За обрій сонце поспіхом сідає,
Ховає погляд зляканий між хмар,
Від вибухів вже вкотре день здригає,
А вечір б'є тривогу мов дзвонар.
Прийшла орда цей світ занапастити,
Весняний день закутати в пітьму,
Щоб попелом світанки отруїти,
А вечори сховати у корчму.
І кожен з них не воїн, а злочинець,
Прийшов сусіда підло грабувать,
І вже не брат, не рідний, а чужинець,
Узявсь міста по - вовчи руйнувать.
Летять вже смерчі на будинки сонні,
Вростають в землю спалені міста,
І вмились кров'ю образи бетонні,
А смерть руїн упала на хреста.
Невже тварин цих жінка народила?
А може їх вовчиця сповила?
В якому храмі нелюдів хрестила,
Щоб град - душа в цім тілі проросла?
Болотним мулом душі затягнуло,
Тече в тих жилах струєне багно,
А той Мордор немов відгородило,
Людське терпіння, вичавивши зло.
Немає коментарів:
Дописати коментар