А ми за мир

 Ви за війну, за захват територій,

А ми за волю, річку, гай і сад,

Тіла ви сунете в пекельний крематорій,

А ми благаєм миру устократ.

Прийшли зі зброєю на землю нашу рідну,

Щоб руйнувати і палити все до тла?

Свою натуру показали ви огидну,

До вас вже ненависть і в дітях проросла.

У вас живуть імперські наратив,

А ми із роду тих, хто сіє хліб,

Для вас грабіж - життєві позитиви,

Своє достоїнство хороните у гріб.

Ви цілитесь і у святе, і в грішне,

Для вас утіха - спалена земля,

Майбутнє ваше сіре й безутішне,

Що вас чекає злобно звіддаля.

Ви кажете, що справжні ми нацисти,

Свій " мир" ви вдерлись в Бучі показать?

Спалили Маріуполь, як фашисти,

Не гріх і про Алеппо нагадать.

Херсон тримали довго ви в облозі,

Тепер безжально місто бомбите,

Іде  Різдво  до люду по дорозі,

А ви сухпай в окопах грезите.

Ви впевнені - прийшли нас рятувати?

На танках вдерлися із градами сюди,

Волаєте жорстокість показати,

Криваві залишаючи сліди.

Ви варвари, яких ще світ не бачив,

Лікарні, школи, храми - це святе.

Вам світ голодомор ще не пробачив,

Бо у душі ви з чортом живете.

Б'єте по ТЕС, щоб світла нас лишити,

Для вас зима - це зброя, а проте,

Народ наш є,він був і буде жити,

І згине зло і правда розцвіте.

Ви за війну, а ми - за мир і працю,

За хлібне поле, мирне майбуття,

За людяність, відвертість і співпрацю,

За світлий день, за матір і дитя.

Листи до Миколая

 Іде Святий щороку до малечі,

Несе у торбі радість дітлахам,

Сумні думки цьогоріч у старечі,

Як це здійснити він не знає й сам.

Сидить сумний читає лист Дарини

Вона не просить в нього телефон,

І у листі те ж саме у Поліни,

Яка із дому їде за кордон.

Дарина просить повернути тата,

Який загинув влітку на війні,

А Поля пише: " Розшукайте брата,

Що безвісти пропав ще навесні".

А Петрик просто повернуть домівку,

Ракетою зруйновану вночі,

І годувальницю улюблену корівку,

А ще гараж, і трактор, і ключі.

Марійка просить кішку розшукати,

І вірного й слухняного Сірка,

Щоб з ним могла по вулиці гуляти,

І навперейми мчати драпака.

Ось Коля пише: " Хочу в рідну школу,

Зустріти мрію всіх товаришів,

І друга ліпшого побачити Миколу,

Щоб розказати вивчені вірші."

Галинка мріє до бабусі в гості,

Щоб зникли вмить ворожі блокпости,

Або невидимо спуститись з високості,

Минаючи зруйновані мости.

Цьогоріч Миколай стидів в зажурі,

Читаючи при свічечці листи,

В душі у нього вирували бурі,

Бо він не знав, що дітям понести.

І він пішов туди, де було пекло,

Де майже рік вже точаться бої,

Моливсь за мир допоки аж не смеркло,

Благання слав Всевишньому свої.

Зимовий ранок

 І знову ранок.Сірість.Крик сирен.

По вікнах дощ вистукує ритмічно,

Мов тче холодний мокрий гобелен,

І розстила в калюжах хаотично.

Вкриває дощ ті вирви днів сумних 

Струмками сліз, утішені вітрами,

І зойки днів тривожно - голосних

Замруть в руїнах мерзлими снігами. 

Знов сизий дим, понівечений дріт,

Розбитий дах сусіднього будинку.

Шукає пес, дощем розмитий слід,

Аби людей зустріти на хвилинку.

А дощ іде руїнами війни,

Змиваючи сліди кривавих ранків,

А відчай днів і спомин сивини 

Окликне голос зболених світанків.

На гілку сяде пташка у саду,

Тієї груші, що війна зломила,

Та дасть весна їй паросдть молоду,

Аби цвіла вона і  знов родила.

І знов зима

 Уже зима, а рік кінця збігає,

Листає календар прожиті дні,

Але вона ніяк не надихає 

На торжество, лиш настрої сумні.

У Бахмуті страшні бої тривають,

Херсонщина здригається в огні,

А рани Харкова ніяк не заливають,

І в Гуляйполя погляди сумні.

Ще рік тому було це справжнє свято,

Його чекали в місті і в селі,

До нього готувалися завзято,

Раділи і дорослі і малі.

Але  сьогодні тато там воює,

А мама Богу молиться щодня,

А пес Рябко скрутився і сумує,

Слізьми в полях вмикається стерня.

Я  пам'ятаю стомленого діда,

Завжди бажав прожити без війни,

У гості часто кликав він сусіда,

Аби згадать події давнини.

В його словах я чула біль крізь роки,

А зараз відчуваю це сама.

Крізь плин часу війни лунають кроки,

І плаче небо, поле і зима.

Уже зима, тож хай бинтує рани 

Суворих днів з надією в добро,

І щоб лунали голосно органи,

І знов всміхались Харків і Дніпро.

Зима.Мороз.

 Зима.Мороз.Моргає оком свічка,

Тріщать дрова, даруючи тепло,

Блукає злякана війною темна нічка,

Ховаючись тривожно за стебло.

Згадаю час і мамині турботи,

Чекали свят, коли були малі,

Дивився день в засніжені широти,

А зараз смуток, відчай і жалі.

І видно вирви, згарища, руїни,

Свята принишкли, ніби від образ,

Гримлять бої на сході України,

І пише день сумні уривки  фраз.

Зима.Мороз.Чекають люди свята,

Того, що мир в домівки принесе,

Коли війна знесилено й розп'ята, 

У безвість гнів смертельний вознесе.

Мороз лягає сріблом на калину

 І знов зима засмучена й тривожна,

Земля промерзла ранами війни,

Щорік була жадана, як і кожна,

А зараз біль крізь спагад давнини.

Мороз лягає сріблом на калину,

Ганяє вітер смуток по ярах,

Несе війна холодну домовину,

І відчай втрат у чорних кольорах.

Десь чутно бій, свистять смертельні гради,

Десь тихо плачуть сестри й матері,

Шукає тиша миру і розради,

І зустріч з сином в батьківськім дворі.

А ніч бреде з ліхтариком полями,

Закутуючи в сутінь все навкруг.

Веде біда принишклими містами

Лиш темну тінь по сходах чорних смуг.

Вона тривожно в вікна заглядає,

І слуха плач змарнілої вдови,

Війна сльозами з відчаю ридає,

А час читає тихо молитви.

Та прийде день, постука мир у двері,

Напившись вранці свіжої води,

А сонце візьме нові акварелі,

І розфарбує болісні сліди.

А час іде, плекаючи надію

 Вже вкотре осінь сумно заглядає

У темні вікна довгих вечорів,

В провулках морок крила розправляє

З сигнальним світлом зниклих ліхтарів.

А час іде, плекаючи надію

Шукаючи в безодні світлу мить,

Аби забути холод і завію,

Весняний спів почути, що дзвенить.

Знов день побачить світлий, ніжний ранок,

Весільну сукню вдягне радо сад.

Тривога вийде похапцем на ганок

І зникне тінню в образах свічад.

А мати сина радісно зустріне,

Обійме донька тата як завжди,

Потвора зла немов примара згине

Залишивши лиш в пам'яті сліди.

І буде мир.І усмішки, і квіти,

І вийдуть сіять в поле  трактори.

За парти в школах знову сядуть діти,

І світ поверне щастя кольори.

Сумує осінь

 Сумує осінь й плаче слізно,

Руйнують вибухи пейзаж,

Насупив ранок брови грізно,

Війни вдягнувши камуфляж.

У вирій гуси знов злетіли,

Хоч " Смерчі" краяли їм шлях,

Степи немов осиротіли,

Засумувавши в бур'янах.

В окопах холодно і сиро,

Сховались тут тривожні сни,

І день згорнув умить вітрило 

На радість мирної весни.

Сумує осінь на могилах 

Синів, що мужньо полягли,

Іде засмучена по схилах,

Їй далі руки простягли.

Ця осінь вирене в уяві,

Озвавшись звуками сирен,

Сховає дні в огні й кіптяві,

Вписавши тисячі імен.

Туманний ранок - осені соната

 У тихих снах, в дакій порожнечі,

Блукаючи на паморозі днів,

Шукає мить чи докази, чи речі 

Для вироку у твердженнях вітрів.

Осінній день знизав на павутиння 

Прозорі краплі свіжої роси,

Крізь шелест вітру й звуки шелестіння 

Збирають ранки часу голоси.

Ще яблуня останній плід тримає,

Кукурудзинням поле шелестить,

А листопад старанно утішає 

Останній лист, що жалібно тремтить. 

Туманний ранок - осені соната,

Срібляться роси в тиші голубій,

А пообіді сонячна й строката 

Ріка прикрасить відблиском прибій.

Мовчазний сад у вікна заглядає,

Останній лист у променях бринить,

Свої принади кожен місяць має,

Фарбуючи пейзажі, гомонить.

Осінній дощ

 Осінній дощ розкаже гнівно ранкам 

Про слізну драму грізної війни,

І змиє біль стривоженим світанкам 

На сум дібров крізь відчай сивини.

Осінній дощ - болючі  світу сльози,

Ридання й плач скалічених життів,

А холоди - безжальні віртуози 

Тримають страх у подихах вітрів.

Осінній день красу змиває кленів,

І попіл згарищ знівечених міст,

Вогненне зло сталевих манекенів,

Коли танцює танго жовтий лист.

Осінній дощ полів розмиє рани, 

Схоронить в землю спалене зерно, 

Настроїть дням пошкоджені органи,

Що затаїлись в сутінках давно.

Осінній дощ розгублено блукає,

Гукає тишу в сірі бліндажі,

В глибоких вирвах спокою чекає,

І мирніх днів малює колажі.

Осінні відчуття

 

Вкриває осінь землю падолистом,

Дніпро збирає спалахи ночей,

Тривожні сни розсиплються  намистом 

На тихий погляд зболених очей.

А місто спить у смутку й безнадії 

Під  тихий рев повітряних тривог, 

Шукає місяць прихистку у мрії,

І вірить ніч, що змилується Бог.

 Укотре день умивсь сльозами болю 

В руїнах ночі теплілось життя,

Благала мати всіх святих і долю 

Аби спасли поранене дитя.

І лиш з екранів холодно всміхався 

Безжальний звір кривавої війни,

Смертями душ з жагою упивався,

І ніс розруху з жестом стани.

Бинтує землю жовтим листям осінь,

Блакиттю неба рани омива,

Вдягає день надії ніжну просить,

А сонце мир в долонях зігріва. 

1вересня 2022 року

 Диво - світ, шкільні дитинства роки,

На перервах гул і метушня,

З року в рік щораз долання кроків 

В світ пригод, де мешкають знання.

Кожен рік - незвідана сторінка 

І політ думок у майбуття,

За знання поставлена оцінка 

Викликала гарту відчуття.

Рік навчальний - це не завжди свято,

В дні війни - це смуток і печаль,

Бо з розваль зітхають винувато 

Класів рани і нестерпний жаль.

Не зустріть однолітків по школі,

Не лунає тут тепер дзвінок,

Руський " мир" понівечив їм долі,

Стерши радість з мирних сторінок.

У душі тепер ятріє рана,

У думках - дитячий щемний біль,

Порожнеча темна й нездоланна,

Роз'їдає рану ніби сіль.

Пройде час.І мир розправить крила,

Лиш не стерти з пам'яті буття,

І розправить світ нові вітрила,

Щоби молодь мала майбуття.

Ходила правда

 

Ходила правда з відчаєм в очах,

Шукала зерна істини розсіяні,

Несла тягар на праведних плечах,

Думки плекала впевнено -  омріяні.

Вона зустріла праведних людей,

Таких, хто жив у чесності гартований,

Чекала шанс за брамою дверей,

А він мовчав розгублено - здивований.

Тоді вона сховалась між людей,

Розмови й оповідки тихо слухала,

Почувши сміх у галасі дітей,

З полегкістю неправду швидко здмухала.

Ходила правда з вірою в душі,

Плекаючи надію на очищення,

Брехні зривала горе - спориші,

А час збирав хвилини благовіщення.

Серпневе

 Серпень шелестить пожовклим листом,

На полях вже сонях достига,

Так натхненно, з працелюбним хистом

На ланах невтомно сновига.

Дині розкотив  по щедрім полі,

Кавуни зростив в долонях днів,

І гуляє в захваті на волі,

Щоб зібрать сюжет для тихих снів.

По садах збирає в кошик груші,

Яблука обтрушує з гілля,

І лунають звуки небайдужі,

Так він літо втішно звеселя.

Вже за обрій котиться задуха,

А дощі шукають свіжу мить,

Десь між хмар, мов бродить медовуха,

І в повітрі свіжістю бринить.

Суголосся

 Серпень.Вечір.Тиша безголоса.

День спекотний стомлено згаса.

Прохолода в травах срібнороса 

Крик сирен тривожно колиса.

З острахом принишкли сині далі,

Ластівка сховалася між хмар,

А цвіркун із піснею в печалі 

Колисає вибухів тягар.

Ось Дніпро між скель примружив погляд,

Приголубив хвиль ласкаві сни,

А життя стривожений світогляд 

Оповив задуху сивини.

Серпень.Вечір.Місячна соната.

Ароматний запах у саду.

Градів свист, як зболена кантата 

Розриває вічності ходу.

Летіли дні із відчаєм в пітьму

 Тримай мене, надіє, і утіш,

В душі така спустошлива посуха,

Вгамуй тривогу спокоєм міцніш,

Хай вечір цю мелодію послуха.

Думки жахнулись в голосі сирен,

Сховався погляд в чорній порожнечі,

І часу грізний сірий гобелен 

Непрохано приліг на мокрі плечі.

Летіли дні із відчаєм в пітьму,

Буяв полин на згарищі у полі,

І наче мить накинула всьому 

Скривавлені війною гострі болі.

Космічну даль обсіяли зірки,

Там ніч надії гріє у долонях,

Збирає місяць миру пелюстки,

А дні війни сховалися на скронях.

Гляне світ у відчаї й скорботі

 Літнє небо світиться зірково,

Красень - місяць дивиться здаля,

А в траві співають загадково 

Цвіркуни, під ноти скрипаля.

В тишу цю вкрадається тривога,

Чутно звуки грізної війни,

І летить страшна пересторога 

З вибухами в зойках стани.

І земля стривожено жахнеться,

Виб'є вирва рани синяву,

А в повітрі грізно озоветься 

Жах нічний, здійнявши куряву.

В звуках цих жахливе оніміння,

Смертна лють і варварство орди,

Пожирає дикість розуміння,

І стирає людськості сліди.

Відчуття жорстокість повила,

Гріх роз'їв і душу, і тіла,

Ненависть і злоба отруїла,

Світ добра, де людяність жила.

Гляне світ у відчаї й скорботі 

На безумство хижих дикунів,

Зникне слід їх у осінній сльоті,

Стерши згадку з часу вівтарів.

Фотографії, спогади, мрії...

Фотографії, спогади, мрії...

Тільки в роздумах юність сплива,

У думках оживають надії,

Хоч лежить на душі курява.

Мов на свято в село приїжджала,

Тут злітали у вирій рядки,

І щоразу сюди поспішала,

Щоб згадати дитинства казки.

Ще поосені груші збирала,

У садку, що зростили батьки,

Та усе це війна відібрала,

Розкрутивши розрух вітряки.

В край дитинства і спогадів щемних 

Увірвався непроханих " мир",

Напоїли брехнею  нікчемних,

Залишивши у душах пустир.

І не буде вовіки прощення,

За убивства, за кров - лиш ганьба,

Час сплюндрує криваве імення,

Що розсіється мов курява.

 

І у полі, де соняхи квітнуть,

Рознесе вітер попіл брехні ,

А дощі мокрим подивом зітруть

Смертну кару війні - сатані.

Здригнулась злякано зоря

 

Здригнулась злякано зоря,

За хмару місяць заховався,

Тривожно захід догоря,

Ще рік тому він посміхався.

Десь чутно вибухи гармат,

Крізь сон вриваються сирени,

Волає в чергах автомат,

А ніч ховається в мартени.

Розносить вітер сморід, дим,

Змиває дощ брудні сюжети,

Слова блукають поміж рим,

І стогнуть з відчаю кларнети.

Вже липень місяць з літом привітався

 

Вже липень місяць з літом привітався, Чекає нива з трепетом жнива,

А сонний ранок злякано здригався,

Коли палала в небі тятива.

Шумлять поля крізь звуки канонади,

Благають миру в золоті окрас,

Співає степ невтішні серенади,

Сховавши біль у відчаї гримас.

Налитий колос до землі нагнувся, 

Шепоче сповідь нишком небесам,

Крізь біль і сум в зневірі відсахнувся,

Коли зустрівсь з війною сам - на - сам.

Втирає липень сльози з трав  на полі,

Липневий цвіт не радує бджолу,

А є поля не сіяні і голі,

Там вітер тішить білу ковилу.

Земля зазнала болю і наруги 

Від " миру" градів дикої орди,

Під свист ракет завмерли лісосмуги,

Терор зустрівши руської біди.

В боях весна цвіте і плаче

 В огні весна тремтить квітуча,

Стліває поглядами зла,

Горять міста Ірпінь і Буча,

Чернігів спалено до тла.

Із сумом Харків притаївся,

Ховають Суми біль від ран,

Оріхів вибухами вкрився,

З них кров висмоктує тиран.

Покрились сірим пилом бані,

Хрестів не видно крізь дими,

А вирви стогнуть на кургані,

Як відчай в привидах чуми.

Хрести сховалися від жаху,

Від миру хижої орди,

Церкви здригаються від страху,

Їм кров окроплює сліди.

Для чого ті хрести носити,

Читати злобно Отче наш,

А потім красти і вбивати,

Двохсотий кинувши вантаж.

Їх не спасе Марія - Діва,

Втече, заплакавши чимдуж,

З вікони поглядом сльозлива 

Відправить в пекло сотню душ.

А у степах, де вітер грає,

З небес подивиться Господь,

За зло безжально покарає,

Відкривши простір світловодь.

В боях весна цвіте і плаче,

Від куль вмираючи в степах,

А смерть відспівує тремтячи 

Війною вбитий мертвий жах.

 

Останні дні навчального року

 Шкільне подвір'я ніби оніміло,

Кружляє вітер цвіту пелюстки,

У днях війни немов осиротіло,

Сховавши в класах відчаю пустки.

Травневі дні колись були святкові,

У танці вальсу тішилась весна,

Лунав дзвінок гучний випускникові,

Раділа школа святові сповна.

Несли букети вчителям святкові,

В очах сіяла радісна сльоза,

Злітали мирно мрії світанкові,

І танцювала в небі бірюза.

Гримлять бої.Сумує нині школа,

А в класах ворог прихисток знайшов,

І сум весни розсипався довкола,

На танках " гість" непроханий прийшов.

Вже третій місяць труситься  рідненька,

Стоїть понура, тиха і сумна,

Стискає  в класах відчай, наче ненька,

І в Бога просить захисту вона.

Були колись тут дні ласкаві й милі,

Ішли на свято діти і батьки,

Стоять цьогоріч школи овдовілі,

А світ насупив брови - пелюстки.

Ще літом тим тут ластівки кружляли,

В травневі дні збираючи хори,

А над полями ранки розквітали,

І розсипались травня кольори.

Стоїть сумна й безлюдна нині школа,

Тривогу й біль сховавши за вікном,

А в бур'яні на клумбі матіола 

Ховає цвіт між диким полином.

Цвітуть сади над згарищами ранків

Гуде бджола у буйноквітті саду,

У звуках тих тривога і печаль,

Збира з пилком надію і розраду,

І погляд днів, що дивляться у даль.

Гримлять бої, обпалюючи долю,

Летять ракети з жахом у поля.

У пеклі схід, виборюючи волю,

Благає волі й право на життя.

Цвітуть сади над згарищами ранків, 

Скрадає небо смуток грізних днів,

І чутно зойк сполоханих світанків,

Немов у тиші літаргійних снів.

Цвітуть тюльпани кольором яскравим, 

Війна зростила маки у степах,

І смертним звуком грізно - монотонним 

Сховала гнів на спечених вустах.

Дощем - сльозою окропило небо 

Криваві рани змучених степів,

Струсили ранки варварство ганебно 

На цвіт рожевий вранішніх садів.

І вже не буде так, як це бувало...

 На кладовищі десь блукає вітер,

А за селом гримлять важкі бої,

Сховався час у хаті на горищі,

Затамувавши зболені жалі.

На обеліски воїнів безстрашних 

Лягли тумани краплями сльози,

А пам'ять днів у подвигах відважних 

Орда спалила в ранках бірюзи. 

Завмерли села в лапах окупанта,

Вже сморід тхне від злобної орди,

Тримає руки з вірою Оранта,

Щоб знищив воїн ворога сліди.

Колись діди , що ворога здолали,

У вічність часу мужньо полягли,

 А душі їх, що  мир благословляли,

Тепер рубцями болю поросли.

І вже не буде так, як це бувало,

В Ірпіні й Бучі спалено мости,

А Маріуполь кров'ю обкупало,

І " руським миром" дикої орди.

Чернігів, Харків, Суми, Гуляйполе 

Сховали біль в руїнах назавжди,

А вирви градів знівечне поле 

Дощем лікує зранені сліди.

Весна 2022 року

 Стоїть весна засмучена у полі,

Свистять над нею гради бойові,

Тремтить зоря в степу на видноколі,

Зустрівши долі виклики нові.

І степ стоїть, скалічений у ранах,

В шовках зелених вирви залягли,

Притихли дні в задимлених туманах,

А ранки страх у відчай одягли.

Громи криваві тишу розбудили,

Злякали синь чорніючі дими,

Поля в скорботі ніби овдовіли,

В землі прохають зустрічі з людьми.

Несуть лелеки з вирію надії 

На дужих крилах впевнено життя,

А у просторах линуть світлі мрії 

Про України мирне майбуття.

Я хочу тиші мирної й святої

 

Я хочу тиші мирної й святої,

Взамін сирен стривожених щодня,

І чути бджіл в цвітінні супокою,

І бачить сад, що молиться зрання.

Я хочу тиші на ранкових травах,

І сльози рос при вранішній зорі,

І шум степів у сонячних загравах,

І шепіт хвиль спокійних на Дніпрі.

Я хочу чути голоси дитячі,

Лелечий скрегіт, співи солов'їв,

І бачить посмішки усміхнено тремтячі,

І чути теплий голос ручаїв.

Я хочу чути миру ніжні звуки

У молитвах вкраїнських матерів,

Щоб кожна мить без смутку і розлуки,

Співала оду голосом вітрів.

Не зустрічала я такої ще весни

 

Я ще бачила такої ось весни,

Коли бруньки обвуглені й криваві,

Коли війна вривається у сни,

А ключ лелек жахається в заграві.

Не зустрічала я такої ще весни,

Коли в полях летять уламки з градів,

І стогне болісно від вибухів війни 

Степів душа крізь посвисти снарядів.

Не відчувала я такої ще весни,

Коли в повітрі запах диму й сталі,

Коли обвуглена вся крона у сосни,

А промені сумують у печалі.

Я не чекала ще такої ось весни,

На крові " мир" від хижого сусіда,

І ріки горя від Дніпра і до Десни

В пітьмі брехливій чорного Аїда.

За обрій сонце поспіхом сідає

 За обрій сонце поспіхом сідає,

Ховає погляд зляканий між хмар,

Від вибухів вже вкотре день здригає,

А вечір б'є тривогу мов дзвонар.

Прийшла орда цей світ занапастити,

Весняний день закутати в пітьму,

Щоб попелом світанки отруїти,

 А вечори сховати у корчму.

І кожен з них не воїн, а злочинець,

Прийшов сусіда підло грабувать,

І вже не брат, не рідний, а чужинець,

Узявсь міста по - вовчи руйнувать.

Летять вже смерчі на будинки сонні,

Вростають в землю спалені міста,

І вмились кров'ю образи бетонні,

А смерть руїн упала на   хреста.

Невже тварин цих жінка народила?

А може їх вовчиця сповила?

В якому храмі нелюдів хрестила,

Щоб град - душа в цім тілі проросла?

Болотним мулом душі затягнуло,

Тече в тих жилах струєне багно,

А той Мордор немов відгородило,

Людське терпіння, вичавивши зло.

У кожного свій вибір у житті

 

У кожного свій вибір у житті - 

Широкий шлях, а чи вузька дорога,

Уже хтось має плани на меті,

Когось спиняє ще пересторога.

І кожен має силу й відчуття,

Упевненість, щоб старт свій починати,

Аби відчути радість від життя,

На часу плин, щоб більш не нарікати.

І кожен обирає друзів сам,

І той момент, щоб з недругом розстатись,

У рану втерши відчаю бальзам,

Щоб об довіру більше не спідкатись.

І кожен має власні почуття,

Ще й докази, вагомі аргументи,

В них роздуми і погляд на життя,

І екстремальні й радісні моменти.

Святий і грішний завжди кожен з нас,

І має кожен свій прихід до Бога,

Створивши так духовний резонанс,

Аби завжди була пересторога.

І лиш коли повірить кожен з нас

 В добро, у правду, в життєву мрію,

То нагороду щиру подарує час,

Й окрилить мудрістю омріяну надію.

Рання весна - це красуня привітна

 

Рання весна мов оманлива пані, 

Ніжно турботлива, з блиском в очах,

Холодом злюблена, в сонце закохана,

Радість і сум колисає в дощах.

Вранці всміхається лагідним променем,

Вже пообіді як хмара сумна,

Вабить краса її трепетно всміхнена,

Погляд, мов пісня птахів чарівна.

Та чи весна ця оманлива пані?

Модний зими, може, це макіяж?

Вихід останній у часі відіграно,

Тож у гримерці стоїть саквояж.

Ось і зустрілись вони за кулісами,

Лютий дарує зимі первоцвіт,

Скромно і щиро весна посміхається,

Поглядом шле свій прощальний привіт.

Лютий узяв пані - зиму під руку, 

В іншій тримає старий саквояж, 

Світло весняне їм пада під ноги,

Це їх останній весільний вояж.

Рання весна - це красуня привітна,

Зустріч із нею - омріяна мить.

Щира,прониклива, ніжна й красива,

Ніжним коханням в повітрі бринить.

 

Співає жайвір голосом весни

 Співає жайвір голосом весни,

В його піснях природа оживає,

І лиш опала глиця із сосни 

Легку зажуру часом навіває.

Так ніжно в світ з проталої землі 

Свою тендітність пролісок дарує,

Вже оживає брунька на стеблі,

І погляд днів життєвістю чарує.

Мережать душу сонце й голубінь,

Думки пейзаж малюють пензлем з тіні,

В палітрі фарб вже грає далечінь 

Свій ля - мінор на скрипці Паганіні.

Весна вже за обрієм ходить

 Весна вже за обрієм ходить,

Блакиттю сягає небес,

Проміння теплом хороводить,

І манить у простір чудес.

Неначе магічні айфони

Співають весняно двори,

Шепоче душа в мікрофони,

І в звуки впліта кольори.

В прозорості зеленню пахне,

Думки розлетілися вмить,

Зима постаріла і чахне,

А ранок весною бринить.

Сьогодні все в убранні білім

 Учора був весняний ранок,

Сьогодні сніг - і біло, біло.

А в очі заспаних фіранок 

Проміння сонячне влетіло.

Уранці все в убранні білім,

Земля під ковдрою дрімає, 

А день в чеканні посріблілім 

Весну у подумках чекає.

Харизматичний місяць лютий - 

Зими останній творчий  подих.

Такий він  ніжний і розкутий,

Творець пейзажів сніжно - модних.

Я відчуваю подихи весни

 Я відчуваю подихи весни,

Вони такі невидимо тендітні,

Такі легкі, немов миттєві сни,

Прозоро ніжні й зовсім непомітні.

 

Он сніг іде, а може то вона 

В мою уяву зримо проникає,

Бринить відлиги зірвана струна,

І тихо день між кленами блукає.

І вже тонує стомлено зима,

Свою красу обвітрено - змарнілу,

А макіяж без остраху зніма,

І заплітає косу посивілу.

Чекаю я пробудження і спів,

Немов у гості молодість гукаю 

В безмежну далеч приспаних снігів,

А фарби мрій весною розбавляю.

'

Забринить у повітрі весною

 Сірі дні поміж мокрих парканів 

Приховали свій погляд сумний,

А на тлі брудно сніжних барханів,

Ніч сховала свій подив німий 

І тоді на калюжу лютневу,

Ранок паморозь кине тонку,

А зима свою тінь кришталеву,

Розфарбує удень на ставку.

Забринить у повітрі весною,

Задзюрчать на снігу ручаї,

І зима граціозно рукою 

Зустрічатиме сонячні дні.

Проснувся вітер на шляхах морозних

 

Морозний ранок, під ногами крига,

Проміння ковза ревно по льоду,

Свій час чекає стомлено відлига,

А мить маніжить вранішню ходу.

Всміхнулась тиша дзвінко і привітно,

Проснулось місто в шепоті відлиг,

І посміхнулась радість непомітно

На ковзанці розісланих інтриг.

Проснувся вітер на шляхах морозних,

Заклякли  ноти сонячні умить,

І в голосах розчулено тривожних

Зимовий день на холоді бринить.

Я все ж шукаю поглядом відлигу

На сірих кригах хмурих холодів,

Та на слідах обвітреного снігу

Знаходжу розкіш відблиску льодів.

Вдягли дерева шалі сніжно - білі

 Кружляє сніг - нахмурив січень брови,

Заглянув день у очі крадькома, 

Вдягнувся ранок в хутряні обнови,

Які дарує з щедрістю зима.

Сади, дороги, степ - усе біліє,

Танцює танго жваво заметіль,

А хмарний погляд неба просвітліє,

Зібравши сніжні дива звідусіль.

Вдягли дерева шалі сніжно - білі,

Прибрались модно в хутро ясени,

А віти - руки сонно обважнілі,

Чекають звуків ранньої весни.

Кружляє сніг у мене під ногами,

Лягає слід на полотно зими,

Збирає день в пісні січневі гами,

І розстилає білі килими.

Всміхнулось сонце радісно сьогодні

 Всміхнулось сонце радісно сьогодні,

Засяяв сніг відтінками тепла,

Минулі дні здалися старомодні,

Тому зима їм блиску додала.

Блукає час по вулицях грайливо,

Мовчазна тиша з вітром заграва,

Вкриває січень ковдрою дбайливо 

Гілля дерев, і землю сповива. 

 І горобці з - під стріх повизирали, 

Радіють дню, свіючи пісні,

А сніг слідами, мов розмалювали,

Вітальний лист готуючи  весні.

Зняла зима вбрання святково - сніжне

 

Зняла зима вбрання святково - сніжне,

Дощем сплакнула з відчаю вночі,

І зблідло тло казково - білосніжне,

А мить красу приспала на плечі.

Мені здалося, час втомивсь від свята,

Покликав будні хмарні і сумні,

А день сховавсь за стрілки циферблата,

І ліг спочити тінню на стіні.

Хоч  за вікном нерасні мотиви,

Життя дарує теплі відчуття,

Природа має власні ексклюзиви,

І творить фон для настрою життя.