Цвіте барвінок, ніжиться калина

Цвіте барвінок, ніжиться калина,
Тремтить повітря тихо, мов струна.
Я полем йшла, і стала на коліна -
На сповідь з Богом кликала весна.

Зайшла в цей храм в молитві  на причастя
Зцілить в просторах душу від нудьги,
Обняти світ й в поривах сладострастя
Зірвать з буденності всі маски й ланцюги.

Задумливо і тихо сповідалась
Тут сам -на -сам з вітрами, що гудуть,
Десь перепілка лагідно озвалась-
Все ж таїну простори збережуть.

А потім йшла по стежці до порогу,
Й сказала радо: "Здрастуй, отчій дім!",
В обіймах стисла яблуню розлогу,
Й вклонилась небу й хмарам дощовім.

Дійти, не заблукати по дорозі,
І біля каменя надгробного сплакнуть,
Почути спів лелек у верболозі
Й солодкий щем в душі не сполохнуть.

Прийти на сповідь - це себе пізнати
І кожну мить, як вічний скарб буття.
Повірить в сили, й вміти подолати
Круті вершини власного життя.