І лише в спогадах - краса,
Штрихами давньої казковості
Нам повертає чудеса.
Гарячий чай і запах пряників,
Минуле - спогад в світлий день,
Смак апельсинових льодяників
І звуки згаданих пісень.
Прийдешнє свято- з горя поглядом
Зі смаком смутку і сльози,
У юність теплим щемним спогадом,
Летить як відблиск бірюзи.
Снігом обцілована щока,
На душі так зоряно і тихо,
Крик сирен лиш зиму доніма.
Під ногами килим білосніжний,
Ліхтарі всміхаються мені,
Світ цей грізний трепетно - маніжний,
Посміхнувсь вечірній метушні
Десь поховалися грайливі горобці,
Бреде війна в степу нікчемно,
Косу тримаючи в руці.
Іде полями, мов примара,
Незграбно кроки відтина,
Важка і сіра в небі хмара,
Холодний подих поглина.
Стоять у ранах лісосмуги,
Вогнем обпалене гілля,
Упали дрони - волоцюги
На танком вкатане рілля.
Калини кущ, мов розп'ятий,
На вирву кетяги струсив,
Чекав, напевне,сніг лапатий,
Та смуток рани оповив.
Втекли від вибухів лисиці,
В окопах сирість і мишва,
Стрибають злякано синиці,
В димах марніє синява.
А десь крізь холод, дим і спротив
Іде упевнено життя,
І на ажурні ниті сплетив
Весна плекає майбуття.
Природа пише п'єсу без сюжету,
Сюрпризи дивним почерком без літер,
А день тремтить крізь обстріл міномета.
Вона прийшла, минаючи руїни
Розбитих міст, і пустки сіл безлюдні,
Ховалася від вибухів за стіни,
Чекала часу наміри облудні.
Війна.Зима.Окопи й холоднеча.
Вже другий рік сніги у краплях крові.
Міста - пустки, розвалля й порожнеча,
Життя благає затишку й любові.
Зима.Мороз.В окопі свічка тліє,
Прожита мить між вибухів блукає,
Тривожний сон на холоді німіє,
Надія ж тишу в присмерках шукає.
Війна.Зима.То гул, то залп, то вибух,
Мелькає час, як мить,на полі бою,
А десь в кутку стоїть одвічний дідух,
І кличе мир в зруйновану господу.
Та не чутно звуків жалісних від схлипу,
Чутно над полями вибухи сталеві,
Літаків ворожих моторошні реви.
Лісосмуги злякано дивляться за обрій,
Мов шукають захисту в далині хоробрій.
Злякана бабуся молиться за внука,
На душі у неї смуток і розлука.
Поруділо листя від дощів у клена,
Обтрусив дуб листя на землі рамена,
Ніби краплі крові,кетяги калини,
Сліз гаряча злива біля домовини.
Розшумівся вітер, засніжило в полі,
В ранах від пожарищ верби і тополі,
Серце обпікають смуток і печалі,
І сховали погляд невеселі далі.
А на шипшині - білий сніг,
Лиш віртуально теплий спогад
Лягає тихо біля ніг.
Спадає ковдрою безшумно
Обвислих хмар нічний пейзаж,
Співають з вітром клени сумно,
А сніг обкутує міраж.
Біліють вранці краєвиди,
Чарують виглядом поля,
Ворожі злякані сновиди
Свій гнів ховають звіддаля.
Кружляє з вітром граціозно
Снігів безмежна таїна,
Танцює листя віртуозно,
Де лють показує війна.
Ідуть уже зимові свята,
Солдат утеплює блінтаж,
Донька чекає з фронту тата,
А сни ховають камуфляж.
Осінніх днів мазки останні,
Не зрозуміть - сльоза чи сніг?
Поля в тривозі і в мовчанні
Скрадають плач сумних доріг.
Тріщать дрова в сільській оселі,
В окопах холод і мишва,
Полків ворожі каруселі
Готує знищити зима.
Труситься від холоду верба,
На яскравий колір горобини
Днів осінніх падає журба.
Вітер шепче вигадану казку,
Визирає місяць із- за хмар,
Осінь шле пригадану підказку
Сірим дням із обрисом примар.
Кіт в кутку скрутився і муркоче,
У печі потріскають дрова,
Кидає свій погляд неохоче
Вечорів тривожна синява.
Рев "Шахедів" чує сонне місто,
Ліхтарі від страху аж тремтять,
Розсипає ніч своє намисто
На кущі, що звітом гомонять.