Купальська ніч така красива,
Десь квітне папороті цвіт,
А над рікою нічка сива
Вінки пускає зорям вслід.
Купальська ніч - пора кохання,
Краса дівоча, юний цвіт,
В цей час пливе вінок чекання
Над берегами юних літ.
Ця ніч чарівна й романтична,
В ній чутно подих давнини,
В піснях оспівано - велична,
І дух присущий сивини.
Купальська ніч - яскраве диво,
Вінки, кохання і вогонь,
І грає полум'я звабливо,
А час летить у світ безсонь.
Він дививсь мені лагідно в очі,
В його погляді зріла сльоза,
А в обіймах липневої ночі,
Воскресала грози бірюза.
Дарував поцілунки яскраві,
Обіймав своїм літнім теплом,
Розчиняв звуки грому лукаві,
Гладив руки вологим крилом.
Є у нього звабливі принади:
Тихий сум і замріяність дня,
І гучні грозові канонади,
Коли цвітом рясніє земля.
Я його полюбила миттєво,
Коли йшла по калюжах навбрід,
І в цю мить це для мене суттєво
Відчувати натхнення прихід.
Це був дощ, мій коханець липневий,
Я красу цю відчула сповна,
Ніжний, теплий, раптово - життєвий,
І бринить в краплях мить чарівна.
Учора липень сонячно всміхався,
Сьогодні ж хмурить брови грозові,
Бо в цвіт ромашки палко закохався,
І щедро шле привіти сльозові.
Ромашка- квітка ніжно - соромлива,
Свою красу схилила до землі,
Така проста й привабливо - вродлива,
Її кохають пристрасно джелі.
Усміхнувся липень солодко троянді,
Від неї спеку в хмари заховав,
Присів спочить у літа на віранді,
Відваром з трав повітря напував.
О, липень - красень, парубок завзятий,
Меди збирає з цвіту і краси,
Він манить в степ обвітрено - строкатий,
Де світ дзвенить на різні голоси.
Липневий ранок ходить під вікном,
І несміливо з сонцем розмовляє,
Туман укрив траву своїм рядном,
А місяць дозволу сховатися питає.
Птахи створили хори голосні,
Цвіркун веде тонкі мотиви сольно,
А десь за обрієм шумлять рясні дощі,
А небо хмуриться, насупилось безвольно.
Крізь хмари сонце шле палкий привіт,
А промінь впасти хоче у долоні,
Красою вабить неповторний світ,
І усміхнувся день на підвіконні.
Посміхається червень прощально,
Відшумів він дощами сповна.
Вже у співі птахів сповідально
Його туга за світом зрина.
Він востаннє привітно - ласкавий,
І до липня іде на уклін,
І востаннє цей вихід яскравий
Продзвенить як малиновий дзвін.
Я розмовляла подумки з дощем,
Він тихо падав краплями на плечі,
Змивав гарячий полудневий щем,
І крила розправляв, немов лелечі.
Він говорив, що любить шепіт трав,
Красу троянд і погляд лілій ніжний,
І акварелі вранішніх заграв,
І маків цвіт замріяно - маніжний.
Дощ обіймав простори степові,
Змивав з садів утому полудневу,
Писав сюїти гучно грозові,
І спеку заціловував червневу.
Я слухала, він стукав у вікно,
Читав свої до ранку пасторалі,
Ховав свій сум під вечора сукно,
А час ішов у зоряні скрижалі.