У природи не питай погоди

(Улюблена пісня українською мовою)

У природи не питай погоди,
Кожен день в природі - благодать.
Дощ чи сніг у різні пори року
З вдячністю потрібно нам сприймать.
Відголос душевної негоди,
В серці слід самотності й печаль,
І безсоння невеселі сходи
З вдячністю потрібно все ж сприймать,
Смерть бажань в обіймах у недолі
З кожним днем все важчає тягар,
Що тобі написано на долі,
Те і приурочить календар.
Зміну літ, і схід, і захід сонця,
Й у житті кохання зустрічать,
Навіть дні народження і смерті
З вдячністю ми маємо сприймать
У природі не змінить погоду
Й часу хід не можна зупинить,
Осінь днів у круговерті років
Мусим без вагань благословить.

Десь за обрієм

Десь за обрієм в полі
Вже сідає туман,
Огорта сизим димом
Степовий океан.

Чутно звук перепілки
У зелених житах,
Й цвіркуна сольні співи
На пшеничних ланах.

Вже за обріє в полі
Сонце піде за край,
Тиша землю обійме
Й розцвіте іван - чай.

У перельтах долі

Далекий край.Безмежний простір неба.

В його обійми ластівка летить.
У цьому леті - суть й життя потреба,
Без цих широт немислимо прожить.

Летить у даль, залюблену вітрами,
Між хмар шукає втіху в дні сумні,
Долає шлях над ріками й морями,
Щоб звить гніздо у рідній стороні.

В польоті цім порив в безмежжя  волі,
І блиск життя у далях голубих.
А радість днів - у перельотах долі
Не втратить віри в намірах святих.

З теплим подихом весни

Жовтим поглядом весни
Дивляться кульбаби,
З туги гіркнуть полини
Від краси і зваби.

І нарцис в задумі днів
Сонця мить кохає,
Від любові він зацвів,
Й в щасті завмирає.

З теплим подихом весни
Заяскрять тюльпани.
Усміхнуться ясени
Й зацвітуть каштани.

Квітуча вишня,ніби наречена

Квітуча вишня,ніби наречена,
Стоїть щаслива в білому вбранні,
І травнем у теплі благословенна,
Врожайних днів чека на виданні.

Весняним днем пишається красою,
Чарує білим цвітом небеса,
А прийде час - сплакне, немов сльозою,
Й на трави ляже з пелюстків роса.

У життя по дорогах долі

У житті по дорогах долі
Ми несем Богом даний хрест,
Й на вершинах, як вітер в полі,
Мусим власний здолать еверест.

Ідемо лиш назусріч часу,
Ледь проходим вузькі мости,
Та згоряють вони щоразу,
А в вогні лиш не тліють хрести.

І мов птиці, летять надії,
Вихор днів укрива пелена,
І здається, прийшла вже осінь,
Хоч в душі все ще пізня весна.

У житті щось згубити легко,
Значно важче потім знайти.
Озивається мить далеко,
Прагнем фінішу вчасно дійти.

У життя по дорогах долі
Нас невпинно несе експрес,
Вже зупинок було довілі,
У ділах аби дух наш воскрес.

В почуттях я люблю зорепад

У словах бачу я зорепад,

Він чарує своєю красою,
Мов таємних світлин ретрогад
Манить безвістю нас неземною.

Слова - зорі у світлі рядків
Відкривають простори космічні
Й почуття між земних берегів
Пишуть твори на тлі фантастичні

Я у відповідь музу гукну,
Спершись вільно на крила натхнення,
І до слів у польоті примкну,
Щоб з метафор зіткать сьогодення.

Й на алеях знайду я для строф
Квітники, ще й звучні асонанси,
І лунатиме гімн Саваоф,
Й звуки створять художні нюанси.

Все ж на фоні прозових картин,
 З рим створю я казкову веселку,
І зібравши слава з намистин,
Блюз зіграю хореєм в сопілку.

В почуттях я люблю зорепад,
Він підносить в пориві духовнім,
Відкриває безмежжя принад
В дні натхнення і в часі безмовнім.