Скажу тобі...

Скажу тобі багата я безмежно,
Я бачу сонце, квіти й небеса,
Цілує промінь вранці обережно,
Й чарує погляд вранішня роса.

Я чую дивні птахів серенади,
Це все для мене створено в цю мить,
Дарує небо з перлів міріади,
А запах трав дурманить і п'янить.

Чи можна все за гроші це купити?
І не торгуючись продать чи подарить?
Чи може хтось подібне щось створити,
Щоб свій порив блаженством окропить?

Скажу тобі, багатства більш не треба,
Я вдячна Богу за усі дари.
Люблю заграву ввечері край неба,
І чуть як вранці шепчуть явори.

В обіймах духмяних світанківнків

В обіймах духмяних світанків
Іриси дарують красу,
І ніжаться в променях ранків,
І пестять на стеблах росу.

Жовтіють яскравим убранням
На ніжках тендітно струнких,
Їх погляди з щемним зітханням
У сутінках мліють лунких.

А зелень у ніжних поливах
Дарує весні кольори,
Відтінки квітучої зливи
Під пензлем травневої гри.

Ти пішов не прощаючись...

Вже сьогодні з тобою прощаюсь,
Відпускаю в осяяну даль.
І у слід твій мовчазно вдивляюсь,
А в душі сповиваю печаль.

Ти красу дарував віртуозно,
Цілував мої плечі стеблом,
Усміхався й манив граціозно,
І до губ приторкався чолом.

Ти пішов не прощаючись, чемно,
Коли ніч обіймала крилом,
А у погляді сяяла ревно
Щастя мить,що кохає теплом.

Ти пішов,у повітрі ж витають
В ароматах настояні дні,
І пилком на губах осідають
Поцілунки солодкі у сні.

Прощавай, буйний квітню,
Я знаю, ти любив до безтями весну,
А залишив красиву й самітню,
В ніжній цноті й плодами рясну.

Її травень зустріне побожно,
Ложе вистелить з трав запашних.
Він кохатиме палко й безмежно,
І купатиме в росах рясних.

Щасливий кіт ласкаві п'ялить очі

Шкодливий кіт на дереві вмостився,
Задер хвоста, лиш мить - і на гіллі!
Про цей порив у горобців дізнався,
А може квітень виніс на крилі.

Щасливий кіт, він ніжиться на гілці,
В його очах виспівує весна,
Для нього вітер грає на сопілці,
І ніжить цвітом яблуня рясна.

Щасливий кіт ласкаві п'ялить очі,
Хапає нишком сонця промінці,
А миші тягнуть в нірки темні ночі,
І затихають чемно горобці.

І кіт зліза, плететься неохоче,
Шкребеться в двері, просить відчинить,
І по ногах господаря лоскоче,
А вечір чемно в сутінках мовчить.

Ось такий цей пейзаж

Ось такий цей пейзаж - сіре марево,
У природи палає душа,
Й перелякані очі.  Крізь зарево
Показати свій біль поспіша.

В адських муках ліси озиваються,
Люди ж множать свої бариші,
Смертним димом світанки вмиваються,
Й сльози ллють на сухі спориші.

Люди йдуть, на Голгофі збираються,
Тягнуть руки в мольбі до хреста,
Лячно янгол між хмар озирається,
Й щільну маску вдяга на вуста.

Подивіться на світ, богом створений,
В його барвах- життя і весна,
Павутинням наживи ж обснований,
Вслід іде за ним смерть навісна.

Помолись на колінах як праведник,
У прощенні спокутуй гріхи,
І запустить Земля інший маятник,
Й змиє дощ людські біди й страхи.

Весна сумна, безлюдна і тривожна

Всміхнувся день крізь сизість їдкувату,
В грушевім цвіті гіркість полину,
Обійме промінь дерево крислате,
І кине час вітрам на бистрину.

Весна трима в долонях цвіт природи,
Красу свою дарує і тепло,
Збирає ранки в ніжні хороводи,
І розсипає бісер на стебло.

Вона сумна. Безлюдна і тривожна.
Крізь вікна днів розписує пейзаж.
Така спокійна, тиха і побожна,
 І погляд кида зелом на вінтаж.

Гуде бджола на вухо сонним ранкам,
Цвітуть, мов жар,тюльпани у саду.
А хор птахів виспівує світанкам,
І сенс буття в їх співі я знайду.

Чомусь не радує весна

Цвітуть сади, а навкруги
У час тривоги і розпуки
Терзають душу сум і муки,
Й новини б'ють, мов батоги.

Думки у просторі блукають,
Чомусь не радує весна,
Щораз сумніша новина,
Здається, й птахи не літають.

Лихі часи, до цього йшлося,
Бездумно нищили цей світ,
Коли ж біда коло воріт,
Поклони б'єм, щоб обійшлося

Це нас природа покарала,
Всього здавалось нам замало,
Робили все чомусь зухвало,
Тому "табу" вона наклала.

Нам Бог дав розум й силу волі,
Проникли в закутки науки,
І підкорили ультразвуки,
Тож мусим все змінить поволі.

І пройде час, минуть напасті,
Забудем смуток і тривогу,
А мудрість вкаже нам дорогу,
Де чистий світ засяє в щасті.