В душі така спустошлива посуха,
Вгамуй тривогу спокоєм міцніш,
Хай вечір цю мелодію послуха.
Думки жахнулись в голосі сирен,
Сховався погляд в чорній порожнечі,
І часу грізний сірий гобелен
Непрохано приліг на мокрі плечі.
Летіли дні із відчаєм в пітьму,
Буяв полин на згарищі у полі,
І наче мить накинула всьому
Скривавлені війною гострі болі.
Космічну даль обсіяли зірки,
Там ніч надії гріє у долонях,
Збирає місяць миру пелюстки,
А дні війни сховалися на скронях.
Красень - місяць дивиться здаля,
А в траві співають загадково
Цвіркуни, під ноти скрипаля.
В тишу цю вкрадається тривога,
Чутно звуки грізної війни,
І летить страшна пересторога
З вибухами в зойках стани.
І земля стривожено жахнеться,
Виб'є вирва рани синяву,
А в повітрі грізно озоветься
Жах нічний, здійнявши куряву.
В звуках цих жахливе оніміння,
Смертна лють і варварство орди,
Пожирає дикість розуміння,
І стирає людськості сліди.
Відчуття жорстокість повила,
Гріх роз'їв і душу, і тіла,
Ненависть і злоба отруїла,
Світ добра, де людяність жила.
Гляне світ у відчаї й скорботі
На безумство хижих дикунів,
Зникне слід їх у осінній сльоті,
Стерши згадку з часу вівтарів.
Фотографії, спогади, мрії...
Тільки в роздумах юність сплива,
У думках оживають надії,
Хоч лежить на душі курява.
Мов на свято в село приїжджала,
Тут злітали у вирій рядки,
І щоразу сюди поспішала,
Щоб згадати дитинства казки.
Ще поосені груші збирала,
У садку, що зростили батьки,
Та усе це війна відібрала,
Розкрутивши розрух вітряки.
В край дитинства і спогадів щемних
Увірвався непроханих " мир",
Напоїли брехнею нікчемних,
Залишивши у душах пустир.
І не буде вовіки прощення,
За убивства, за кров - лиш ганьба,
Час сплюндрує криваве імення,
Що розсіється мов курява.
І у полі, де соняхи квітнуть,
Рознесе вітер попіл брехні ,
А дощі мокрим подивом зітруть
Смертну кару війні - сатані.
Здригнулась злякано зоря,
За хмару місяць заховався,
Тривожно захід догоря,
Ще рік тому він посміхався.
Десь чутно вибухи гармат,
Крізь сон вриваються сирени,
Волає в чергах автомат,
А ніч ховається в мартени.
Розносить вітер сморід, дим,
Змиває дощ брудні сюжети,
Слова блукають поміж рим,
І стогнуть з відчаю кларнети.
Стліває поглядами зла,
Горять міста Ірпінь і Буча,
Чернігів спалено до тла.
Із сумом Харків притаївся,
Ховають Суми біль від ран,
Оріхів вибухами вкрився,
З них кров висмоктує тиран.
Покрились сірим пилом бані,
Хрестів не видно крізь дими,
А вирви стогнуть на кургані,
Як відчай в привидах чуми.
Хрести сховалися від жаху,
Від миру хижої орди,
Церкви здригаються від страху,
Їм кров окроплює сліди.
Для чого ті хрести носити,
Читати злобно Отче наш,
А потім красти і вбивати,
Двохсотий кинувши вантаж.
Їх не спасе Марія - Діва,
Втече, заплакавши чимдуж,
З вікони поглядом сльозлива
Відправить в пекло сотню душ.
А у степах, де вітер грає,
З небес подивиться Господь,
За зло безжально покарає,
Відкривши простір світловодь.
В боях весна цвіте і плаче,
Від куль вмираючи в степах,
А смерть відспівує тремтячи
Війною вбитий мертвий жах.
Кружляє вітер цвіту пелюстки,
У днях війни немов осиротіло,
Сховавши в класах відчаю пустки.
Травневі дні колись були святкові,
У танці вальсу тішилась весна,
Лунав дзвінок гучний випускникові,
Раділа школа святові сповна.
Несли букети вчителям святкові,
В очах сіяла радісна сльоза,
Злітали мирно мрії світанкові,
І танцювала в небі бірюза.
Гримлять бої.Сумує нині школа,
А в класах ворог прихисток знайшов,
І сум весни розсипався довкола,
На танках " гість" непроханий прийшов.
Вже третій місяць труситься рідненька,
Стоїть понура, тиха і сумна,
Стискає в класах відчай, наче ненька,
І в Бога просить захисту вона.
Були колись тут дні ласкаві й милі,
Ішли на свято діти і батьки,
Стоять цьогоріч школи овдовілі,
А світ насупив брови - пелюстки.
Ще літом тим тут ластівки кружляли,
В травневі дні збираючи хори,
А над полями ранки розквітали,
І розсипались травня кольори.
Стоїть сумна й безлюдна нині школа,
Тривогу й біль сховавши за вікном,
А в бур'яні на клумбі матіола
Ховає цвіт між диким полином.