Я там уже три роки не бувала,
Той спогад, наче приворотне зілля,
П'янкий нектар, де груша розквітала.
Заходжу в двір - тут рідне все до болю:
Паркан,колодязь,арка виноградна,
Але мою украв чомусь хтось долю,
Невже вона метафорно - принадна.
Так хочеться зустрітися з ріднею,
Відкрити книгу спогадів життєвих,
Ступити крок батьківською землею,
Відчувши жменьку радощів життєвих.
Нехай це сон, але такий приємний
В реаліях сумних і непривітних,
Можливо натяк лагідно - таємний
У вирі днів із спогадів розквітлих.
Може цей сон - чиєсь мені послання,
Від літніх хмар, що мучаться в неволі,
Або думок настирне намагання
Змінити хід від викрадення долі.
Немає коментарів:
Дописати коментар