Розплакалась осінь сльозливо,
Змиваючи вересня слід,
Напоює землю дбайливо,
Чекаючи жовтня прихід.
Сьогодні блукає самотньо,
Розвішує смуток в саду,
І час відпустка незворотньо,
Прискоривши ночі ходу.
Сьогодні вона ще зваблива,
Уміє кохати й прощать,
В манерах якась особлива,
Все більше звикає мовчать.
Щось шепче трояндам уранці,
Й жоржинам наспівує вдень,
А клени, мов ніжні коханці,
Чарують красою щодень
У вересня в ніжних обіймах,
Сміється у барвах лісів,
Засріблились ранки у пасмах,
Й озвались, мов сто голосів.
Така вона осінь - коханка:
Мов вересню плаче услід,
А завтра її забаганка
Вже жовтню подати обід.
Немає коментарів:
Дописати коментар