Як лісові мешканці будували міст

Казка - байка

На острові, що в нетрях поринає,

Зібрались звірі, і на галявині кого лишень немає!

Зайці стоять убоки узялись,

Моторні Білочки й собі в юрбу зійшлись,

Ведмідь, Бобер, Козуля та Їжак,

Щось жваво обговорюють- не вияснять ніяк.

До них невдовзі і  Лелека прилетів,

І ділову дискусію завів:

- Я щойно пролітав над нашими краями,

На міст поглянув, він же цими днями...

Якщо його не зремонтуєм,будем без моста,

А це погодьтеся, вже справа непроста.

І острів буде пасткою для нас,

Якщо не приймем мудре рішення в цей час.

Уважно слухали Білки Лелечину промову,

Бобер пропонував зробити переправу нову,

Зайці ж відстоювали думку про ремонт моста:

-Ідея не нова, але дешева і проста.

Та ось у центр кола вийшов Їжачок,

І приєднавсь до дискусійних балачок:

- Старій свитині - гріш ціна,

Водою швидше підмивається й стара стіна.

Тому ніж кошти у ремонт вкладати,

Я пропоную новий міст побудувати!

- Розумно сказано! - погодився Ведмідь,-

Але своїми силами нам задум не здійснить.

Я пропоную мешканців до гурту запросити,

І разом дружно цей проект обговорити.

- Я оббіжу і всіх проінформую,- Козуля відказала,

І щоб швиденько всіх зібрать до лісу поскакала.

Та як годиться, в справах ділових Сорока - Скрекотуха

Не може дзьоб не всунуть свій й не набрехать під вухо.

Тому розмову цю підслухала лукава,

І полетіла скрекотать наліво і направо.

Ось під пеньком Кабан - Іклан їй на шляху зустрівся,

І про новини запитать, він як завжди, не забарився:

- Що нового почула ти,Сороко - Скрекотухо?

Тут Білобока з гілки "стриб" - й підсіла вже до вуха:

- Розмова йдеться про місток,

Що поєднав наш острів й бережок.

І хто ж ти думаєш цю бесіду завів?

Ведмідь, Бобри, дві Білки й декілька Зайців.

Дискусія там точиться цікава...

Одні наполягають - необхідна переправа,

Інші за те, щоб міст ремонтувати.

Ідея Їжака - новий побудувати.
Кабан єхидно посміхнувся,
І  з стрічним запитаннячком звернувся:
- А хто окрім Михайла міст  там буде будувати?
Хвостом Сорока різко повела і з гонором відповіла:
-Зайці, хоча не сильні, так прудкі,
Білки - вони ж проворні і повороткі,
Бобри, бо  міцні зуби мають - найбільше дерево спиляють.
Ну а Їжак - це просто якісь жарти,
Невже персона ця уваги варта?
Кабан уважно слухав і жолуді жував,
Як тільки проковтнув - з сарказмом відказав:
- Ну і бригада, маю я сказати,
Цей міст ніколи їм не збудувати!
А щодо мене - думка тут одна,
Не осідлати дикого їм Кабана!
В той час, як про новини Білобока скрекотала,
Козуля до Єхидни в гості завітала:
-Ви, пані, часто переходите місток
З метою, щоб зійти на інший бережок?
А чи помітили Ви деякі дрібниці,
Що міст прогнувсь і ледве не торкається водиці?
Тож завтра будуть всі збиратися на раду,
Про це я мушу повідомити всю лісову громаду.
Звичайно, міст не може сам зремонтуватись,
А отже, вранці всі разом ми мусимо зібратись...
Свою промову не закінчила Козуля,
Єхидна фиркнула й пішла,
А потім гордо все ж відповіла:
- Пораду слушну можу вам я принагоді дати:
Хто розум має - той не буде будувати.
Престижну я освіту здобувала,
В той час, як Білочка по гілочках стрибала.
Нічого тут не вдієш - Білка мусить будувати,
А я продовжу дисертацію писати.
Та зачекай, ще хочу вас в однім переконати:
- На острові порядки наведіть,
А ви вже заходились будувати!
Словами вдячності Козуля відказала,
І час не гаючи до Лиса поскакала.
-------------------------------------------
Ось і будинок Лиса, на палац він схожий:
Стоїть прислуга і не кожен в нього вхожий.
Тож швидконога попрохала пана нагукать,
Щоб деякі новини розказать.
Ось гречний Лис на ганок повагом ступає,
І до Козулі красномовно промовляє:
- Тут пані Скрекотуха пролітала,
Про все вона достопну розказала,
Тож вибачте, проінформований я вчасно,
І хвилювання звірів розумію вже прекрасно.
Скажу, що будівництво міг би я фінансувати,
Аби переконався в тім,
Що позику спроможні ви віддати.
Хто з проектантів дасть гарантію мені,
Аби не гріб я потім по пісочку на спині!
А без залога, вибачте, потрапити можливо у просак
Отож відважитись на крок такий
Погодиться хіба що лиш простак.
Я думаю, що суть питання зрозуміла...
Не встиг закінчить Лис,
Сорока знову підлетіла:
- Затіяли таке, без сліз не передати!
Грошей в кишені пшик,
За що зібрались будувати?
А на чужий, як кажуть, коровай -
Роток не розкривай!
- Поглянь, яка ти ділова!
Дістали за живе мене твої слова,-
Не стерпіла Козуля й відпалила,
Бо та важливу справу на нівець звести хотіла.
Козуля знала добре гонор лепетухи,
Переконалася не раз у підлабузництві брехухи.
Пообіцяй Сороці сиру чи ласощів побільше -
Брехню за правду видасть аж ніяк не гірше.
Тож лісова красуня гордо стала в позу,
Щоб довести лукаву до неврозу.
А Скрекотуха перед Лисом так і сяк.
Лис натяк зрозумів - і кинув їй кістяк.
- А це за праведні твої труди,
Тому лети туди, де не була ще ти!
Лис повагом в хороми пописав.
Такий поважний! Що ж, собі він ціну знав!
Козуля знов:
- Ну що, не куштувала ти таких ще страв?
Отож поклюй, і з розумом зійдись!
А до громади більше не поткнись!
Впіймаєм - пір я з тебе полетить,
Напевне не судилося тобі у гурті жить.
Помчала вже Козуля, мов стріла,
Аби Сорока підла перша на майдан не прибула.
Красуня думала як друзям розказати,
Що звірі острова цього
Не хочуть участі у будівництві брати,
Бо справа ця для них, як дірка у кишені,
Просуниш руку - лиш повітря в жмені.
Аж ось галявина...
Чекає на Козулю тут лісова громада,
Новинці радісній ну хто не буде радий?
------------------------------------------------

Красуня дипломатом була гарним,
Тому подумала, що все розповідать не варто.
Тож почала вона словами так:
- Сьогодні гарний день, і це - прекрасний знак.
А будівництво треба починати,
Щоб до настання холодів ми встигли міст побудувати.
Я сповістила мешканців на острові усіх...
І гурт заметушивсь, почувся жвавий сміх.
Ось в центр кола вийшов Їжачок:
- Давайте будівництво розпочнем без зайвих балачок!
Бобрам, чекаючи новин, набридло спочивати:
- Тож ми мерщій йдемо дерева в ліс пиляти!
- А я рубангком буду кору в них знімати!
Працюють Їжачок й два брати Борсуки,
Ведмідь пішов носить вже спиляні дрючки,
Зайці за молотки взялись, а цвяхів -то немає...
Та не біда - один із них із дощок настругає!
Лиш дятел дірку продовбає,
Як інший Заєць вже дрючки цвяхом скріпляє.
Білки смоли із хвої назбирали
І всі щілини в акурат зашпаклювали.
Лунають з острова веселий крик і стуки,
І чути пісню пилки і рубанка перегуки.
Готується й обід.Поки кипить в котлі,
Козуля порядкує швидко на столі:
Поставила горіхи, моркву і грибочки,
Горщечок меду, поклала хліба декілька шматочків.
Собі, як зазвичай, салатик із травиці,
Узвар зварила з ягідок кислиці.
Ось закипів куліш, Козуля б'є копитом об казан -
Лунає дзів гучний. Почув його й Кабан.
Він зрозумів, що певно міст будують,
Але його ці звуки, як не дивно, аж зовсім не хвилюють.
Ідуть натомлені усі, щоб трішки відпочити.
Аби поїсти, й сил набравшись, справу завершити.
Та час іде, і не кажи ти "гоп",
Поки не буде зроблено останній крок.
Громада дружно кілька тижнів працювала
І новий міст таки побудувала.
Настала мить святково працю завершити
І перехід із берега на острів лиш благословити.
--------------------------------------------------------
А підсумок підвести Ведмедя попросили,
І в гурт, щоб річ сказав,всі разом запросили.
Ведмідьповільно та  упевнено ступав,
Від всього серця він промову так почав:
- Ми справу нелегку цю дружно починали,
І ні на кого вже надій не покладали.
Всі працювали добросовісно й завзято.
За невеликий строк тут зроблено багато.
Тож кожен мешканець отримав подарунок,
Дорожчий він за банківський рахунок.
Це будівництво згуртувало нас,
Тут кожен показав свій професійний клас.
Тепер ми маєм досвід в справі цій,
Тож допоможемо громаді не одній.
Я вдячний всім, хто залучився до корисної роботи,
Ми збудували міст новий- позбулися турботи!
Промову оплесками всі вітали,
А із кущів Кабан,Єхидна й Лис крадькома визирали.
Помітив їх Їжак, а виду не подав,
А ось Лелека правду - матінку сказав:
- Я бачу крадуться добродії лихі,
І мріють через річку плавати сухі!
Тож побажать їм хочеться удачі,
І щоб були вони не хитрі, й не ледачі.
А коли міст ми дружно будували,
Ці братці про прибутки мізкували.
Для тих, хто працював - смачний тепер калач.
А хитрим ледарям - хоч сядь тепер та й плач.
Гуртом, як кажуть, легко й батька бити,
А ледарям навчитись треба різочку любити.
Аби самому воза потягти,
Спочатку треба ремінь затягти.
Тому, щоб ремінь той не парервати,
Навчитись мусим разом працювати.

Про хитрого Лиса і дружну родину

Казка - байка

Пролог
Держава наша - спільний дім,
Всім має житись затишно у нім.
Прибрать оселю - справа мов проста,
Та потребує досвіду вона.
Моїх героїв хай навчить життя,
Щоб обновить житло - збереться разом вся сім я.
Так хай щастить у починанні цім,
Аби жилося затишно усім.

Зайчисько сірий років сім
Збиравсь полагодити власний дім.
І ось нарешті обійшов своє житло,
І так промовив:
- Як на зло, покрівля світиться дірками.
Зітхнувши важко, безпорадно лиш розвів руками.
Поглянув вбік, а там вікно перекосилось, прогнило...
А вгору погляд підведе, димар ось - ось і упаде.
І Сірий в розпачі й журбі
Сів на пеньок й роздумує собі:
- Де ж на ремонт грошей узяти?
Чи до братів - Зайців в сусідній ліс зганяти?
Нехай порадять що і як,
А може допоможуть,
Як - не- як одна родина і сім я!
Від цих думок збодрився духом,
Повеселішав, й не повів за вухом,
Як Лис у нього за спиною
З явився велетенською стіною.
Сіренького тут почало уже трусити,
І Зайчик Лиса лагідно почав просити:
- Шановний пане, певно так,
Що ви в цих справах вже мастак.
Я власну хижку хочу поладнать,
Чи не могли б мені де в чому підказать?
Лис випроставсь, немов підріс,
І буркнув гордо так собі під ніс:
- Коли мої поради треба дуже,
Я ними поділюсь з тобою, друже!
Вухань зопалу подих перевів
Й до стрічного знов річ таку завів:
- Ви, пане,звідки? З цих країв?
Я модний капелюх на Вас узрів,
Піджак немовби теж, якийсь... не те...
В руках, дивлюсь, торбинку держете,
А біля шиї, наче якийсь птах...
Чи то з перелюку рябить мені в очах?
Лис усміхнувся виважено:
 - Так, помітив ти - це смокінг, не піджак,
Пасує до лиця мені ще й елегантний фрак.
Про капелюхи й думать годі,
Вони давно уже не в моді.
Я на охайну голову циліндр одягнув,
Бо не тутешній я, невже ти не збагнув?
І у руках у мене - партмане,
Воно завжди підтримує мене.
-То ж бачу Ви заможний чоловік,
Мені цього не заробить повік!
Ось хочби якось хижку поладнати...
Та лише де на все це кошти взяти?
У Лиса очі засвітились, мов жаринки,
І з пропозицією не затримавсь ні хвилинки.
- Всі ми, подам й тобі я слушний знак,
Давно живемо за законами ось так:
Тобі я гроші в борг даю на певний срок,
А ти подумай, й зробиш виважений крок.
Борг віддаси, як будуть гроші - через певний час.
Я переконаний - це вигідний контракт для нас!
І кілька днів промчали, наче мить...
Ось Лис до Зайчика з покупками вже мчить.
Привіз він цвяхи, дошки і цемент,
Для Лиса - це сприятливий момент.
Бо знає він, що Зайчик наш, трудяга
За весь свій вік не розрахується бідняга.
Та Сірий мріє про ошатний дім,
Що заживе з сім єю дружною у нім.

Отож від сходу сонця і до ночі
Зайчисько заклопотаний в роботі.
Постійно чути біля хижки стук і грюк,
Трудяга від роботи зблід і схуд.
На хвильку лиш прихилить голову до ліжка:
З являється палац й зникає вбога хижка:
Ось бачить крізь шибки в хоромах щось мелькає,
Впізнав -Лис із компанією справжній пир справляє!
І сниться далі,що і сам він в дім заходить,
Та через мить якусь прислуга Зайця геть виводить,
А дворовий мерщій вже розтлумачує йому,
Що на таких пирах,Сіренький замалий занадто птах.
Проснувся Зайчик, мокрий весь від поту,
Промовив тихо:
- Ну і сон! - і знову за роботу.
А Лис в той час хвалебні оди Зайчику співає:
Трудись, будуй майструй і мрій,
А не повернеш борг - будинок буде мій!

Ось літо пролетіло, осінь по садах гуляє,
І в Зайчика вже дім, немов палай сіяє.
Все в нім охайно, вміло, до смаку,
Опанував у будівництві Сірий декілька наук.
Щоб показать, як вміє майструвати,
Він вирішив увесь свій рід зібрати.
Також планує Лиса запросити,
Бо що без нього він би міг зробити?
І ось настала довгождана мить -
Родина дружна з подарунками вже мчить.
Брати Зайчиська вихваляють на усі лади,
Лиш Лис мовчить - ані туди,  ані сюди!
І скоса тільки гляне, наче щось чекає,
Як кажуть: курі сплять - Лис не дрімає!
Зайці - брати вже майстра привітали,
Багато дружніх, теплих слів сіренькому сказали.
В будинку чути сміх,і музика лунає,
А Лис сидить і пильно споглядає.
На разі вже компанія втомилась,
І у господі повна тиша встановилась.
Зайці уже збирались спать лягати,
Та Лис підвівсь і річ почав тримати:
- Ось хижка, зараз - це розкішний дім,
І всі ви заночуєте у нім.
Тож має Зайчик неабияке житло,
За мій рахунок зремонтоване воно,
А прийдуть холоди із лютою зимою,
І я ж повинен мати дах над головою!
Тому наказую за місяць борг зібрати,
І в срок зазначений з процентами віддати.
Якщо не буде виконано цю угоду,
Я оселюсь у Зайчика господу.
Компанія спочатку щось гуділа,
А як скінчив Лис річ - неначе оніміла.
Поважний спонсор вже пішов відпочивати,
А Сірий вуха опустив-
Нічого він не міг у відповідь сказати.
Святковий найстрій у Зайців звичайно зник,
Холодну тишу, мов залізо, голос ватажка пропік:
Що маєш вдіяти? Як бути?
Отак зумів підступний Лис тебе надути!
Як гарно кругом пальчика обвів!
Зайців принизити?! Як він собі посмів?!
Хоч ми слабіші і грошей не стільки маєм,
Та в дружбі заячій давно ми толк вже знаєм.
Тож кожен мусить на городі все зібрати,
І якомога швидше розпродати.
Та довго не патякали, все швидко порішили,
Мерщій збирать врожай всі дружно поспішили.
- Оце дива!- прокинувсь Лис,
Зайців в будинку вже нема.
Зайчик - простак теж певно збрів
Від страху про повернення боргів.
Тепер хазяїн я у цій господі,
І у дворі, і навіть на городі.
А за городом, де лісок,
Я бачив гарних курочок.
Як по дворі поважно походжають,
Про Лиса хижого і в подумках не мають!
Ось так розумно можна спланувати:
В достатку жити і не працювати
Хай нерозумний Заєць гнеться від роботи -
Я ж заживу в достатку й без турботи.
Тож миттю ось знайду для курочок чавун...
Аж зирк в вікно - Зайців біжить табун.
Від здивування Лис не встиг поміркувати,
Як вся компанія іде уже до хати.
Зайці у коло стали, щось шумлять,
Лис зрозумів - про гроші гомонять.
А вже за мить найстарший із Зайців
Таке ось Лису відповів:
- Ти грошей дав у борг і думав обдурити,
Та мріяв Зайчика помешкання лишити?
Для Сірого повчанням буде цей урок
.І Заєць Лису повернув боржок.

Як в борг береш - дивись, хто пропонує дати
Не спокушайся на низькі проценти,
Врахуй усі найнебезпечніші моменти.
В таких як Лис, то краще позичок не брати,
Якщо не хочеш залишитися без хати!

Inter nos

Розриває терпіння душу,
Мов закладений динаміт,
Я зневагу розвіяти мушу
Сірим попелом на граніт.
Корінь зла у добрі посаджу,
І сумлінням  його поллю.
Без вагань буду вірить в мрію,
І від заздрості грунт прополю.

Про Орла і пташину громаду

Казка - байка

У лісі взимку важко виживати,

Тож багатьом пташкам доводиться страждати.

Хто долетів до сонячних країв - щасливу долю має,

Хто в ріднім краї залишивсь - той голову ламає

Як вижити, щоб з голоду не вмерти,
Щоб хитрий Кіт не встиг тебе роздерти,
Щоб часом в пошуках зерна з самого ранку

Не встиг господар зачинить фіранку.

Бо вистраждана воленька ота 

Не може замінити сита клітка золота.

Тому пташина вся громада
Злетілась до майдану на нараду.
Пищать, щебечуть,цвірінчать-
Нічого тут не можна розібрать.
Отож, щоб лемент всякий припинити,
Гроза- Орел спустивсь з -за хмар птахів мирити:
- Під снігом важко, що знайти синиці.
Від холоду багато гине птиці.
Непосидючий і проворний Горобець,
Який би він не був там молодець,
Не знайде крихти хліба, коли задме, завіє.
Гадаю, що від холоду він швидше задубіє,
Ніж енергійно буде все стрибати біля хат,
Який би там з господарем не був у нього блат.
Та важко буде й Шишкарю лісному,
Бо складно в цей період пережить одному.
І щоб там всі про героїзм не говорили,
А в цей момент потрібні спільні сили.
Тож хочу виголосить вам свій план простий,
Він допоможе вижити в період цей складний.
Я пропоную вам, до настання зими,
Створить комору для громади.
Вважаю, в час скрутний їй кожен буде радий.
- Як смієш нам ти нісенітницю цю говорити?
Я мушу день довбать на дереві кору, личинки добувати,
А потім необхідно все комусь оце віддати?
-Для чого все? Ти частку принеси,
А буде голодно, тоді її з їси.
Ми створимо комору й оберем комірника.
Тож голосуймо,в кого є довіра до Шпака!
І за хвилину вся громада підняла пташині крила,
І стало видно,що ідея всім ця зрозуміла.
Всі будуть часточку до спільної комори віддавати,
А взимку залюбки усе це споживати.
Як м ясо для Орла за час тривалий можна зберегти?
Сорока, бач,допетрала у чому хліб і сіль
І полетіла збовтати вже зварений кисіль:
-Бач,Орле, ти великий птах,
І над собою сам створив надійний дах.
Ти не їси зерна, комах,а крихта хліба
Для тебе не пожива,
Бо ти смакуєш лиш м ясиво.
Чим зможеш ти комору загрузити?
Суха комаха і зернина збережеться,
М ясо ж буде гнити.
Невже усіх ти хочеш отруїти?
- Ось так і думав я - ти й прилетіла.
І ця розмова слушна і до діла.
Тож завдання у тебе не складне,
Усім, й окремо кожному тороч одне:
" Орел свою частину буде вносить чесно,
Але чи буде це корисно?"
А за твою - то праведну роботу,
Віддячу щиро й проявлю турботу.
Тож доручаю я тобі птахів контролювати,
Аби могла достойно виживати.
Мерщій Сорока полетіла скрекотать.
Брехать і бити байдики - простіш ніж працювать.
Усім розхвалює - Орел розумний птах,
Пройшли часи, коли  лише наводив жах.
Тепер про кожного, як батько, тільки дбає,
Закони справедливі між птахами встановляє.
Йому і коле,і болить, коли він знає,
Що комусь з птахів погано стало жить.
Птахи задумались від користі орлиного м ясця,
Бо скрекотуха торохтить про задум без кінця:
Всіх закликає думати і щось робити,
Аби усю провізію навмисне не згноїти.
Тому весь гурт і висловив Орлу довіру,
Щоб він приносив частку в міру,
М ясце нехай йому - приносить лиш зерно,
Бо добре зберігається воно
Дні пролетіли швидко, і робота впору.
Птахи проворненько зерна зібрали гору,
Сухих комах, насіння і шишок,
Не голодно зимою буде для пташок.
Орел лише нічого не здавав,
Приніс лиш раз пучечок сухих трав.
Ось випав перший сніг і морозно в повітрі
Пташки збиратись почали на вітті:
- Давайте із комори роздавать пожитки, -
Синичка цвірінчить.
Сорока ж каже:
-Почекай, без  них ще можна жить.
Нехай лише задме і затріщить, І всім тоді нестерпно стане жить.
Відкриємо комору повну страв,
І нагодуємо усіх, хто про запаси дбав.
Погодились.Орел промовчав лиш,
А сам подумав:
-Поговоріть, кіт не злякався миш!
Час швидко плине, зима лютує, свище.
Всі горобці у стріхах й на горищах.
Синички ближче до людей,
Граки шниряють в селах,
Тож дні настали невеселі.
Ось щось шумить і шелестить -
Це зграя до комори вся летить.
А біля неї вже Орел з Сорокою сидить.
-Давайте роздавать пожитки,
Час настав провізію  дістати,
Скрутні часи.
Господар вже не викине собаки з хати.
Зима лютує, снігом замітає...
Сорока з гонором:
-Орел цю пропозицію вітає!
Але ідею він подав,тому годиться,
Щоб віддала йому зерна свого Синиця.
Насінням, щоб Шишкар з ним поділився.
Орел же розумово теж трудився!
Нехай відділить Дятел комашок,
А то мовчить, соромиться дружок!
- Цього не буде! - войовниче Гобець стрибнув із віття,-
Спромігся принести за весь цей час Орел пучечок сміття.
Нехай поласує травою,
І в той же час поділиться й з тобою...
Не встиг Орел розправить горді крила,
Як вмить Сорока відлетіла,
А вся пташина зграя на Орла напала,
Поки ця войовнича птиця всіх не обікрала.
Тут стало жарко, як в печі.
Проснулися від галасу Сичі:
- Невчасно вимагати дармовенькі калачі!
Свої думки сказали й мудрі Сови:
- Про махінацію не може бути й мови!
Якщо тебе приваблює ідея ця стара -
Трудися чесно для загального добра.
Тому Орел, закльований пташками,
Віднині і літає одиноко між хмарками. 

Художник

                                                               Образок
                                                                                   ...До людей хились, небого,
                                                                                      Люди привітають.
                                                                                                 Т. Г. Шевченко
Стою на високій скелі і дивлюся вниз.Відчуваю безмежний простір кожною клітинкою вільної душі, а широтою думки лину над безкраїми просторами людного міста.
Дніпре - Славуто! Сьогодні ти спокійний і тихий, води твої спокійні й прозорі, а вчора, пам ямаю, ти ревів і вирував, сильний вітер гнав високі буруни твоїх темних хвиль.
Дивлюсь у водяну безодню і думаю: " Який же дивний, неповторний і жимерний цей світ!Скільки у ньому протиріч і контрастів!"Учора було тихо і ясно, а завра, можливо, буде туманно і сиро;вранці - мирно і спокійно, а ввечері - тривожно і страшно.

Добро і зло...Радість і смуток...Дружба і розбрат...Як все воєдино нерозривно і міцно сплелося - і це сплетіття людині не під силу розірвати.

Початок і кінець, а де ж межа між першим і другим? Ми  намагаємося побачити хоч би умовну лінію, знайти таку формулу, аби жити з вірою в силу світла, добра, правди, в силу краси і величі людської благочестивості.
Я не змогла стримати свої думки, тому вони вирвались і полетіли стрімкими птахами у важке сьгодення....

Сидить жебрак - обірваний, обшарпаний, засмальцьований.Поряд з ним  на асфальті - кашкет.Проходять перехожі, стурбовані і заклопотані, і головне - вони майже не помічають його. Та все ж, коли - не - коли добрі люди нахиляться та кинуть монетку, а бездушні - зневажливий погляд. Чи задумувався хто з перехожих, чому тут сидить цей сердега? Не знаю...

Лівою рукою він переминає полу піджака. Пальці чорні, порепані.Бруд в ївся у пори потрісканої згрубілої шкіри. Такі руки не від безділля, не від важкої роботи, такі руки - від нещасної долі.
Ким же ти був, чоловіче? Коли спіткало тебе горе?Може ти був шофером, а можливо - бізнесменом? Та зараз це не має значення, бо ти - жебрак. Чи запитав у тебе хтось із перехожих про твоє минуле? Я переконана - ні...Тому що кожен з них живе в умовному панцирі, який захищає і відгороджує свідомість від розуміння суті чужих проблем.

А ось власні негаразди людина не в силі втримати у цьому панцирі, бо він - тісний.
Цей чоловік прийшов до людей, шукаючи розради і допомоги.
Сьогодні він - нещасний, а ще вчора був талановитим художником.Його картини прикрашають холи "хатинок" заможних олігархів, це він розмальовував стильні приймайльні приватних фірм, створював найвигадливіші декрації для приватних салонів. Він заробляв немалі гроші, а зараз у цих панів вистачає щедрості хіба що на те, аби кинути поспіхом гривеник.

Сьогодні він сидить на прощі біля храму, а не так давно цей майстер розписував його стіни.Усі, хто заходять сюди, дивуються майстерності і таланту людини, яка створила цю красу.
Сьогодні він - жебрак.Чому ж, небого, ти не знайшов фарб,  щоб намалювати  бездушність тих людей, яким розмальовував маєтки?

Мені боляче у тебе про це запитати, бо я й сама знаю, що ти скажеш? Але переконана у тому, що велич душі неможливо намалювати навіть тисячами відтінків, іі не можна оцінити кількістю грошей, не можливо виміряти ані найбільшими, ані найменшими мірками. Сьогоднішнє життя нагадує аукціон, де продається все, і купити можна все, але не чула жодного разу, аби виставляли лоти на людяність, доброту, співчуття і порядність.

Сидить художник - жебрак. Поруч пробігають перехожі: хто до храму божого, хтось - на аукціон, аби придбати нерухомість чи промисловий об єкт.

Художник спостерігає: у його творчій уяві народжується картина, яку він ніколи не зможе намалювати, бо втратив праву руку. На обличчі у митця з явилася посмішка.
Закінчився аукціон, а служба у храмі продовжується. Чи придбали щось із ціх заможних людей для себе - невідомо. Але всі і вони пішли до храму. Чому? Можливо відмолювати гріхи, а можливо просити Бога допомогти вгамувати ненаситну натуру. Але певно ще й тому, шоб помилуватися розписами, які  створила талановита людина, та відшукати в глибині хоч часточку стремління до покаяння.
І дасть Бог - кожен з них зрозуміє, що талант любити людей ні на жодному аукціоні купити не можна і ні за які кошти.
Художник - жебрак щиро посміхається. Він розуміє все, але не має змоги створити майстерну  картину людській  черствості. І певно - це добре. Бо хто б купив її? Але ж кожен шукає витвір, у якому поєднані  краса і гармонія.

Висить картина у кімнаті на стіні

Висить картина у кімнаті на стіні,
Про рідний дім нагадує мені.
Барвиста гладь на білім полотні
Розкаже про мої щасливі дні.

Пейзаж знайомий мама вишивала,
Коли свій смуток в серці тамувала.
Із уст жіночих музика лунала,
А на тканину вправно гладь лягала.

Ось на картині соняшник лапатий,
Нагадує про дім теплом багатий,
Про односельців - трударів і працю їх святу,
Що на ланах зростили  ниву золоту.

Тут колоски вівса, пшениці, жита.
Хай юнь зроста в роботі працьовита.
Тож хліб, що мозолясті   руки сіють,
Серця жіночі їх плекати вміють.

Є на картині півники і м ята -
Людське життя на кольори строкате.
Образи й біль уміє час прощати,
А біль душі - тертіння лікувати

Висить картина у кімнаті на стіні,
Настане день - віддам її доньці .
Аби вона бабусю пам ятала,
А рідний край, щоб завжди шанувала.

02.03. 2011р.

Фестивальукраїнської  народної пісні
Ведучий
Україна здавна славиться своєю гостинністю, багатою і смачною кухнею. Борщі та пампушки, паляниці й галушки, вареники й ковбаси, печеня й напої з фруктів і меду відомі далеко за межами України. Наша національна кулінарія нараховує сотні рецептів.
Ведуча
Деякі страви мають багатовікову історію, як, наприклад, український борщ. Для більшості страв характерний складний набір компонентів. Наприклад, для того ж борщу їх потрібно до двадцяти. А рецептів цієї страви відомо понад тридцять: полтавський, волинський, чернігівський, галицький, львівський, селянський, дніпровський та ще багато інших.
Ведуча (звертається до глядачів)Ану, друзі, відгадайте загадку:
Химерний, маленький,
Бокастий, товстенький,
Чимось смачним напхався,
В окропі скупався.
(Глядачі відповідають: «Вареник».)
Правильно, вареник. Тож настала черга показати себе столу «Варенички непогані, варенички у сметані». Це учні … (називає номер та літеру класу) класу.

Наперед виходить шеф-кухар

Шеф-кухар
Вареники на столі українців — це домашнє урочисте застілля, затишок і тепло домашнього вогнища. Ця страва завжди доречна — і в піст, і у свято. І на сході, й на заході, і на півдні та півночі України — всюди гостя зустрінуть вареничками. «Вареники на стіл — біда за поріг», — каже народна мудрість. А вже начинок для вареників не перелічити. Із сиром, м’ясом, капустою, картоплею, вишнею — це традиційні начинки. Такі варенички варять по всій Україні. Але є й особливі рецепти. На Поліссі відомі вареники з гречаною кашею, сухими грушами, ягодами чорниці. У Причорномор’ї гостей пригощали варениками з рибним фаршем. А в Західній Україні ґаздині подавали на стіл «шляхетні» вареники — з телячою печінкою, перекрученою з салом, цибулею та перцем.
«Панами на всю губу» почувалися вареники на столі. Недарма в народі про багату, веселу людину казали: «живе, як вареник у маслі». І дійсно, варенички люблять поливку. «Вареник без поливки, що церква без хреста». Яка поливка? Це і сметана, і смажена цибуля зі шкварками, і масло. «За те ми вас, вареники, величаємо, що в сметану вмочаємо», — жартують українці. Великого пана цяці — так називали вареники з ягідною начинкою. Вони потребують особливої поливки, скажімо, меду або фруктового сиропу.
Ведуча
Жодне свято в Україні не обходилось без вареників. До Святвечора — вареники з картоплею та капустою чи грибами. На щиру Масляну — із сиром та маслом. На веселі молодіжні посиденьки на свято Андрія — з «пхиком» або «пирхуни». Ліплячи вареники для парубків дівчата-бешкетниці у два-три варенички загортали пісок, борошно, вовну.
У деяких наддніпрянських селах «варениками» називали останній день весілля. Гостей частували варениками з картоплею, сиром та капустою.
Ведучий
Смачна наша українська кухня, щедра, як душа нашого працьовитого народу.
Ведуча

Сподіваємось, що вам було цікаво послухати про її страви. Ну а зараз, гості дорогі, запрошуємо до частування. І на останок хочемо побажати від щирого серця: смачного вам! Куштуйте на здоров’я та добрим словом господарочкам віддячте.