І знову день, та в ньому мало світла,
З долонь його не лине в світ тепло,
Десь ранку тінь із відчаю розквітла,
Й тривожну ніч туманом затягло.
Він злякано свої розправив крила,
Летить у даль, в стривожені світи,
Шукаючи омріяні вітрила,
Зриваючи війни сташні дроти.
Епохи біль впаде на чисті води,
Озветься час в поезії доби,
Не знаючи похвал і нагороди,
Сховає відчаю обвітрені сліди.
І гляне день щасливими очима
На море квітів ранньої весни,
Нестиме лютий важко за плечима
Налякані війною тихі сни.
Немає коментарів:
Дописати коментар