Задумавсь, аж баче,
Підсідає чемна пані
І ледве не плаче.
Він до неї обізвавсь,
Зарадити хоче,
Вона глянула на нього
Й почала охоче:
- Ось учора до Миколи
В гості завітала,
Разом з жінкою його
Прала й підмітала.
Так втомилась - не дай Бог,
Все тіло боліло,
Лиш присіла відпочити,
Ледве не зомліла.
Зрозуміла - метушня
Не моя - це фішка,
Піду краще до Петра,
Щоб спочити трішки.
Поки думала над тим,
Як маю почати,
Все забула - от біда,
Що тепер казати?
І пішла я вздовж села,
Бачу, хтось гукає,
Біжить дівка десь позаду
Й руками махає.
Так напружилась, кричить,
Я стала й дивлюся,
Жодне слово не вловила,
Стою і молюся.
Дівка витерла чоло,
Махнула руками,
Обернулась в інший бік
Й зникла між шляхами.
Іван вислухав уважно,
Подививсь у очі,
Так просиділи в розмовах
До самої ночі.
І щовечора вона
Ішла на гостину,
Іван її зустрічав,
Як рідну людину.
У розмовах запитав
Скільки літ, як звати,
Де живуть її батьки,
Як їх величати?
- Мати - витримка моя,
Батько - досвід знаний,
Брат - сумління у труді
Совістю коханий.
Я ж бо Мудрістю зовусь,
Приходжу з роками,
І міркую про життя
Іншими думками.
Так Іван зустрів свою
Мудрість - чемну пані,
Аби жити як належить
У людській пошані.
Тож не тільки до Івана
Прийде Мудрість в гості,
Щоб осмислити життя
З років високості.
Немає коментарів:
Дописати коментар