Блукає тиша в присмерках кімнат,

 Блукає тиша в присмерках кімнат,

І темп життя у сутінках стихає,

Вже день ховає вісь координат,

Яка його у справах окриляє.

В теплі кімнатнім звуки прилягли,

Укутались у тепле покривало,

Думки втомившись, спокій віднайшли,

Бо тиші дня було зовсім замало.

Заглянув у вікно нічний ліхтар,

Розсіяв світло якось неохоче.

Листає  вітер часу календар,

І день новий у сні життя пророче.

Чому не йдеш, чому ховаєш вроду?

Уже краса осіння відшуміла,

А листопад замів за нею слід,

У тихих снах природа овдовіла,

А ранків блиск розсіявся і зблід.

Понурий парк розхристаний і босий

Пейзаж ховає в сутінках доби,

А тихий дощ, мов ангел безголосий,

Впаде слізьми на клени і дуби.

Ти дивишся невесело й понуро,

Твій погляд - сірі хмари в небесах,

І ранок прокидається похмуро,

Озвавшись тихо в смутку голосах.

Чому не йдеш, чому ховаєш вроду?

Вже грудень протоптав тобі стежки.

Закутай в сніг оголену природу,

На сірий фон зроби свої мазки.

Засумувало небо ...

 Засумувало небо й плаче слізно,

Прощаючись із осінню в ці дні,

І дивиться із відчаєм капризно,

Як дощ танцює гучно на вікні.

Зриває вітер безтурботно краплі,

І кида за куліси сірих днів,

Показує незіграні спектаклі 

При світлі заколисаних  вогнів.

У вікна заглядає ніч осіння,

Блукаючи у пошуках тепла,

І чутно звучне вітру голосіння,

Як зависа на відблисках стебла.

Осіннє

 Сумує час і кличе зиму в гості,

Ще листопад дописує ноктюрн, 

Притихла мить, засмучена до  млості,

На тлі осінніх тихих увертюр.

Дощі чекають сніжні каруселі,

А дні тримають відчаю жалі,

Де час малює фони постарілі 

На мокрій заколисаній і землі.

Вітри шукають пристані поспішно,

Дерева марять мріями весни,

А бурштини сховалися затишно 

Між глицями мовчазної сосни

Розсіє осінь сутінь вечорову

 

Розсіє осінь сутінь вечорову,

Розмиє дощ розгублені сліди,

Одягне хмара хустку пурпурову,

Сховавши мить на відблисках води.

Вечірній час всміхнеться ліхтарями,

Відтінить сяйвом липи і дуби,

І піде осінь мовчки манівцями 

Без попереджень в гості до журби.

Скупає місяць погляд темно - сірий 

В холодній тиші приспаних октав,

А день осінній мокрий і змарнілий 

Останній лист безшумно проводжав

Намалюю я лист

 

Намалюю я сад 

На долонях світанків,

В ніжних звуках цикад 

Зачарованих ранків.

Намалюю степи 

І пшеничні простори,

Трав покоси сухі - 

Дивні літа узори.

Намалюю ріку,

Що по руслу гуляє,

І прибій буйних хвиль,

Як на берег лягає.

Намалюю квітник 

І яскраві жоржини, 

Як зриває листопад 

Барви з днів, мов провини.

Намалюю я день,

Що у простір спливає,

Як з мелодій пісень 

Світ в життя поринає.

Намалюю журбу,

Що із листям кружляє,

Сум і спокій дібров,

Що у тиші блукає.

Намалюю я лист,

Що на землю лягає,

Дивний осені хист,

Що за часом спливає.

Прийдеш ти в кімнатну тишу

 

Прийдеш ти в кімнатну тишу 

Без запрошення щораз,

Вмить всі справи я залишу 

І зустріну без образ.

Вже погляну обережно 

За зашторене вікно,

Погляд знітиться бентежно,

Згорне ночі полотно.

І в душі засяє ранок, 

Посміхнувшись крадькома,

Привітається серпанок,

Хоча крадеться зима.

Я скажу : " Тобі я рада,

Дню прийдешній, так і є.

Час - чаклун, а мить - розрада,

Коли сонечко встає.

Знов прийшов, я дуже вдячна 

За візити у життя,

Зустріч ця така магічна,

Світлий дотик до буття"