Рання весна - це красуня привітна

 

Рання весна мов оманлива пані, 

Ніжно турботлива, з блиском в очах,

Холодом злюблена, в сонце закохана,

Радість і сум колисає в дощах.

Вранці всміхається лагідним променем,

Вже пообіді як хмара сумна,

Вабить краса її трепетно всміхнена,

Погляд, мов пісня птахів чарівна.

Та чи весна ця оманлива пані?

Модний зими, може, це макіяж?

Вихід останній у часі відіграно,

Тож у гримерці стоїть саквояж.

Ось і зустрілись вони за кулісами,

Лютий дарує зимі первоцвіт,

Скромно і щиро весна посміхається,

Поглядом шле свій прощальний привіт.

Лютий узяв пані - зиму під руку, 

В іншій тримає старий саквояж, 

Світло весняне їм пада під ноги,

Це їх останній весільний вояж.

Рання весна - це красуня привітна,

Зустріч із нею - омріяна мить.

Щира,прониклива, ніжна й красива,

Ніжним коханням в повітрі бринить.

 

Співає жайвір голосом весни

 Співає жайвір голосом весни,

В його піснях природа оживає,

І лиш опала глиця із сосни 

Легку зажуру часом навіває.

Так ніжно в світ з проталої землі 

Свою тендітність пролісок дарує,

Вже оживає брунька на стеблі,

І погляд днів життєвістю чарує.

Мережать душу сонце й голубінь,

Думки пейзаж малюють пензлем з тіні,

В палітрі фарб вже грає далечінь 

Свій ля - мінор на скрипці Паганіні.

Весна вже за обрієм ходить

 Весна вже за обрієм ходить,

Блакиттю сягає небес,

Проміння теплом хороводить,

І манить у простір чудес.

Неначе магічні айфони

Співають весняно двори,

Шепоче душа в мікрофони,

І в звуки впліта кольори.

В прозорості зеленню пахне,

Думки розлетілися вмить,

Зима постаріла і чахне,

А ранок весною бринить.

Сьогодні все в убранні білім

 Учора був весняний ранок,

Сьогодні сніг - і біло, біло.

А в очі заспаних фіранок 

Проміння сонячне влетіло.

Уранці все в убранні білім,

Земля під ковдрою дрімає, 

А день в чеканні посріблілім 

Весну у подумках чекає.

Харизматичний місяць лютий - 

Зими останній творчий  подих.

Такий він  ніжний і розкутий,

Творець пейзажів сніжно - модних.

Я відчуваю подихи весни

 Я відчуваю подихи весни,

Вони такі невидимо тендітні,

Такі легкі, немов миттєві сни,

Прозоро ніжні й зовсім непомітні.

 

Он сніг іде, а може то вона 

В мою уяву зримо проникає,

Бринить відлиги зірвана струна,

І тихо день між кленами блукає.

І вже тонує стомлено зима,

Свою красу обвітрено - змарнілу,

А макіяж без остраху зніма,

І заплітає косу посивілу.

Чекаю я пробудження і спів,

Немов у гості молодість гукаю 

В безмежну далеч приспаних снігів,

А фарби мрій весною розбавляю.

'

Забринить у повітрі весною

 Сірі дні поміж мокрих парканів 

Приховали свій погляд сумний,

А на тлі брудно сніжних барханів,

Ніч сховала свій подив німий 

І тоді на калюжу лютневу,

Ранок паморозь кине тонку,

А зима свою тінь кришталеву,

Розфарбує удень на ставку.

Забринить у повітрі весною,

Задзюрчать на снігу ручаї,

І зима граціозно рукою 

Зустрічатиме сонячні дні.

Проснувся вітер на шляхах морозних

 

Морозний ранок, під ногами крига,

Проміння ковза ревно по льоду,

Свій час чекає стомлено відлига,

А мить маніжить вранішню ходу.

Всміхнулась тиша дзвінко і привітно,

Проснулось місто в шепоті відлиг,

І посміхнулась радість непомітно

На ковзанці розісланих інтриг.

Проснувся вітер на шляхах морозних,

Заклякли  ноти сонячні умить,

І в голосах розчулено тривожних

Зимовий день на холоді бринить.

Я все ж шукаю поглядом відлигу

На сірих кригах хмурих холодів,

Та на слідах обвітреного снігу

Знаходжу розкіш відблиску льодів.