А нам би знову...

 А нам би знову тішитись весною,

На світ дивитись поглядом із мрій,

Всміхатись посмішкою лагідно - ясною

І пестити мереживо з надій.

А нам би знову мить зустріть щасливу,

І віру, що у серці оживає,

Стрімку приборкать думку норовливу,

І приголубить час, що спочиває.

А нам би знову день зустріти мирно,

І хід подій осмислити умить.

Тривожніі сни окреслити пунктирно,

І приголубить трепетну блакить.

А нам би знову квітень без ракет,

І теплі дні без обстрілів щоденних,

А в гамі звуків стишений фальцет

У жмутку почуттів натруженно буденних.

А нам би радість знов на вихідні,

Забути про страхи і обгорілі ночі,

В буденних справах бачити життя,

Природи божество і погляди урочі.

Весняне

 В ніжних звуках бджолиного хору,

В пелюстковім мереживі днів

Підбирає весна для декору

Ніжні фарби з цвітіння садів.

Квітень пише поезію в квітах,

Творить музику вітер в степах,

Цвіркуни на незвичних трембітах

Відшліфовують радість в тонах.

А десь там возять "зуби дракона",

І траншеями нівечать степ,

В них сховається вража колона,

Щоб уникнуть смертельних халеп.

А крізь вибухи бомб і снарядів

Чутно пісню вітрів у степу,

І у криках стривожених " Градів"

Дощ змиває їдку куряву.

Весна

Весна стояла тихо на околиці,

А день ішов, пришвидшуючи крок.

Витали фрази давньої глаголиці,

Коли життя проводило урок.

Вона любила квіти і фантазії,

А він - реалій суголосся й звук,

Відходили відхилення й оказії,

Лунав реалій денний перегук.

Весна в людей шукала порятунку,

Час диктував реалії буття,

А квітень наливав у келих трунку,

Наповнюючи радістю життя.

Квітень

 Пахне небо ключами лелечими,

Степ - засіяним хлібним зерном,

А на пагорби давньо - старечими

Дати йдуть під доби знаменом.

Вітер грає сюїту нагривисто,

Задивляючись в неба блакить,

Звуки квітня лунають обривисто,

Закохавшись в заквітчану мить.

І нікчемно сховалися в попелі

Зло й безкарність людського буття,

Мить виписує похапцем векселі

На відстрочку боргів в майбуття.

Води змиють злорадство минулого,

Зітре час озвірілості слід,

Промінь визирне з неба похмурого,

Впавши тінню на мідний софіт.

Як здогадатись ...

 Як здогадатись любиш ти чи ні?

Можливо роль виконуєш майстерно,

А може це привиділось мені

В уяві віддзеркаленій химерно.

Можливо це звичайний хід подій,

А може долі подарунок звичний?

Де  плин часу без будь - яких надій

Є хід життя миттєво динамічний

Я прохала щастя у Бога

 Я прохала щастя у Бога,

Будь - якого на довгий строк,

Бог суворо на мене глянув

І повчальний підніс урок.

Він був  поряд - і я щаслива,

Прийняла ці святі дари.

Запитав Господь Бог: " Ще треба,

Якщо треба, то ще бери".

Все що дав мені Бог - любила,

Цінувала і так берегла,

Щастя  мить у руці тримала,

Відганяючи сили зла.

Я нічого взамін не прохала,

Все готова була віддать,

А тепер вже не маю права,

Щоб від когось цей скарб сховать.

Чаклунко - мріє...

 Можливо доля бавиться над нами,

А час змінив емоцій календар,

І плин думок, заметений снігами,

Умить напише мрійний коментар.

Шумлять вітри, виспівуючи гами, 

Принишклим чарам ніжної душі,

Летять нізвідки смутку епіграми,

Ховаючись у білі міражі.

Чаклунко - мріє глянь у очі долі,

Даруй любові щастя булаву,

Знайди ключі від прихистку любові,

І оповий коханням тятиву.

Знайди в душі оті блаженні крила,

Аби злетіть у вир між почуттів,

Розправ років занедбані вітрила,

І освіти їх відблиском років.