В осінніх барвах гасне жовтень

В осінніх барвах гасне жовтень,

Голубить доторком прощальним.

На оксамит спадає перстень

Й згасає відблиском печальним.

Пора чаруючих рапсодій 

Сумні виписує акорди,

І в звуках осені мелодій

Завмерли древні клавікорди.

В осінній тиші в'яне жовтень,

Печаль на клени розсипає,

І в золотаво - жовту сутінь

Мовчазно й швидко поринає.

Така вона осінь - коханка

Розплакалась осінь сльозливо,

Змиваючи вересня слід,

Напоює землю дбайливо,

Чекаючи жовтня прихід.

Сьогодні блукає самотньо,

Розвішує смуток в саду,

І час відпустка незворотньо,

Прискоривши ночі ходу.

Сьогодні вона ще зваблива,

Уміє кохати й прощать,

В манерах якась особлива,

Все більше звикає мовчать.

Щось шепче трояндам уранці,

Й жоржинам наспівує вдень,

А клени, мов ніжні коханці,

Чарують красою щодень

У вересня в ніжних обіймах,

Сміється у барвах лісів,

Засріблились ранки у пасмах,

Й озвались, мов сто голосів.

Така вона осінь - коханка: 

Мов вересню плаче услід,

А завтра її забаганка

Вже жовтню подати обід.

Згадає осінь літні мінуети

Забудь усе,- за обрієм лунало,-

- Зітри із пам'яті усі гучні слова!

Ласкаве літо оди відспівало,

Й вляглась емоцій буйна курява.

Щасливі дні звучали, мов сонати,

Краса світилась зорями вночі, 

Слова злились в осяяні контати,

Й знайшла душа загублені ключі.

І день озвавсь: "Що мушу я забути?"

Гаряча ж ніч плекала почуття,

А час - чаклун примусив все збагнути,

І мить летіла в прірву забуття.

Згадає осінь літні мінуети,

І спав засмаг із плеч спекотних днів,

 Красуня крутить дивні піруети

В обіймах листя тихих ясенів.

Зірвала осінь лист з календаря

 Зірвала осінь лист з календаря,

Так легко і не вимушено наче,

Мені його до сукні приміря,

В цю мить сміється, а ночами тихо плаче.

Той лист - один ще рік мого життя

Ляга на скроні тихо сивиною,

Розносить вітер вихром почуття,

Їх кроки ледве чутно за спиною.

Я осінь чемно в гості запрошу,

Ми з нею мило будем розмовляти,

А потім СМС їй напишу,

Коли майне за обрієм блукати.

Я їй подякую за золото садів,

За барви днів і музику печалі, 

За тихий сум і аромат медів,

І за розсипані шипшинові коралі.

Жінка - осінь

 Жінка - осінь - щедра господиня,

Любить працю в полі і в саду.

З поцілунком спіє жовта диня,

Й літа шум  збирає на меду.

Жінка - осінь ніжна і примхлива,

Любо пестить вересень теплом,

В почуттях солодка і зваблива,

З поетично - малярським крилом.

Жінка - осінь тиха і сльозлива,

Сум ховає в хмару дощову,

До нестями мила і вродлива

Й схожа на ромашку польову.

Жінка - осінь муза і актриса,

Десь на скрипці грає в квітнику,

І намисто з крапель барбарису

Одягає вербам на ставку.

Жінка - осінь мудра і красива,

 На щоках горить калини жар

В почуттях відкрито гонорлива,

А в очах - хмеліючий нектар.

Жінка - осінь краля і панянка,

Розшиває сукню бурштином,

Вранці - леді, ввечері- шляхтянка

Ходить з пензлем тихо за вікном.

Прощання з літом

Відцвіло, відгомоніло, відшуміло

В ароматах матіоли й чебрецю,

І в степах десь ген за обрієм зомліло,

Й тихо впало між кущами ялівцю.

Віджовтіло, відбуяло, відродило

У садах на грушах, сливах і в полях

І на лозах виноградних захмеліло,

Й понеслось в легкому танці по гаях.

Відсвітилось, відсміялось, відкохалось

На річках, в ставках, озерах і в морях,

Й поцілунком ніжнотерпко попрощалось,

Залишивши втоми блиск на ліхтарях.

Серпневе

 

Обійми мене поглядом ніжно, 

Теплим подихом літніх ночей,

Доторкнись блиском ранку маніжно,

Щоб проміння лилось із очей.

Зачаруй ароматом рахманним,

Чай на зіллі із трав завари,

І легким, обережно спонтанним

Рухом сон із чола обітри.

Ніжний серпню, від спеки хмелію,

І від щедрості  в солоді днів,

А в душі тішу завжди надію,

Щоб зустрітись під шепіт садів.