Збирає жовтень осені букет

 

Збирає жовтень осені букет ,

Дарує мить натхнення крізь тривоги,

За обрій лине дивний силует

На мокрі затуманені дороги.

Осінні дні закутані в журбу,

Холодні ранки дивляться бентежно,

Ночей сльозливу слухають мольбу,

Скликаючи  надії обережно.

Дощить.Тремтить пожовклий лист,

Земля вбирає краплі до останку,

А жовтень, мов природжений артист

Виконує природи забаганку.

В степу вночі гуркочуть трактори,

Гудуть у небі скаженіло дрони,

Збирає дощ із грізної пори

Неписані людьми свої закони.

Десь листопад озвався вдалині,

Холодні сутінки у вікна зазирають.

Сховався час в гіркому полині,

В опалім листі спогади дрімають.

Червоніють маки

 Червоніють знову маки в полі,

З ковилою тихо гомонять,

В їх цвітінні - знівечені долі

Поміж хмар мов янголи летять.

Погляди таємно величаві

З вкрапленнями чорної журби,

Вибухами злякані заграви

Піднялись увись, мов голуби.

Обіймає степ красу яскраву,

Пелюстки спадають поміж трав,

Розсіває час яскраво  славу

Там, де воїн мужньо воював.

В чорних вирвах маки червоніють,

Скраплені дощами із небес,

А волошки поглядом синіють

В борозні глибокій від коліс.

Маки червонітимуть щороку,

Вічність розсіватиме зерно,

І цвістиме в пам'яті без строку

Слави  незнищенне полотно.

Про дарований світ для нас

 Від життя ми чекаєм бонусів,

І сюрпризів за лет років,

Біжимо від життєвих фокусів,

Що вриваються в гучність днів.

Ведемо діалог за кавою

Про події шахедно - гучні,

Повсякчас за щоденною справою

У шухляду лягають дні.

Вмить ховаємо душу в сутінки

Від байдужих чужих очей,

Мрії пестимо ніжно потайки

На вустах мовчазних ночей.

Зустрічаєм світанки похапцем,

Ніби крадем у вічності час,

Забуваєм про зорі з місяцем

І дарований світ для нас.

Роздуми

 Не уявляю я своєї долі

Без запашних обвітрених садів,

Без лип, розквітлих на роздоллі,

В обіймах круч Дніпрових берегів.

Без Хортиці, без греблі ДніпроГЕСу,

Що сонця схід щоденно зустріча,

Весни - чаклунки-  радощів принцеси,

Яка квітучим зіллям пригоща.

Великий Луг вдивляється у вічність,

Там дух козацький волю окриля, 

Весна дарує радості магічність,

І рідний край велично прославля.

А нам би знову...

 А нам би знову тішитись весною,

На світ дивитись поглядом із мрій,

Всміхатись посмішкою лагідно - ясною

І пестити мереживо з надій.

А нам би знову мить зустріть щасливу,

І віру, що у серці оживає,

Стрімку приборкать думку норовливу,

І приголубить час, що спочиває.

А нам би знову день зустріти мирно,

І хід подій осмислити умить.

Тривожніі сни окреслити пунктирно,

І приголубить трепетну блакить.

А нам би знову квітень без ракет,

І теплі дні без обстрілів щоденних,

А в гамі звуків стишений фальцет

У жмутку почуттів натруженно буденних.

А нам би радість знов на вихідні,

Забути про страхи і обгорілі ночі,

В буденних справах бачити життя,

Природи божество і погляди урочі.

Весняне

 В ніжних звуках бджолиного хору,

В пелюстковім мереживі днів

Підбирає весна для декору

Ніжні фарби з цвітіння садів.

Квітень пише поезію в квітах,

Творить музику вітер в степах,

Цвіркуни на незвичних трембітах

Відшліфовують радість в тонах.

А десь там возять "зуби дракона",

І траншеями нівечать степ,

В них сховається вража колона,

Щоб уникнуть смертельних халеп.

А крізь вибухи бомб і снарядів

Чутно пісню вітрів у степу,

І у криках стривожених " Градів"

Дощ змиває їдку куряву.

Весна

Весна стояла тихо на околиці,

А день ішов, пришвидшуючи крок.

Витали фрази давньої глаголиці,

Коли життя проводило урок.

Вона любила квіти і фантазії,

А він - реалій суголосся й звук,

Відходили відхилення й оказії,

Лунав реалій денний перегук.

Весна в людей шукала порятунку,

Час диктував реалії буття,

А квітень наливав у келих трунку,

Наповнюючи радістю життя.