Час збирає сум душі і втому

 Все здавалось звичним і буденним,

Тихий вечір, річка і село,

І таким утішно - одкровенним

До війни, звичайно, це було.

Зараз спогад душу зігріває,

На щоці- обвітрена сльоза,

Час завмер, і вже не зустрічає

Рідних далей ніжна бірюза.

Хтось зібрав вже груші біля хати,

А можливо, там і зогниють,

У думках так мрію поблукати

І знайти дитинства рідну путь.

Пам'ятаю, як два роки тому

Восени збирала виноград,

А тепер у мріях лиш додому

В снах цей бачу ніжний променад.

На столі портрети мами й тата,

В шафі у альбомах - всі роки,

Та зайшла в наш край орда проклята,

Наче дикі загнані вовки.

Руський мир - то шашель під корою,

Точить стовбур в дереві життя,

Оповито простір німотою,

Погляд днів тамує почуття.

Що забувсь тут, виробку злощасний?

Хто тебе запрошував сюди?

Образ твій отруєно - фугасний

Вкриє вічність попелом сліди.

Час збирає сум душі і втому,

Місяці бинтують рани й біль,

Пам'ять лине в подумках додому

Мимо шквальну градів заметіль.

Засинає день в саду на гілці

 

Засинає день в саду на гілці,

Він втомивсь від вибухів ракет,

Літній вечір грає на сопілці,

Ніч малює тиші силует.

Поміж трав сховалася вівсянка,

З цвіркуном нашіптуються вдвох,

Степ для неї - диво - забаганка,

Дні війни - страшний чортополох.

Вітер з трав несе дозрілі зерна 

У поля крізь залпів дикий свист,

Огортає тишу чорна скверна,

Блідне в небі місяць - фаталіст.

Засинає день в долонях ночі,

Світ благає спокою й добра,

Небо відкриває зорі - очі,

Час акорди з сумом підбира.

Дні останні літо проводжає

 Дні останні літо проводжає,

Серпень все пришвидшує ходу,

Осінь за порогом зустрічає 

І дарує мрію золоту.

Вже відгомоніли літні зливи,

Швидко день скорочує свій шлях,

Зібрано вже яблука і сливи,

І ганяє вітер по полях.

Ось зібрав їжак опалі груші,

Кукурудза сохне на стеблі,

Обкупало сонце диням душі,

Розіславши щедрість на землі.

Вечоріють дні останні серпня,

Соловей доспівує романс,

Синім блиском посміхнулось терня,

Розтрусивши літа резонанс.

Засинає день в долонях ночі

 Засинає день в саду на гілці,

Він втомивсь від вибухів ракет,

Літній вечір грає на сопілці,

Ніч малює тиші силует.

Поміж трав сховаламя вівсянка,

З цвіркуном нашіптуються вдвох,

Степ для неї - диво - забаганка,

Дні війни - страшний чортополох.

Вітер з трав несе дозрілі зерна 

У поля крізь залпів дикий свист,

Огортає тишу чорна скверна,

Блідне в небі місяць - фаталіст.

Засинає день в долонях ночі,

Світ благає спокою й добра,

Небо відкриває зорі - очі,

Час акорди з сумом підбира.

Цей дивний світ, обпалений війною

 

Летіли дні з молитвою до Бога,

А час благав спокійної пори,

Десь серед вирв сховалася дорога,

І в сні тривог завмерли явори.

Крізь свист ракет цвіркун виводить соло,

Цей ніжний звук вколисує поля,

Вечірнє сонце вишиває коло,

А в сльозах - росах схлипує земля.

Цей дивний світ, обпалений війною,

Збирає сум понівечених днів,

Спадає біль на трави сивиною

Під гру печальну ранків - кобзарів.

Вже червоніють яблука до Спаса

 Вже червоніють яблука до Спаса,

Із серпня бджоли струшують нектар,

Танцює джміль на квітах вихиляса,

Листає серпень літа календар.

Вже чутно спів вівсяного колосся,

Бджолиний хор підспівує вітрам,

Лунає звук природи суголосся

На тлі серпневих теплих панорам.

І лиш війна доносить грізні звуки

На тихий плин серпневих щедрих днів,

А біль степів і вистраждані муки

Ховає час у затінку садів.

А серпень дивиться у даль

 Сиренр розчулене виття

В саду звисає на ожині,

Тривожне часу каяття

Сумує з росами в долині.

Червоне яблуко бринить,

Вібравши в сік переляк ранків,

Калина листям шелестить

На фоні зляканих світанків. 

А серпень дивиться у даль,

Йому б втекти за обрій літа,

Сховати зболену печаль 

На маків цвіт, де кров пролита.