Осіннє

 Я у снах часто бачу війну,

Її дикі скривавлені очі,

І задимлену днів сивину,

І стривожену тишу щоночі.

Я у снах часто бачу людей,

Що тижнями живуть у підвалах,

І скалічені долі дітей,

Їх загиблих батьків на муралах.

Сняться спалені села й міста,

Їх історію стерто війною,

І обпалені " Смерчем" літа,

Що лягли на життя сивиною.

Бачу поле і сотні хрестів

Безіменних, у цифрах лиш дати,

І убитих мільйони життів,

Й неспроможність цей біль подолати.

Бачу жінку похилих років

І десяток тварин біля неї,

Що годує чужих білків,

І шепоче молитву з мінеї.

Я у снах часто бачу бої,

Ця картина засмучує очі,

Душ убитих у небі рої,

І щоразу стривожені ночі.

Хочу в снах бачить мирне життя,

На херсонських полях спілі дині,

Щоб сирен не лунало виття,

І поля не стояли в полині.

Хочу бачить щасливих людей,

Їх усміхнені лиця веселі,

І за партами в школах дітей,

В дитсадках малюків чути трелі.

Хай насняться лелеки в гнізді,

І матусі з візочками в парку,

Запорізькі поля в борозні,

Щоб зустріти там осінь -  владАрку.

Осінь візьме в руку лист обпалений

 Осінь гляне поглядом стривожено

На алеї у міському парку,

І зітхне в молитві заворожено

На свою торішню аватарку.

Серед звуків сонно - заколисаних

Чутно рев Шахеда - безпілотника,

Сльози днів по вітражах розписаних

Проклинають ворога - мерзотника.

Все ж красуня йтиме в даль  задимлену,

Де в окопах мить життя сховалася,

Часу вісь, без дозволу надломлену,

На війну між вирвами пробралася.

Осінь візьме в руку лист обпалений,

Зафарбує фарбою яскравою,

Буде він із ніжністю залюблений

В битві днів з брехнею і неславою.

Час збирає сум душі і втому

 Все здавалось звичним і буденним,

Тихий вечір, річка і село,

І таким утішно - одкровенним

До війни, звичайно, це було.

Зараз спогад душу зігріває,

На щоці- обвітрена сльоза,

Час завмер, і вже не зустрічає

Рідних далей ніжна бірюза.

Хтось зібрав вже груші біля хати,

А можливо, там і зогниють,

У думках так мрію поблукати

І знайти дитинства рідну путь.

Пам'ятаю, як два роки тому

Восени збирала виноград,

А тепер у мріях лиш додому

В снах цей бачу ніжний променад.

На столі портрети мами й тата,

В шафі у альбомах - всі роки,

Та зайшла в наш край орда проклята,

Наче дикі загнані вовки.

Руський мир - то шашель під корою,

Точить стовбур в дереві життя,

Оповито простір німотою,

Погляд днів тамує почуття.

Що забувсь тут, виробку злощасний?

Хто тебе запрошував сюди?

Образ твій отруєно - фугасний

Вкриє вічність попелом сліди.

Час збирає сум душі і втому,

Місяці бинтують рани й біль,

Пам'ять лине в подумках додому

Мимо шквальну градів заметіль.

Засинає день в саду на гілці

 

Засинає день в саду на гілці,

Він втомивсь від вибухів ракет,

Літній вечір грає на сопілці,

Ніч малює тиші силует.

Поміж трав сховалася вівсянка,

З цвіркуном нашіптуються вдвох,

Степ для неї - диво - забаганка,

Дні війни - страшний чортополох.

Вітер з трав несе дозрілі зерна 

У поля крізь залпів дикий свист,

Огортає тишу чорна скверна,

Блідне в небі місяць - фаталіст.

Засинає день в долонях ночі,

Світ благає спокою й добра,

Небо відкриває зорі - очі,

Час акорди з сумом підбира.

Дні останні літо проводжає

 Дні останні літо проводжає,

Серпень все пришвидшує ходу,

Осінь за порогом зустрічає 

І дарує мрію золоту.

Вже відгомоніли літні зливи,

Швидко день скорочує свій шлях,

Зібрано вже яблука і сливи,

І ганяє вітер по полях.

Ось зібрав їжак опалі груші,

Кукурудза сохне на стеблі,

Обкупало сонце диням душі,

Розіславши щедрість на землі.

Вечоріють дні останні серпня,

Соловей доспівує романс,

Синім блиском посміхнулось терня,

Розтрусивши літа резонанс.

Засинає день в долонях ночі

 Засинає день в саду на гілці,

Він втомивсь від вибухів ракет,

Літній вечір грає на сопілці,

Ніч малює тиші силует.

Поміж трав сховаламя вівсянка,

З цвіркуном нашіптуються вдвох,

Степ для неї - диво - забаганка,

Дні війни - страшний чортополох.

Вітер з трав несе дозрілі зерна 

У поля крізь залпів дикий свист,

Огортає тишу чорна скверна,

Блідне в небі місяць - фаталіст.

Засинає день в долонях ночі,

Світ благає спокою й добра,

Небо відкриває зорі - очі,

Час акорди з сумом підбира.

Цей дивний світ, обпалений війною

 

Летіли дні з молитвою до Бога,

А час благав спокійної пори,

Десь серед вирв сховалася дорога,

І в сні тривог завмерли явори.

Крізь свист ракет цвіркун виводить соло,

Цей ніжний звук вколисує поля,

Вечірнє сонце вишиває коло,

А в сльозах - росах схлипує земля.

Цей дивний світ, обпалений війною,

Збирає сум понівечених днів,

Спадає біль на трави сивиною

Під гру печальну ранків - кобзарів.