме сміхом,

І зорі розсипле з кишень 

Як спогад це літо озветься,

На сльоту впаде промінцем,

І довгим ночам посміхнеться 

Крізь осені смуток і щем.