Степ - засіяним хлібним зерном,
А на пагорби давньо - старечими
Дати йдуть під доби знаменом.
Вітер грає сюїту нагривисто,
Задивляючись в неба блакить,
Звуки квітня лунають обривисто,
Закохавшись в заквітчану мить.
І нікчемно сховалися в попелі
Зло й безкарність людського буття,
Мить виписує похапцем векселі
На відстрочку боргів в майбуття.
Води змиють злорадство минулого,
Зітре час озвірілості слід,
Промінь визирне з неба похмурого,
Впавши тінню на мідний софіт.
Степ - засіяним хлібним зерном,
А на пагорби давньо - старечими
Дати йдуть під доби знаменом.
Вітер грає сюїту нагривисто,
Задивляючись в неба блакить,
Звуки квітня лунають обривисто,
Закохавшись в заквітчану мить.
І нікчемно сховалися в попелі
Зло й безкарність людського буття,
Мить виписує похапцем векселі
На відстрочку боргів в майбуття.
Води змиють злорадство минулого,
Зітре час озвірілості слід,
Промінь визирне з неба похмурого,
Впавши тінню на мідний софіт.
Можливо роль виконуєш майстерно,
А може це привиділось мені
В уяві віддзеркаленій химерно.
Можливо це звичайний хід подій,
А може долі подарунок звичний?
Де плин часу без будь - яких надій
Є хід життя миттєво динамічний
Будь - якого на довгий строк,
Бог суворо на мене глянув
І повчальний підніс урок.
Він був поряд - і я щаслива,
Прийняла ці святі дари.
Запитав Господь Бог: " Ще треба,
Якщо треба, то ще бери".
Все що дав мені Бог - любила,
Цінувала і так берегла,
Щастя мить у руці тримала,
Відганяючи сили зла.
Я нічого взамін не прохала,
Все готова була віддать,
А тепер вже не маю права,
Щоб від когось цей скарб сховать.