Весна

Весна стояла тихо на околиці,

А день ішов, пришвидшуючи крок.

Витали фрази давньої глаголиці,

Коли життя проводило урок.

Вона любила квіти і фантазії,

А він - реалій суголосся й звук,

Відходили відхилення й оказії,

Лунав реалій денний перегук.

Весна в людей шукала порятунку,

Час диктував реалії буття,

А квітень наливав у келих трунку,

Наповнюючи радістю життя.

Квітень

 Пахне небо ключами лелечими,

Степ - засіяним хлібним зерном,

А на пагорби давньо - старечими

Дати йдуть під доби знаменом.

Вітер грає сюїту нагривисто,

Задивляючись в неба блакить,

Звуки квітня лунають обривисто,

Закохавшись в заквітчану мить.

І нікчемно сховалися в попелі

Зло й безкарність людського буття,

Мить виписує похапцем векселі

На відстрочку боргів в майбуття.

Води змиють злорадство минулого,

Зітре час озвірілості слід,

Промінь визирне з неба похмурого,

Впавши тінню на мідний софіт.

Як здогадатись ...

 Як здогадатись любиш ти чи ні?

Можливо роль виконуєш майстерно,

А може це привиділось мені

В уяві віддзеркаленій химерно.

Можливо це звичайний хід подій,

А може долі подарунок звичний?

Де  плин часу без будь - яких надій

Є хід життя миттєво динамічний

Я прохала щастя у Бога

 Я прохала щастя у Бога,

Будь - якого на довгий строк,

Бог суворо на мене глянув

І повчальний підніс урок.

Він був  поряд - і я щаслива,

Прийняла ці святі дари.

Запитав Господь Бог: " Ще треба,

Якщо треба, то ще бери".

Все що дав мені Бог - любила,

Цінувала і так берегла,

Щастя  мить у руці тримала,

Відганяючи сили зла.

Я нічого взамін не прохала,

Все готова була віддать,

А тепер вже не маю права,

Щоб від когось цей скарб сховать.