Я розмовляла подумки з дощем,
Він тихо падав краплями на плечі,
Змивав гарячий полудневий щем,
І крила розправляв, немов лелечі.
Він говорив, що любить шепіт трав,
Красу троянд і погляд лілій ніжний,
І акварелі вранішніх заграв,
І маків цвіт замріяно - маніжний.
Дощ обіймав простори степові,
Змивав з садів утому полудневу,
Писав сюїти гучно грозові,
І спеку заціловував червневу.
Я слухала, він стукав у вікно,
Читав свої до ранку пасторалі,
Ховав свій сум під вечора сукно,
А час ішов у зоряні скрижалі.
Немає коментарів:
Дописати коментар