Весна

 Весна цьогоріч ніжна і тендітна,

Мов березневий котик на стеблі,

Сумна , холодна й трепетно-самітна,

І наче боязко ступає по землі.

У посмішках до сонця соромлива,

Її краса не сяє в квітнику,

Вона цьогоріч ніби нещаслива,

Ще не буяють квіти у вінку.

Весна завжди якась нежданно - різна,

То сипле барви щедро у саду,

То скромна, тиха, березнево - сніжна,

Немов не любить парость молоду.

А іноді бува така гаряча,

Спекотно- душна, жвава і жарка,

Краса її осяяно - тремтяча,

Душа відкрита й світло - гомінка.

Вона буває чемна й гордовита,

До ніг їй квітень стеле килими,

А у душі закрито- сумовита,

Й не кине погляд навіть в бік зими.

Але вона завжди така жадана,

Її чекають в місті, і в селі,

У почуттях нестримна й невблаганна,

Весна - життя і свято на землі.

Весна прийшла

 Весна прийшла тендітна й несмілива,

Аби зустріти вранішню блакить,

Така привітна, ніжна і красива,

І тихий спів у голосі дзвенить.

Вона барвисті квіти розсівала,

На трави слала крокусів красу, 

Ключі птахів у вирій окриляла,

В гердан вплітала в ранішню росу.

Весна всміхалась березневим ранкам,

Кружляла з квітнем в танці у саду,

Веснянки грала сонячним світанкам,

І дарувала вдачу молоду.

Вона цвіте, співає і кохає,

Дзвенить, гуде і тихо гомонить,

Природу в барви сонячні вбирає,

Струмком до вітру ніжно жебонить.

Весна в душі, у помислах, у слові,

Вона у полі, в лісі і в саду,

Щодня дарує миті кольорові,

Красу буття з весною я знайду.

Ностальгія

 

Над перехрестям польових доріг,

Сіяли зорі поглядом яскравим,

А красень - місяць потайки зберіг Щасливу мить із трепетом жовтавим.

Медами пахло, житом і вівсом,

І дзвін лунав у травах шовковистих,

Величний джміль обтрушував часом,

Наліт пилку на травах променистих.

Всміхались дні задушливо- жаркі,

Земля тремтіла в сонячнім коханні,

Спадали роси жадібно - терпкі,

І завмирали ранки в бездиханні.

На відстані часу

 

У житті ми звикли зволікати,

І чекаєм вигідний момент,

Боїмося час випереджати,

Щоб знайти достойний аргумент.

І для днів стандарти прописали,

Розписали кожен власний крок,

Почуття у темпи заховали,

Й підняли на відстань до зірок.

В поглядах кохання колисали,

Мрії запаковували в час,

В глибині душі вони згасали,

Й озивались жалісно до нас.

Нам здавалось все це буде вічне,

Зустрічі й прощання нальоту,

А душа виношує магічне:

"Час летить безжально в німоту".

Й не важливо на чиї мотиви,

Буде ця мелодія звучать,

Плин часу, немов корпоративи,

В запалі над буднями промчать.

І які б сюрприз не траплялись,

Доля дасть на роздум п'ять хвилин,

Щоб серця навіки поєднались,

І забули ритму часоплин.

Жінка - весна

 В очах жіночих - неба голубінь,

І бірюза води завжди сріблиться,

Й безмежно - тиха степу далечінь 

В промінні сонячнім іскриться.

У посмішці жіночій - радість днів,

І часу плин обвітрено - короткий,

Відлуння мрій і спомин снів,

І погляд ніжний, лагідно - солодкий.

У голосі жіночім спів вітрів,

В нім моря шум, і лісу серенади,

Відтінки звуків в барвах півтонів,

І шепіт трав й бурхливі водоспади.

В руках жіночих - ласка і тепло,

В гарячім серці - ніжність і турбота,

І оживає від доторку стебло,

Й зникає непомітно дощ і сльота.

В жіночій постаті- і мати, і донька,

Розумна й мудра, юна і вродлива,

Бабуся й жінка, тиха й гомінка,

Вона весна - красива і зваблива.

Чужі слова...

Чужі слова,то не гірка отрута, 

Вони, мов стріли, ранять і болять,

В них туга днів, що в роздуми закута,

А погляд снів - то відчаю печать.

Ті рани вчасно треба лікувати,

Наркоз і біль долати з дня у день,

Сльозами шрами часто омивати,

І слухать тишу зболених пісень.

Душа, здається,витримать не зможе,

Надмірну дозу болю й гіркоти,

Лиш  сила духу в плоті допоможе,

Коли до себе з вірою прийти

Я прийду на вечірній перон

Повертайся, я бачу твій слід

Серед тисяч слідів перехожих,

Там де сонце обпалює схід,

Серед безліч чужих і не схожих.

Понеділки минають нехай,

І вівторки проходять спонтанно,

Ти рукою вже їм помахай,

Повертайся раптово, неждано.

Повертайся, в душі не тримай

Гіркоту про давнішню образу,

Я чекаю тебе, пам'ятай,

Зустрічатиму тепло щоразу.

Дощ дрібний моросив по щоках,

Час, як краплі, спливав невблаганно,

Мої пальці ти грів у руках,

І теплом цілував їх органно.

Повертайся, чекаю ту мить,

Коли поглядом знов зачаруєш,

Бо душа від утоми щемить,

Як десь там ти без мене мандруєш.

Повертайся. Хіба то був сон?

Ми в думках прокладали маршрути,

Свідком був привокзальний перон,

Аби потім все знов повернути.

Я прийду на вечірній перон, 

Де колись ми з тобою прощались,

І побачу той знову вагон,

І ту мить, коли ми розставались.

На пероні в мельканні очей,

Сподіваюсь твої я зустріти,

І за сутінню сірих ночей

Сонце радісно буде світити.