Останні дні навчального року

 Шкільне подвір'я ніби оніміло,

Кружляє вітер цвіту пелюстки,

У днях війни немов осиротіло,

Сховавши в класах відчаю пустки.

Травневі дні колись були святкові,

У танці вальсу тішилась весна,

Лунав дзвінок гучний випускникові,

Раділа школа святові сповна.

Несли букети вчителям святкові,

В очах сіяла радісна сльоза,

Злітали мирно мрії світанкові,

І танцювала в небі бірюза.

Гримлять бої.Сумує нині школа,

А в класах ворог прихисток знайшов,

І сум весни розсипався довкола,

На танках " гість" непроханий прийшов.

Вже третій місяць труситься  рідненька,

Стоїть понура, тиха і сумна,

Стискає  в класах відчай, наче ненька,

І в Бога просить захисту вона.

Були колись тут дні ласкаві й милі,

Ішли на свято діти і батьки,

Стоять цьогоріч школи овдовілі,

А світ насупив брови - пелюстки.

Ще літом тим тут ластівки кружляли,

В травневі дні збираючи хори,

А над полями ранки розквітали,

І розсипались травня кольори.

Стоїть сумна й безлюдна нині школа,

Тривогу й біль сховавши за вікном,

А в бур'яні на клумбі матіола 

Ховає цвіт між диким полином.

Цвітуть сади над згарищами ранків

Гуде бджола у буйноквітті саду,

У звуках тих тривога і печаль,

Збира з пилком надію і розраду,

І погляд днів, що дивляться у даль.

Гримлять бої, обпалюючи долю,

Летять ракети з жахом у поля.

У пеклі схід, виборюючи волю,

Благає волі й право на життя.

Цвітуть сади над згарищами ранків, 

Скрадає небо смуток грізних днів,

І чутно зойк сполоханих світанків,

Немов у тиші літаргійних снів.

Цвітуть тюльпани кольором яскравим, 

Війна зростила маки у степах,

І смертним звуком грізно - монотонним 

Сховала гнів на спечених вустах.

Дощем - сльозою окропило небо 

Криваві рани змучених степів,

Струсили ранки варварство ганебно 

На цвіт рожевий вранішніх садів.

І вже не буде так, як це бувало...

 На кладовищі десь блукає вітер,

А за селом гримлять важкі бої,

Сховався час у хаті на горищі,

Затамувавши зболені жалі.

На обеліски воїнів безстрашних 

Лягли тумани краплями сльози,

А пам'ять днів у подвигах відважних 

Орда спалила в ранках бірюзи. 

Завмерли села в лапах окупанта,

Вже сморід тхне від злобної орди,

Тримає руки з вірою Оранта,

Щоб знищив воїн ворога сліди.

Колись діди , що ворога здолали,

У вічність часу мужньо полягли,

 А душі їх, що  мир благословляли,

Тепер рубцями болю поросли.

І вже не буде так, як це бувало,

В Ірпіні й Бучі спалено мости,

А Маріуполь кров'ю обкупало,

І " руським миром" дикої орди.

Чернігів, Харків, Суми, Гуляйполе 

Сховали біль в руїнах назавжди,

А вирви градів знівечне поле 

Дощем лікує зранені сліди.

Весна 2022 року

 Стоїть весна засмучена у полі,

Свистять над нею гради бойові,

Тремтить зоря в степу на видноколі,

Зустрівши долі виклики нові.

І степ стоїть, скалічений у ранах,

В шовках зелених вирви залягли,

Притихли дні в задимлених туманах,

А ранки страх у відчай одягли.

Громи криваві тишу розбудили,

Злякали синь чорніючі дими,

Поля в скорботі ніби овдовіли,

В землі прохають зустрічі з людьми.

Несуть лелеки з вирію надії 

На дужих крилах впевнено життя,

А у просторах линуть світлі мрії 

Про України мирне майбуття.

Я хочу тиші мирної й святої

 

Я хочу тиші мирної й святої,

Взамін сирен стривожених щодня,

І чути бджіл в цвітінні супокою,

І бачить сад, що молиться зрання.

Я хочу тиші на ранкових травах,

І сльози рос при вранішній зорі,

І шум степів у сонячних загравах,

І шепіт хвиль спокійних на Дніпрі.

Я хочу чути голоси дитячі,

Лелечий скрегіт, співи солов'їв,

І бачить посмішки усміхнено тремтячі,

І чути теплий голос ручаїв.

Я хочу чути миру ніжні звуки

У молитвах вкраїнських матерів,

Щоб кожна мить без смутку і розлуки,

Співала оду голосом вітрів.

Не зустрічала я такої ще весни

 

Я ще бачила такої ось весни,

Коли бруньки обвуглені й криваві,

Коли війна вривається у сни,

А ключ лелек жахається в заграві.

Не зустрічала я такої ще весни,

Коли в полях летять уламки з градів,

І стогне болісно від вибухів війни 

Степів душа крізь посвисти снарядів.

Не відчувала я такої ще весни,

Коли в повітрі запах диму й сталі,

Коли обвуглена вся крона у сосни,

А промені сумують у печалі.

Я не чекала ще такої ось весни,

На крові " мир" від хижого сусіда,

І ріки горя від Дніпра і до Десни

В пітьмі брехливій чорного Аїда.

За обрій сонце поспіхом сідає

 За обрій сонце поспіхом сідає,

Ховає погляд зляканий між хмар,

Від вибухів вже вкотре день здригає,

А вечір б'є тривогу мов дзвонар.

Прийшла орда цей світ занапастити,

Весняний день закутати в пітьму,

Щоб попелом світанки отруїти,

 А вечори сховати у корчму.

І кожен з них не воїн, а злочинець,

Прийшов сусіда підло грабувать,

І вже не брат, не рідний, а чужинець,

Узявсь міста по - вовчи руйнувать.

Летять вже смерчі на будинки сонні,

Вростають в землю спалені міста,

І вмились кров'ю образи бетонні,

А смерть руїн упала на   хреста.

Невже тварин цих жінка народила?

А може їх вовчиця сповила?

В якому храмі нелюдів хрестила,

Щоб град - душа в цім тілі проросла?

Болотним мулом душі затягнуло,

Тече в тих жилах струєне багно,

А той Мордор немов відгородило,

Людське терпіння, вичавивши зло.