Не про свякове

 Новий рік.Ялинка.Апельсини.

І сирен стривожені виття,

На " нулю" зі смертю щогодини

Грізний бій ведеться за життя.

Між дерев- уламок від ракети,

Тут прикраси - гільзи і броня,

Лиш мелькають грізні силуети,

Де зима блукає навмання.

На війні свої поняття свята,

Коли всі здорові і живі,

Коли син знов чує голос тата,

Шле вітання друзям бойові.

Новорічна ніч безжально - грізна,

Сенс життя у світлі від свічі,

Ночі мить охрещено - залізна

Де в пітьмі заходяться сичі.

Не висять прикраси новорічні,

У вогнях гірлянди не горять,

Лиш блукають душі потойбічні

І " Кинджалів" залишки стирчать.

Там в окопах холодно й багнюка,

Бродить смерть обречена в степу,

А життя -   не пройдена наука

По дорозі знов веде всліпу.

Зима без снігу і святковості

 

Зима без снігу і святковості,

І лише в спогадах - краса,

Штрихами давньої казковості

Нам повертає чудеса.

Гарячий чай і запах пряників,

Минуле - спогад в світлий день,

Смак апельсинових льодяників

І звуки згаданих пісень.

Прийдешнє свято- з горя поглядом

Зі смаком смутку і сльози,

У юність теплим щемним спогадом,

Летить як відблиск бірюзи.

Грудневе

 Вітер шепче щось мені на вухо,

 Снігом обцілована щока,

На душі так зоряно і тихо,

Крик сирен лиш зиму доніма.

Під ногами килим білосніжний,

Ліхтарі всміхаються мені,

Світ цей грізний трепетно - маніжний,

Посміхнувсь вечірній метушні

Зима.Так холодно і сумно

 Зима.Так холодно і сумно,

Десь поховалися  грайливі горобці,

Бреде війна в степу нікчемно,

Косу тримаючи в руці.

Іде полями, мов примара,

Незграбно кроки відтина,

Важка і сіра в небі хмара,

Холодний подих поглина.

Стоять у ранах лісосмуги,

Вогнем обпалене гілля,

Упали дрони - волоцюги

На танком вкатане рілля.

Калини кущ, мов розп'ятий,

На вирву кетяги струсив,

Чекав, напевне,сніг лапатий,

Та смуток рани оповив.

Втекли від вибухів лисиці,

В окопах сирість і мишва,

Стрибають злякано синиці,

В димах марніє синява.

А десь крізь холод, дим і спротив

Іде упевнено життя,

І на ажурні ниті сплетив

Весна плекає  майбуття.

Зима.Війна.

 Зима.То сніг, то дощ, то вітер.

Природа пише п'єсу без сюжету,

Сюрпризи дивним почерком без літер,

А день тремтить крізь обстріл міномета.

Вона прийшла, минаючи руїни

Розбитих міст, і пустки сіл безлюдні,

Ховалася від вибухів за стіни,

Чекала часу наміри облудні.

Війна.Зима.Окопи  й холоднеча.

Вже другий рік сніги у краплях крові.

Міста - пустки, розвалля й порожнеча,

Життя благає затишку й любові.

Зима.Мороз.В окопі свічка тліє,

Прожита мить між вибухів блукає,

Тривожний сон на холоді німіє,

Надія ж тишу в присмерках шукає.

Війна.Зима.То гул, то залп, то вибух,

Мелькає час, як мить,на полі бою,

А десь в кутку стоїть одвічний дідух,

І кличе мир в зруйновану господу.

Розшумівся вітер, засніжило в полі

 Осінь плаче слізьми на холодну липу,

Та не чутно звуків жалісних від схлипу,

Чутно над полями вибухи сталеві,

Літаків ворожих моторошні реви.

Лісосмуги злякано дивляться за обрій,

Мов шукають захисту в далині хоробрій.

Злякана бабуся молиться за внука,

На душі у неї смуток і розлука.

Поруділо листя від дощів у клена,

Обтрусив дуб листя на землі рамена,

Ніби краплі крові,кетяги калини,

Сліз гаряча злива біля домовини.

Розшумівся вітер, засніжило в полі,

В ранах від пожарищ верби і тополі,

Серце обпікають смуток і печалі,

І сховали погляд невеселі далі.

Осінніх днів холодний погляд

 Осінніх днів холодний погляд,

А на шипшині - білий сніг,

Лиш віртуально теплий спогад

Лягає тихо біля ніг.

Спадає ковдрою безшумно

Обвислих хмар нічний пейзаж,

Співають з вітром клени сумно,

А сніг обкутує міраж.

Біліють вранці краєвиди,

Чарують виглядом поля,

Ворожі злякані сновиди

Свій гнів ховають звіддаля.

Кружляє з вітром граціозно

Снігів безмежна таїна,

Танцює листя віртуозно,

Де лють показує війна.

Ідуть уже зимові свята,

Солдат утеплює блінтаж,

Донька чекає з фронту тата,

А сни ховають камуфляж.

Осінніх днів мазки останні,

Не зрозуміть - сльоза чи сніг?

Поля в тривозі і в мовчанні

Скрадають плач сумних доріг.

Тріщать дрова в сільській оселі,

В окопах холод  і мишва,

Полків ворожі каруселі 

Готує знищити зима.

Вітер шепче вигадану казку

 

Вже обвисли кетяги калини,

Труситься від холоду верба,

На яскравий колір горобини

Днів осінніх падає журба.

Вітер шепче вигадану казку,

Визирає місяць із- за хмар,

Осінь шле пригадану підказку

Сірим дням із обрисом примар.

Кіт в кутку скрутився і муркоче,

У печі потріскають дрова,

Кидає свій погляд неохоче

Вечорів тривожна синява.

Рев "Шахедів" чує сонне місто,

Ліхтарі від страху аж тремтять,

Розсипає ніч своє намисто

На кущі, що звітом гомонять.

Листопад.

 

Листопад.Сіре небо і хмари,

А під вечір вистукує дощ за вікном,

Виглядають поля з бур'янів, мов примари,

І тривожно  вдивляються в далечінь перед сном.

Лист змарнілий впаде на промоклу бруківку,

Ніч огорне крилом заклопотані дні,

Осінь тихо покличе теплі миті в мандрівку,

І розвіється затишок в заколисанім сні.

За паркани впадуть овдовілі тумани,

У валізу поспішно складе листопад всю красу,

Зніме з лип розфарбовані жовтнем гердани,

І вплите сіру стрічку непомітно березі в косу

Листопад кружляє поміж лип

Листопад кружляє поміж лип,

День осінній скида позолоту,

Чутно клена стривожений скрип,

І гучні відголоски прильоту.

Час іде навпростець до зими,

Оминаючи мінні застави,

І блукають настирно дими,

І притихли смиренно октави.

Поміж вирв і сухих бур'янів

Чутно звуки людського ридання,

Листопад від печалі змарнів,

В його шелесті тихе зітхання.

Здійнялись у політ журавлі,

На калині плоди червоніють,

Впали смутки на ранків жалі,

І на холоді мрії марніють.

Чую шепіт дощу за кулісами ночі

 

Чую шепіт дощу за кулісами ночі,

Листопаду пейзаж і сонати урочі,

Сум садів і дібров в звуках крапель лунають,

Час тонує красу, дні принаду сховають.

Вітер струсить сльозу і чарівну принаду,

На палітру додасть мряку днів листопаду,

Лист останній впаде на засмучені ранки,

І огорне туман сіро - мокрі світанки.

Чую звуки дощу, його плач рано - вранці,

Кленів спокій сумний, що стоять наче бранці,

Безгоміння степів і нічну темну тишу,

За кулісами днів свіжий спогад залишу.

Осінній настрій

 Зриває осінь яблука і груші,

Збирає вранці стиглі гарбузи,

І ранків погляди солодко - небайдужі

Складає в розфарбовані вози 

Кладе на стіл духмяні аромати- 

Жовтневих днів фруктовий ніжний сік,

І вітер грає створені кантати,

Які писав для осені торік.

В саду цвітуть яскраві хризантеми,

Кружляє листя, зірване із віт,

І пише час для вічності поеми,

А день малює цей чарівний світ.

Осіннє танго

 Кружляє осінь танго з листопадом,

Під ніжну тиху музику садів,

Всміхнулись ночі ніжним зорепадом,

І клен крізь сон до зір загомонів.

Ця осінь мила, тепла і печальна,

Кружляє час над згарищами сіл,

Природи мить, як музика сакральна-

Злетить у вись і ляже на вініл.

Вона іде крізь мінні загорожі,

Тамує біль у сонячній душі,

Шукає мир між просік у сторожі,

І шум вітрів у зляканій глуші.

Тримає осінь лист в руках дубовий,

На ньому колір крові і вогню,

А відчай днів двохсото- пурпуровий,

Мов пробиває спалену броню.

Цей лист як згадка, як болюча рана,

Про слізний спомин мирних світлих днів,

Війни жорстока, грізна у екібана,

Як лютий блиск і злісний дикий гнів.

Печальний погляд крізь дощі осінні...

У цьому танго суть її життя,

Краса і біль в німому голосінні

Злилися в ритмі такт і почуття.

Осіннє

 Я у снах часто бачу війну,

Її дикі скривавлені очі,

І задимлену днів сивину,

І стривожену тишу щоночі.

Я у снах часто бачу людей,

Що тижнями живуть у підвалах,

І скалічені долі дітей,

Їх загиблих батьків на муралах.

Сняться спалені села й міста,

Їх історію стерто війною,

І обпалені " Смерчем" літа,

Що лягли на життя сивиною.

Бачу поле і сотні хрестів

Безіменних, у цифрах лиш дати,

І убитих мільйони життів,

Й неспроможність цей біль подолати.

Бачу жінку похилих років

І десяток тварин біля неї,

Що годує чужих білків,

І шепоче молитву з мінеї.

Я у снах часто бачу бої,

Ця картина засмучує очі,

Душ убитих у небі рої,

І щоразу стривожені ночі.

Хочу в снах бачить мирне життя,

На херсонських полях спілі дині,

Щоб сирен не лунало виття,

І поля не стояли в полині.

Хочу бачить щасливих людей,

Їх усміхнені лиця веселі,

І за партами в школах дітей,

В дитсадках малюків чути трелі.

Хай насняться лелеки в гнізді,

І матусі з візочками в парку,

Запорізькі поля в борозні,

Щоб зустріти там осінь -  владАрку.

Осінь візьме в руку лист обпалений

 Осінь гляне поглядом стривожено

На алеї у міському парку,

І зітхне в молитві заворожено

На свою торішню аватарку.

Серед звуків сонно - заколисаних

Чутно рев Шахеда - безпілотника,

Сльози днів по вітражах розписаних

Проклинають ворога - мерзотника.

Все ж красуня йтиме в даль  задимлену,

Де в окопах мить життя сховалася,

Часу вісь, без дозволу надломлену,

На війну між вирвами пробралася.

Осінь візьме в руку лист обпалений,

Зафарбує фарбою яскравою,

Буде він із ніжністю залюблений

В битві днів з брехнею і неславою.

Час збирає сум душі і втому

 Все здавалось звичним і буденним,

Тихий вечір, річка і село,

І таким утішно - одкровенним

До війни, звичайно, це було.

Зараз спогад душу зігріває,

На щоці- обвітрена сльоза,

Час завмер, і вже не зустрічає

Рідних далей ніжна бірюза.

Хтось зібрав вже груші біля хати,

А можливо, там і зогниють,

У думках так мрію поблукати

І знайти дитинства рідну путь.

Пам'ятаю, як два роки тому

Восени збирала виноград,

А тепер у мріях лиш додому

В снах цей бачу ніжний променад.

На столі портрети мами й тата,

В шафі у альбомах - всі роки,

Та зайшла в наш край орда проклята,

Наче дикі загнані вовки.

Руський мир - то шашель під корою,

Точить стовбур в дереві життя,

Оповито простір німотою,

Погляд днів тамує почуття.

Що забувсь тут, виробку злощасний?

Хто тебе запрошував сюди?

Образ твій отруєно - фугасний

Вкриє вічність попелом сліди.

Час збирає сум душі і втому,

Місяці бинтують рани й біль,

Пам'ять лине в подумках додому

Мимо шквальну градів заметіль.

Засинає день в саду на гілці

 

Засинає день в саду на гілці,

Він втомивсь від вибухів ракет,

Літній вечір грає на сопілці,

Ніч малює тиші силует.

Поміж трав сховалася вівсянка,

З цвіркуном нашіптуються вдвох,

Степ для неї - диво - забаганка,

Дні війни - страшний чортополох.

Вітер з трав несе дозрілі зерна 

У поля крізь залпів дикий свист,

Огортає тишу чорна скверна,

Блідне в небі місяць - фаталіст.

Засинає день в долонях ночі,

Світ благає спокою й добра,

Небо відкриває зорі - очі,

Час акорди з сумом підбира.

Дні останні літо проводжає

 Дні останні літо проводжає,

Серпень все пришвидшує ходу,

Осінь за порогом зустрічає 

І дарує мрію золоту.

Вже відгомоніли літні зливи,

Швидко день скорочує свій шлях,

Зібрано вже яблука і сливи,

І ганяє вітер по полях.

Ось зібрав їжак опалі груші,

Кукурудза сохне на стеблі,

Обкупало сонце диням душі,

Розіславши щедрість на землі.

Вечоріють дні останні серпня,

Соловей доспівує романс,

Синім блиском посміхнулось терня,

Розтрусивши літа резонанс.

Засинає день в долонях ночі

 Засинає день в саду на гілці,

Він втомивсь від вибухів ракет,

Літній вечір грає на сопілці,

Ніч малює тиші силует.

Поміж трав сховаламя вівсянка,

З цвіркуном нашіптуються вдвох,

Степ для неї - диво - забаганка,

Дні війни - страшний чортополох.

Вітер з трав несе дозрілі зерна 

У поля крізь залпів дикий свист,

Огортає тишу чорна скверна,

Блідне в небі місяць - фаталіст.

Засинає день в долонях ночі,

Світ благає спокою й добра,

Небо відкриває зорі - очі,

Час акорди з сумом підбира.

Цей дивний світ, обпалений війною

 

Летіли дні з молитвою до Бога,

А час благав спокійної пори,

Десь серед вирв сховалася дорога,

І в сні тривог завмерли явори.

Крізь свист ракет цвіркун виводить соло,

Цей ніжний звук вколисує поля,

Вечірнє сонце вишиває коло,

А в сльозах - росах схлипує земля.

Цей дивний світ, обпалений війною,

Збирає сум понівечених днів,

Спадає біль на трави сивиною

Під гру печальну ранків - кобзарів.

Вже червоніють яблука до Спаса

 Вже червоніють яблука до Спаса,

Із серпня бджоли струшують нектар,

Танцює джміль на квітах вихиляса,

Листає серпень літа календар.

Вже чутно спів вівсяного колосся,

Бджолиний хор підспівує вітрам,

Лунає звук природи суголосся

На тлі серпневих теплих панорам.

І лиш війна доносить грізні звуки

На тихий плин серпневих щедрих днів,

А біль степів і вистраждані муки

Ховає час у затінку садів.

А серпень дивиться у даль

 Сиренр розчулене виття

В саду звисає на ожині,

Тривожне часу каяття

Сумує з росами в долині.

Червоне яблуко бринить,

Вібравши в сік переляк ранків,

Калина листям шелестить

На фоні зляканих світанків. 

А серпень дивиться у даль,

Йому б втекти за обрій літа,

Сховати зболену печаль 

На маків цвіт, де кров пролита.

Серпень

 Розходжує серпень полями,

Збираючи в кошик дари,

Між соняхів в'ється роями 

В медовім суцвітті пори.

Він запах дозрілої дині

Розносить на згарище днів,

Крізь запах гіркої полині

Несе дивний смак кавунів.

На сході пришвидшує кроки,

Минаючи вирви в степах,

На трави, де бруду патьоки,

Проторює осені шлях.

Червоніють маки знову в полі

 Червоніють маки знову в полі,

З ковилою тихо гомонять,

В їх цвітінні - знівечені долі

Поміж хмар, мов янголи летять.

Погляди таємно - величаві

З вкрапленнями чорної журби,

Вибухами злякані заграви 

Піднялись увись, мов голуби.

Обіймає степ красу яскраву,

Пелюстки спадають поміж трав,

Розсіває день героям славу

Там, де ворог землю мінував.

В чорних вирвах маки червоніють,

Скраплені дощами із небес,

А волошки поглядом синіють

В борознахтглибоких від коліс.

Маки червонітимуть щороку,

Вічність розсіватиме зерно,

І цвістиме в пам'яті без строку

Перемоги пінисте вино.

Вже відцвілись акації і липи

 Вже відцвілись акації і липи,

Зриває вітер з маків пелюстки,

Летять між хмар залізні смолоскипи,

А час у вирвах сховує пустки.

Вода змиває тугу і надію,

Пекельний жар терору і війни,

Несе потік у пекло гамалію,

І смерть з мечем у лапах сатани.

На гребнях хвиль - дахи осель, паркани,

Пливе життя в морську таємну даль,

Несе вода сумні катамарани,

Безмежний сум, і тугу, і печаль.

Яскравий промінь пестить полуниці,

Їх аромат із запахом броні,

Їдкі дими мягли на медуниці,

На слід ракет, що зник удалині.

Вже відцвілись акації і липи,

Травневий мед зібрала вже бджола,

В судомах зла - війни стереотипи,

А в пам'яті - незламні два крила

Літо

 Ми давно не бачились з тобою,

Я чекала цю жадану мить,

Бо душа обвітрилась снагою,

Ніби лист, що трепетно бринить.

Ось цей день, знов ти прийшло у гості,

Як завжди з трояндами в руках,

Теплий день маніжиться до милості,

Сонце пестить хвилі на ставках.

А у небі ластівки кружляють,

Квітнуть маки зляконо в полях,

Трави буйні пошепки співають,

Заховавши смуток у гаях.

Літо, літо...Тепле і ласкаве,

Щедре, ніжне, радісно - п'янке,

В погляді чарівно - золотаве,

А в душі тривожно - гомінке.

Цвітуть каштани білими свічками,

 Цвітуть каштани білими свічками,

Весні дарують вічності красу,

А бджоли грають ніжні травня  гами 

Для днів похмурих сонячну ясу.

Розсипався цвіт розкішною габою,

На зелень днів і ніжну голубінь,

Та фарби ці відтінені журбою

На плесо мрій у звуках шепотінь

Цвітуть каштани в час тривог і смутку,

У цій красі природи щемний біль,

Виття сирен вітри тримають в жмутку,

Зриваючи квітучу заметіль.

Південний степ

                     

Ранковий степ...Окопи, вирви - рани,

Здригається від вибухів земля,

Як погляд днів в саду цвітуть тюльпани,

А гнів війни лякає звіддаля.

Мовчать розриті ворогом кургани,

Тремтить на вітрі біла ковила,

Безжально рвуть залізні "Урагани",

Весняну ніч, що тиша сповила.

Південнийстеп...Засмучений,в тривозі,

Тут другий рік неорана земля,

І дні гіркі в сумній пересторозі

А дощ, як сльози,й втіха на поля.

В згадках травень надію плекає

 Мліє сонце в долонях у ранку,

Час озвучує музику дня,

Сіє травень весни забаганку,

І вимолює мирне життя.

Місяць пензлем відточує вроду

У відтінках поранених днів,

Акварелям дарує свободу,

А дощами змиває свій гнів.

В згадках травень надію плекає

У видіннях тривожних снів,

А у вирвах полів блукає

Біль розсіяних бур'янів.

Бродить вітер в пилюці згарищ,

А десь поряд цвіте бузок,

В небі меркнуть сумні стожари,

Залишаючи світла мазок.

Жовтим поглядом квітнуть кульбаби,

І горить поміж трав маків - цвіт,

Розсипає весна на єдваби

Смуток днів, як рясний буйноцвіт.

День всміхнувся променем ласкаво

 

День усміхнувся променем ласкаво,

Кинувши обвітрене : " Привіт",

Відтінив свій погляд зеленаво

На бузок, що радісно розквіт.

Пристально заглянув мені в очі,

Променем торкнувся до щоки,

Листям проспівав пісні урочі,

І сховав за обрієм зірки.

Він тюльпани дарував яскраві,

Прикрашав нарцисами букет,

Розсипав кульбаби солодкаві

На галявин ніжних силует.

Травень 2023

 

В ніжних звуках бджолиного хору,

В пелюстковім мереживі днів

Підбирає весна для декору

Ніжні фарби з цвітіння садів.

Травень пише поезію в квітах,

Творить музику вітер в степах,

Цвіркуни на незвичних трембітах

Відшліфовують радість в тонах.

А десь там возять "зуби дракона",

І траншеями нівечать степ,

В них сховається вража колона,

Щоб уникнуть смертельних халеп.

А крізь вибухи бомб і снарядів

Чутно пісню вітрів у степу,

І у криках стривожених " Градів"

Дощ змиває їдку куряву.

Першотравневий ранок

 День всміхнувся променем ласкаво,

Крикнувши обвітрене : " Привіт!"

Відтіснив свій погляд зеленаво,

На бузок, що сонячно розквіт.

Пристально заглянув мені в очі,

Променем торкнувся до щоки,

В звуках прошептав слова урочі,

І сховав за обрієм зірки.

Він тюльпани дарував яскраві,

Прикрашав нарцисами букет,

Розсипав кульбаби солодкаві

На галявині ніжний силует.

Він вдивлявся в далечінь квітневу,

Де чорніли спалені сади,

І благав не тишу полудневу,

А про мир і спокій назавжди.

28 квітня

 

І знову ракетні атаки,

Уламки бетону, сміття.

Безжальні, черстві вурдалаки

Вбивають невинні життя.

Лежить під завалами мати,

У ліжку ще стогне дитя,

Швидка невтихає волати - 

В тих звуках гірке каяття.

У присмерку плачуть тополі,

І виє скалічених пес,

А ранок зриває поволі

Безвучні молитви небес.

Хто вижив - у шоці ридають,

Когось до швидкої несуть,

В руїнах роки завмирають,

І пилом вкривається суть.

Буяє весна у цвітінні,

На рани летять пелюстки,

В скорботнім німім безгомінні

Чорніють жіночі хустки.

Весна.Великдень.Паска на столі

 Весна.Великдень.Паска на столі,

До церкви йдуть із кошиками люди,

Над квітами ворожать щось джмелі,

І цвіт садів залюблює усюди.

А десь на сході знов гримлять бої,

Солдат в окопі зустрічає свято,

Там звук церков на обстрілів рої 

Війна акорди змінює завзято. 

Він згадує сім'ю, що за столом:

Дружину, матір, донечку і сина,

Квітучу грушу й сливу за вікном,

Святковий стіл і радісну родину.

Великдень Бій.Артобстріл.Вугледар. 

В судинах кров скіпажться від болю, 

Він злісно нищить Вагнера примар,

Де крик душі розноситься по полю.

 І пам'ятає кожен крок в бою,

І кожен сон, що ніч подарувала, 

Він волю відвойовує свою,

Які б орда сюрпризи не прислала.

Тут ходить смерть безжально по слідах ,

Тут кожна мить - гірка пересторога, 

А шанс не згинуть, як рожевий птах, 

Летить крізь пекло на поклон до Бога.

Весна. Великдень.Паска на столі. 

Низький уклін за це захисникові.

Подяка від людей і від землі,

Пошана й честь із вдячністю у слові.

В повітрі запахло весною

Насупило небо брови,

Воно у обіймах хмар,

Земля підбирає обнови,

А вітер листа календар.

В повітрі запахло весною,

До неї всміхається сад,

І день розмовляє з вербою

Під звуки ранкових токад.

Ще ранки ховають смуток

В полях, де гримлять бої,

Та в цвіті ряснім незабудок

Танцюють завзято джемелі.

Тривожна весна красива,

Хоч настрій у неї сумний,

У співах птахів особлива,

І в звуках сирен на відбій

Березень

 

Гуде бджола, де квітка затаїлась,

В красі тримає сонячне тепло,

А на стеблі, мов посмішка пригрілась,

 Життя яскраво в  фарбах ожило.

Шовки із трав - яскраві хвилі степу,

Купають далі зеленню полів,

І творить джміль веснянку для вертепу 

На фоні квітів з піснею без слів.

Блукає березень пригнічено - засмучений 

В степу вітри ламають бур'яни,

Полин засох понівечено - скручений,

У снах важких від вибухів війни. 

Вже другий рік весна бинтує рани

 Вже другий рік війна тиранить весну,

Скрапляє кров'ю злякані степи,

Січуть ракети голубінь небесну,

Ховаючи між хмар вогню серпи.

На згарищах зруйнованих будинків 

Цвітуть кульбаби з поглядом вини,

Крізь свист ракет і грому поєдинків 

Ховає світ образу сивини.

Блукає день, контужений від болю,

Шукає пес господаря сліди,

Іде весна по зраненому полю,

Втішаючи обпалені сади.

Здригнувся час на стрілках циферблату,

Завмер момент із кулею в стіні,

Ховає вітер відстань кострубату,

Малює докір пилом на вікні.

Вже другий рік весна бинтує рани,

В глибоких вирвах сіє маків - цвіт,

На тлі руїн засмучені тюльпани 

Втішають біль у сутінках орбіт.

Березневе

 Березневий вітер грається промінням,

Котики вербові ніжить на стеблі,

Небо посміхається чистим безгомінням,

Приторкнувшись цвітом раннім до землі.

Березневе сонце підморгне уранці,

Приголубить перших квітів пелюстки,

Погляди замріяно скреснуть у мовчанці,

І під спів пташиний заблищатб зірки.

Березневі хмари неозорим подихом 

Упадуть на землю буйноквіттям днів,

І розсиплять ранки дощ весняний поспіхом

На зимові спогади призабутих снів

Відплата

 Стріляли " Гради" в мирні села,

Лунали вибухи вночі,

Весна блукала невесела,

В руїнах скиглили сичі.

І ось в окопі серед поля 

Крізь відстань чує стогін, крик,

Як твердь міцніє його воля,

А в небі мліє молодик.

Він став на захист Батьківщини 

В часи тривожні й вогняні,

За честь народу України,

Узявши зброю в дні сумні.

В боях, де світ ще гірше пекла,

Не раз він бачив люту смерть,

За волю йде війна запекла,

Боїв невпинна круговерть.

І ось полон.Рішучий погляд.

Цигарку курить, як завжди.

В думках домівка й щемний спогад 

Від перших вибухів сліди.

В очах бійця і злість, і туга,

Палають в голосі слова,

В думках пульсуюча напруга - 

Відплати грізна тятива.

- Ну что, укроп, навоевался?

" россии слава!"- повторяй!

Він ні на що не сподівався:

" Вкраїні слава, постривай!"

Летять ключі на Україну 

До вщент зруйнованих осель,

Стоять герої до загину,

Тримають Бахмут - цитадель.

Шумлять вітри: " Героям слава!"

В окопах маки зацвітуть,

Відродить міць свою держава,

І люди в мирі заживуть.

Весна буятиме цвітінням,

Нестимуть квіти до могили,

А в небі тихим голосінням 

Озвуться в славі тисяч крил.

Шукає день привабливості вигляд

 

Сьогодні дощ і сірість мучить погляд,

А вчора сонце пестило зрання,

Шукає день привабливості вигляд,

Відтінки барв на вранішнє вбрання.

Туман гуляє під акорди ранку,

А час ховає відчаю сльозу,

І ловить мить природи забаганку,

А день мазком впаде на бірюзу.

Блукають хмари на просторах неба,

Земля ще спить під ковдрою зими,

Але приходить вічності потреба 

Розсипать квітів ніжні килими.

Дивились зорі пристально на місто

 Дивились зорі пристально у вічність,

Всміхалась ранкам сонячно весна,

Зачарувала світ нічна магічність,

А ніч мовчала трепетно- сумна.

Між тихих зір ракети скаженіли,

А час ховавсь у подихах весни,

Печальні клени з відчаєм шуміли,

І ранки сумно струшували сни. 

На гілці пташка ніби заніміла,

Бо крик сирен стривожив сонний сад,

І вся краса миттєво овдовіла,

Під грізний спів розлючених токад.

Дивились зорі пристально на місто,

І дарували космосу красу,

Немов вдягали вічності намисто,

А біль вплітали в присмерків косу.

Чи є та грань

Є грань невидима між небом і землею -

Далекий невловимий виднокрай,

Той дивний світ, залюблений душею,

І теплий день, як жовтий молочай.

 Шукаю грань між правдою й брехнею,

Вона як лезо гострої коси,

Час розгорта нечитану мінею,

Щоб день почув сакральні голоси.

Чи є та грань між миром і війною,

Між чорним злом і людяним добром,

Між янголом і хижим сатаною,

Між лютим холодом і лагідним теплом?

І все ж зима свої стирає грані,

Весна наносить лінії життя,

Тривожні сни, як привиди туманні,

Зникають в теплих барвах майбуття.

Хоча війна пунктири ставить власні,

Сльозами дощ змиває біль утрат,

Промерзлий лист чаклує на паркані,

Збираючи рожевий концентрат.

Яка межа між доблестю й безчестям,

Що мародерить в кольорах брехні?

Де біль живе з обстріляним нещастям,

Терпіння обіймаючи у сні.

Шукати грані не доречно, певно,

Як ту тонку невидиму межу, 

І горизонт в думах шукати ревно

В тих відчуттях, що з болем бережу.

Як часто хочеться в дитинство

 

Як часто хочеться в дитинство,

У той рожевий теплий світ,

Відчути ласку материнську,

І батька вранішнє: " Привіт".

Як часто хочеться зустріти 

Чудного діда - чаклуна,

Щоб в світ той двері зміг прокрити,

Де пісня мамина луна.

А ще за стіл у хаті сісти,

І з'їсти знову борщ смачний,

Про час минулий оповісти,

І день згадати голосний.

Зайти у гості до бабусі,

З котом побавитись в садку,

Зірвати перші квіти в лузі,

Букет створивши нашвидку.

А ще кататися на гірці,

На санях мчати рвучко вниз,

Секрет, захований в копілці,

Дістати потім як сюрприз.

Стрибати по калюжах літом,

Дощу радіючи в цю мить,

Веселку бачити над світом,

Ловити промінь, що блищить.

Як часто хочеться в ту казку,

Де нас чекали чудеса,

Де доброта дарує ласку,

Де світ - омріяна краса.

Як часто хочеться в дитинство,

На жаль, немає вороття,

Лиш згадка - трепетне блаженство 

Як тихий маятник життя.

14 січня

 Січень.Тривога.Ранок.

Вибухи.Стогін.Плач.

Місто Дніпро.Сніданок.

Х- 22.Палач.

Діти.Швидкі.Руїни.

Крики.Завали.Смерть.

Плити.Розруха.Стіни. 

Горе.Біда.Коловерть.

Січень.Зима.Будинок. 

Люди Жалоба.Син. 

Злочин.Утрати.Ранок.

Прокльони.Молитва.Дзвін.

Зимове

 Скільки зустріла зим,

Кожна із них - новела,

Спогадів теплих дим,

Грізних вітрів капела.

Кожна зима в житті- 

Сніжний пейзаж, картина,

Парки у самоті,

Щедра Різдва гостина.

Кожна зима - це мить,

Погляд у дні забуті,

Спогад в думках згорить 

В теплі часи і в люті.

Нині війни зима:

Сльози, розруха, смерті...

Лютий жалі здійма 

В грізних боях круговерті.

Скільки зустріну зим,

Ця буде завжди рана,

В пам'яті з сумом гірким,

Ніби стальна мембрана.

Зима .Війна. Різдво.Святвечір.

 Зима .Війна. Різдво.Святвечір. 

Кутя із маком і узвар.

За крок до смерті в холоднечі 

Там воїн знищує примар.

Бабуся молиться за внука,

Що рідну землю визволя,

А кожна мить для неї мука,

Бо поряд - правнук - немовля.

Усіх святих благає мати,

Щоб повернувся син живий,

І щоб згоріли всі " Сармати",

А дух святився бойовий.

Готує жінка стіл святковий,

Хоч не очікує гостей,

А настрій теж не праздниковий,

Це свято творить для дітей.

Зима.Війна.Сумують зорі.

Кутя. Святвечір. Коляда.

Завмерла радість у покорі 

І мир при свічах вигляда.

Сумують, плачуть небеса

 

Так сумно,  плачуть небеса,

Свій погляд день сховав таємний,

В задумі мрію колиса,

І шле уклін землі доземний.

Потоки сліз змивають сум,

Вдягають сірість в блиск прозорий,

В холодну загалковість дум,

І в подих вітру неозорий.

Блукає дощ в руїнах днів,

Змиває відчаю печалі,

На чорні опіки садів 

Накине сліз рясні вуалі.

Сховає дощ в окопах страх,

На берці бруд впаде з калюжі,

І у зруйнованих містах 

Оживить погляди байдужі.

Сумують, плачуть небеса,

А хмари сльози втирають,

Життя у вірі воскреса

І месу їм вітри співають.

Новорічне

Не зітерти із пам'яті дати...

Новий рік, запах хвої, сніги,

В нас не час феєрверкам лунати,

Бо обстрілюють нас вороги.

За святковим столом вся родина - 

Так було це у мирні часи,

Але зараз сумна Україна,

Чутно вибухів скрізь голоси.

Лікарі в укриттях оперують,

Волонтери під кулями мчать,

Кулеметники пильно чатують 

І готові від куль захищать.

Не до свята бабусі і діду,

У підвалі сховались вони,

Проклинаючи кості сусіду,

Що воює за " мир" сатани.

У куточку притихла малеча,

Пригортаючи нишком кота,

Хоч і свято, сумна порожнеча 

І холодна в душі гіркота.

Символічно ялинку убрали,

Але злякано настрій мовчить,

Бо на нього " Шахеди " пускали,

Тож сирена як спротив кричить.

Новий рік цей - відбиток пекельний,

Подарунок з сюрпризом біди,

Залишив наче погляд смертельний 

І криваво убивчі сліди.

Не зітерти із пам'яті дати...

Мандарини, шампанське, сніги...

Новий рік змусить нас пригадати,

Як вітали в цей час вороги.