Чорнобривці цвітуть
біля школи,
Разом сіяли їх навесні,
Бо хотілось
віддячить за щедрість
Цій квітучій і
рідній землі.
Хай красуються завжди барвисто,
І чекають метких
школярів.
Хай розноситься галас дитячий,
Мов переспів
пташиний з садів.
Раннє сонце
багрянить пелюстки,
І сріблиться роса
на квітках.
Дивна казка з
квіткових етюдів
Через роки з’являється в снах.
Квіти пестили
ніжно, з сумлінням,
Вклали душу і
частку тепла.
Хіба можна цю
радість забути,
Коли в душах нуртує
весна.
Так, ми вчились
рослини любити,
В них вбачали
початок життя.
Зрозуміли –
прекрасне є вічне,
А потворне –
помилка буття.
Чорнобривці – то
вчительки ласка,
То наука життя на
віки.
Хай доріжка до школи нас манить,
Кличе в юність
крізь дні і роки.
Поблукай серед трав
буйноквіття,
Невідомих галявин
життя.
Повернися ж по стежці до школи,
Розкажи про свої здобуття!
Ти побачиш тут знов
чорнобривці,
Вчителів , і в цю трепетну мить
Зрозумієш, яке
все це
рідне…
Клумба в квітах… Аж серце щемить.
Травень 2014
Немає коментарів:
Дописати коментар