Про дарований світ для нас

 Від життя ми чекаєм бонусів,

І сюрпризів за лет років,

Біжимо від життєвих фокусів,

Що вриваються в гучність днів.

Ведемо діалог за кавою

Про події шахедно - гучні,

Повсякчас за щоденною справою

У шухляду лягають дні.

Вмить ховаємо душу в сутінки

Від байдужих чужих очей,

Мрії пестимо ніжно потайки

На вустах мовчазних ночей.

Зустрічаєм світанки похапцем,

Ніби крадем у вічності час,

Забуваєм про зорі з місяцем

І дарований світ для нас.

Роздуми

 Не уявляю я своєї долі

Без запашних обвітрених садів,

Без лип, розквітлих на роздоллі,

В обіймах круч Дніпрових берегів.

Без Хортиці, без греблі ДніпроГЕСу,

Що сонця схід щоденно зустріча,

Весни - чаклунки-  радощів принцеси,

Яка квітучим зіллям пригоща.

Великий Луг вдивляється у вічність,

Там дух козацький волю окриля, 

Весна дарує радості магічність,

І рідний край велично прославля.

А нам би знову...

 А нам би знову тішитись весною,

На світ дивитись поглядом із мрій,

Всміхатись посмішкою лагідно - ясною

І пестити мереживо з надій.

А нам би знову мить зустріть щасливу,

І віру, що у серці оживає,

Стрімку приборкать думку норовливу,

І приголубить час, що спочиває.

А нам би знову день зустріти мирно,

І хід подій осмислити умить.

Тривожніі сни окреслити пунктирно,

І приголубить трепетну блакить.

А нам би знову квітень без ракет,

І теплі дні без обстрілів щоденних,

А в гамі звуків стишений фальцет

У жмутку почуттів натруженно буденних.

А нам би радість знов на вихідні,

Забути про страхи і обгорілі ночі,

В буденних справах бачити життя,

Природи божество і погляди урочі.

Весняне

 В ніжних звуках бджолиного хору,

В пелюстковім мереживі днів

Підбирає весна для декору

Ніжні фарби з цвітіння садів.

Квітень пише поезію в квітах,

Творить музику вітер в степах,

Цвіркуни на незвичних трембітах

Відшліфовують радість в тонах.

А десь там возять "зуби дракона",

І траншеями нівечать степ,

В них сховається вража колона,

Щоб уникнуть смертельних халеп.

А крізь вибухи бомб і снарядів

Чутно пісню вітрів у степу,

І у криках стривожених " Градів"

Дощ змиває їдку куряву.

Весна

Весна стояла тихо на околиці,

А день ішов, пришвидшуючи крок.

Витали фрази давньої глаголиці,

Коли життя проводило урок.

Вона любила квіти і фантазії,

А він - реалій суголосся й звук,

Відходили відхилення й оказії,

Лунав реалій денний перегук.

Весна в людей шукала порятунку,

Час диктував реалії буття,

А квітень наливав у келих трунку,

Наповнюючи радістю життя.

Квітень

 Пахне небо ключами лелечими,

Степ - засіяним хлібним зерном,

А на пагорби давньо - старечими

Дати йдуть під доби знаменом.

Вітер грає сюїту нагривисто,

Задивляючись в неба блакить,

Звуки квітня лунають обривисто,

Закохавшись в заквітчану мить.

І нікчемно сховалися в попелі

Зло й безкарність людського буття,

Мить виписує похапцем векселі

На відстрочку боргів в майбуття.

Води змиють злорадство минулого,

Зітре час озвірілості слід,

Промінь визирне з неба похмурого,

Впавши тінню на мідний софіт.

Як здогадатись ...

 Як здогадатись любиш ти чи ні?

Можливо роль виконуєш майстерно,

А може це привиділось мені

В уяві віддзеркаленій химерно.

Можливо це звичайний хід подій,

А може долі подарунок звичний?

Де  плин часу без будь - яких надій

Є хід життя миттєво динамічний

Я прохала щастя у Бога

 Я прохала щастя у Бога,

Будь - якого на довгий строк,

Бог суворо на мене глянув

І повчальний підніс урок.

Він був  поряд - і я щаслива,

Прийняла ці святі дари.

Запитав Господь Бог: " Ще треба,

Якщо треба, то ще бери".

Все що дав мені Бог - любила,

Цінувала і так берегла,

Щастя  мить у руці тримала,

Відганяючи сили зла.

Я нічого взамін не прохала,

Все готова була віддать,

А тепер вже не маю права,

Щоб від когось цей скарб сховать.

Чаклунко - мріє...

 Можливо доля бавиться над нами,

А час змінив емоцій календар,

І плин думок, заметений снігами,

Умить напише мрійний коментар.

Шумлять вітри, виспівуючи гами, 

Принишклим чарам ніжної душі,

Летять нізвідки смутку епіграми,

Ховаючись у білі міражі.

Чаклунко - мріє глянь у очі долі,

Даруй любові щастя булаву,

Знайди ключі від прихистку любові,

І оповий коханням тятиву.

Знайди в душі оті блаженні крила,

Аби злетіть у вир між почуттів,

Розправ років занедбані вітрила,

І освіти їх відблиском років.

Осінь

 Вже дощі постукали у шибу,

І плащем вкривається земля,

Осінь розцяцьковує садибу,

День  втішає зголене гіллля.

Мокрий парк вдивляється у далі,

Лист збирає краплі дощові,

Осені розсипані коралі

Неба очі ваблять тернові.

Хризантем краса чарує погляд,

Вітер обіймає жовтий лист,

Розлетівся осені недогляд,

Де всміхався жовтень - танцюрист.

Під вуаль вона сховала вроду,

Листопад підморгував здаля,

А краса пішла шукати броду

З вигуком модерним: " Вуаля".

Між дерев зупиниться раптово,

Гляне в даль на стомлені поля,

І прикрасить золотом святково

Днів пейзаж, що в'яне звіддаля.

А осінь кличе в гості листопад

 Осінні хмари небо затягли,

Лікують рани від ракет сталевих,

Опале листя шелестить крильми,

Крізь горе днів шахедно- металевих.

Красуня - осінь наче вже не та,

Вбрання її обшматане ракетами,

І все ж краса тендітно- золота

Виблискує між зорями - планетами.

А у полях неорана рілля,

Там вирви, наче в нетрях поховалися,

І лісосмуг обпалене гілля

З життям навік напевне попрощалося.

Заплаче осінь гіркими слізьми,

Оплаче дні, поранені " Геранями",

Укриє землю відчаєм пітьми,

Розмиє бруд дощем між калабанями.

А осінь кличе в гості листопад,

Збирає листя в танці при порозі,

А той далекий голос канонад

Впаде безсило в сутінь при дорозі

Вечірнє

 Десь за обрієм вітер блукає,

Озираючись шелестом трав,

Після спеки усе спочиває

В ніжних звуках вечірніх октав.

Свіжий подих крізь сутінки рветься,

Колисаючи спеку в степах,

Перепілкою спека озветься,

І заграє цвіркун у житлах.

Гасне сонце.Яскраве проміння

Віддзеркалює золотом мить,

Загортає в обійми видіння

У згасаючу неба блакить.

Засинає земля під покровом

В оксамиті тривожних ночей,

І торкнеться душа рідним словом

До пейзажу зі смутком очей.

Блукає тиша холодно між строф

 Блукає тиша холодно між строф,

Всміхаючись зажуреним сонетам,

А час лихий, як жмуток катастроф

Летить у вир стривожений фальцетом.

Співають птахи оду весняну,

Весільні сукні вишні повдягали,

Фарбує квітень далеч чарівну,

А ранки сонно з півнем проспівали.

В промінні дня красується тюльпан,

Нарциси з сонцем шепчуться ласкаво,

Старий горіх - крислатий дідуган

Розправив руки - крила величаво.

Каштан збирає сонячне тепло,

Ошатні свічі квітнуть на блакиті,

Весняні дні - одвічне джерело

Краси і творчості між росами у житі

Вечірні сутінки ховають свої очі

 Прийшла весна із березнем під руку,

Така чарівна, юна і свята.

Зіпрілий лист в траві ховає муку,

Де ранків сяє ніжна простота.

У погляді і посмішка, і мука,

В долонях квіти, сонце і жалі,

А поміж вирв - досада і розпука,

І сліз гірких небесні кришталі.

Дивлюсь на неї з радістю і смутком,

Летять у небі дрони й журавлі,

Здається це загубленим набутком

В реальності, що лине на крилі.

Береза розпустила віти - коси,

Із кореня пульсує сік життя,

Стоїть бур'ян, де скам'яніли роси,

І чутно куль задушливе виття.

Той сік беріз - ковток замість мікстури,

Нехай лікує опіки душі,

Весняний бренд від етно - субкультури,

На клумбі днів, де всохли спориші.

Вечірні сутінки ховають свої очі

Від тих пожеж, що бачить білий світ,

Палає злість тим полум'ям щоночі,

А попел зла вкриває первоцвіт

Весняні котики

Пухнасті котики весняні

Радіють поцілункам сонця,

Природа каверам незнані

Прокриє в музику віконця.

В полях ховається негода,

Весняний вітер пестить віти,

Чаклує з березнем природа,

День буде з садом гомоніти.

Пухнасті котики ласкаві,

Весни творіння загадкові,

Сховає вечір у заграві

Бруньки обвітрено - бузкові.

Весняний день розпустить крила,

Земля розбудить першоцвіти,

А холоднеча вже безсила

Десь марно буде животіти.

Весняні котики пухнасті

Всміхнулись березню звабливо

На вербах суконьки гіллясті

Чарують провесінь мрійливо.

А слова...

А слова наче сонячний промінь,

Ніби посмішка теплого дня,

То дзвенять, то шепочуть, як повінь,

То співають пташками зрання.

А слова наче хмари з блакиті,

Наче дощ весняний на поля,

То веселі, а то лякливі,

Гомінкі, ніби шум гілля.

А слова, ніби пісня пташина,

Наче відгук епох земний,

Розквітають немов калина,

Наче відгук століть голосний.

А слова наче відгомін дзвонів

Обіймають молитвами світ,

І летять між роки пантеонів

Віднайшовши життя заповіт.

А слова ніби код генетичний,

Наче карта ментальна думок,

Що зв'язок поколінь історичний 

Розчищає душі струмок

Весняний ранок

 Весняний ранок.Тиша.Холод.

Малює промінь свій пейзаж.

Весна привносить етносолод

На передвраннішній колаж.

Біліє приморозок в полі,

Весняний дощ ще вчора лив,

В саду дерева - парасолі

Рядном намоченим накрив.

Ворони каркають настирно,

Стрибають нишком горобці,

Воркують голуби сумирно,

А час летить у манівці.

Нікого.Кіт об ноги треться,

Собака бігає в дворі,

Знов півень голосно озветься

Зі сходом сонця на зорі.

Прокрила двері - холод віє,

Весна ж всміхається мені,

Повітря березнем тепліє

І ранок пестить у дворі.

Дощ

 Поміж рядків сховалися слова,

Шукаючи моментів теплі миті,

В душі вирує суму курявата,

А спогади тривогами розмиті.

Танцюють краплі тихо на вікні,

Змиваючи зими мазки холодні,

Мов сльози, відголосками крізь дні

Окликують печалі старомодні.

А дощ немов сюїта весняна,

У звуках зливається спонтанно

Душа природи ніжно - чарівна 

У фарбах розчиняється мембранно.

Летять слова на трав зелених шум,

Пульсуючий теплом поміж рядками,

А березня мінливо - впертий струм

Блукає одіозно між садками.

В цих краплях чутно музику життя,

А кожна " ля" бинтує ніби рани,

Промовивши побожно каяття

Зникає за обвітрені паркани.

Тихо падає сніг

 

Тихо падає сніг

І біліють простори

У закляклий моріг

Час сховав нувістори.

Одягнули вбрання

Закосичені віти,

Сипле день навмання

Снігові дивоцвіти.

Лютий пензлем махнув,

Розсипаючи диво,

Сніг із хмари струснув

Невимовно красиво.

Тихо падає сніг,

Прикрашаючи гори,

А на фарбах доріг 

Відтіняє простори.

Лютий. Весна в дорозі.

 Лютий.Холодний погляд,

Вулиць таємний блиск,

Часу забутий спогад,

Місяця срібний диск.

Хмари згорнули крила,

В далеч летять зірки,

Мов крижані вітрила

Вкрили дерев гілки.

Лютий.Поля завмерли,

Спить предковічний степ.

Зимно. Лани простерли

Мрію про свій вертеп.

Марять пейзажем липи,

Хором гудуть дуби,

Жадібні чутно схлипи

Давніх сонат доби.

Лютий. Весна в дорозі,

Березень слідом йде,

Втіха вже на порозі

Промінь життя веде.