Художник

                                                               Образок
                                                                                   ...До людей хились, небого,
                                                                                      Люди привітають.
                                                                                                 Т. Г. Шевченко
Стою на високій скелі і дивлюся вниз.Відчуваю безмежний простір кожною клітинкою вільної душі, а широтою думки лину над безкраїми просторами людного міста.
Дніпре - Славуто! Сьогодні ти спокійний і тихий, води твої спокійні й прозорі, а вчора, пам ямаю, ти ревів і вирував, сильний вітер гнав високі буруни твоїх темних хвиль.
Дивлюсь у водяну безодню і думаю: " Який же дивний, неповторний і жимерний цей світ!Скільки у ньому протиріч і контрастів!"Учора було тихо і ясно, а завра, можливо, буде туманно і сиро;вранці - мирно і спокійно, а ввечері - тривожно і страшно.

Добро і зло...Радість і смуток...Дружба і розбрат...Як все воєдино нерозривно і міцно сплелося - і це сплетіття людині не під силу розірвати.

Початок і кінець, а де ж межа між першим і другим? Ми  намагаємося побачити хоч би умовну лінію, знайти таку формулу, аби жити з вірою в силу світла, добра, правди, в силу краси і величі людської благочестивості.
Я не змогла стримати свої думки, тому вони вирвались і полетіли стрімкими птахами у важке сьгодення....

Сидить жебрак - обірваний, обшарпаний, засмальцьований.Поряд з ним  на асфальті - кашкет.Проходять перехожі, стурбовані і заклопотані, і головне - вони майже не помічають його. Та все ж, коли - не - коли добрі люди нахиляться та кинуть монетку, а бездушні - зневажливий погляд. Чи задумувався хто з перехожих, чому тут сидить цей сердега? Не знаю...

Лівою рукою він переминає полу піджака. Пальці чорні, порепані.Бруд в ївся у пори потрісканої згрубілої шкіри. Такі руки не від безділля, не від важкої роботи, такі руки - від нещасної долі.
Ким же ти був, чоловіче? Коли спіткало тебе горе?Може ти був шофером, а можливо - бізнесменом? Та зараз це не має значення, бо ти - жебрак. Чи запитав у тебе хтось із перехожих про твоє минуле? Я переконана - ні...Тому що кожен з них живе в умовному панцирі, який захищає і відгороджує свідомість від розуміння суті чужих проблем.

А ось власні негаразди людина не в силі втримати у цьому панцирі, бо він - тісний.
Цей чоловік прийшов до людей, шукаючи розради і допомоги.
Сьогодні він - нещасний, а ще вчора був талановитим художником.Його картини прикрашають холи "хатинок" заможних олігархів, це він розмальовував стильні приймайльні приватних фірм, створював найвигадливіші декрації для приватних салонів. Він заробляв немалі гроші, а зараз у цих панів вистачає щедрості хіба що на те, аби кинути поспіхом гривеник.

Сьогодні він сидить на прощі біля храму, а не так давно цей майстер розписував його стіни.Усі, хто заходять сюди, дивуються майстерності і таланту людини, яка створила цю красу.
Сьогодні він - жебрак.Чому ж, небого, ти не знайшов фарб,  щоб намалювати  бездушність тих людей, яким розмальовував маєтки?

Мені боляче у тебе про це запитати, бо я й сама знаю, що ти скажеш? Але переконана у тому, що велич душі неможливо намалювати навіть тисячами відтінків, іі не можна оцінити кількістю грошей, не можливо виміряти ані найбільшими, ані найменшими мірками. Сьогоднішнє життя нагадує аукціон, де продається все, і купити можна все, але не чула жодного разу, аби виставляли лоти на людяність, доброту, співчуття і порядність.

Сидить художник - жебрак. Поруч пробігають перехожі: хто до храму божого, хтось - на аукціон, аби придбати нерухомість чи промисловий об єкт.

Художник спостерігає: у його творчій уяві народжується картина, яку він ніколи не зможе намалювати, бо втратив праву руку. На обличчі у митця з явилася посмішка.
Закінчився аукціон, а служба у храмі продовжується. Чи придбали щось із ціх заможних людей для себе - невідомо. Але всі і вони пішли до храму. Чому? Можливо відмолювати гріхи, а можливо просити Бога допомогти вгамувати ненаситну натуру. Але певно ще й тому, шоб помилуватися розписами, які  створила талановита людина, та відшукати в глибині хоч часточку стремління до покаяння.
І дасть Бог - кожен з них зрозуміє, що талант любити людей ні на жодному аукціоні купити не можна і ні за які кошти.
Художник - жебрак щиро посміхається. Він розуміє все, але не має змоги створити майстерну  картину людській  черствості. І певно - це добре. Бо хто б купив її? Але ж кожен шукає витвір, у якому поєднані  краса і гармонія.