В. П. Стахів
ЯК ЗАГИНУВ О. ОЛЬЖИЧ
Вірзінґ у ролі ката
В українській пресі, зокрема в тій, що стоїть під впливами мель-
никівської ОУН Солідаристів, з'явилося вже багато статтей і мате-
ріялів, в яких автори намагалися з ’ясувати обставини смерти відомого
українського поета О. Ольжича, одночасно провідного політичного
діяча, заслуженого науковця, з дійсним іменем д-ра Олега Кан-
диби.
Ми тут хочеімо .подати дійсні обставини його останніх днів у на-
цистівському канцтаборі Сакзенгавзен.
*
Влітку 1944 р. в т. зв. «целленбав», тобто в бараці гострого відокремлення,
нацистів ськ аго табору Саксенгавзен біля Оранієнбурґу на
північ від Берліну, перебували такі українці: Степан Банд ера, Ярослав
Стецько, інж. Дмитро Андрієвський, проф. Єевген Онацький, інж.
Роман Ільницький, Тарас Боровець, Осип Тюшка, Олег Штуль, Володимир
Кок і Михайло Мупіинський. До травня перебував тут ще
Іван Ґабрусевич, що помер у таборовій лікарні 16 травня. 1944 р. до
«целленбав» прибули полк. Андрій Мельник і його дружина.
Був понеділок 5 червня. Вранці, як звичайно, в’язнів випустили
до спільної умивальні, щоб помити начиння. Повертаючись коридором,
я зустрів О. Ольжича. (Чи він мене впізнав, не знаю. Він ішов
рішучим кроком, похмурий, волосся розкуйовджене. Одягнутий він
був у темну блюзу, бру(натні штани-нікербокери (пумпи), гірські куті
черевики. Він йшов з камери ч. 14, де звичайно »перебували закуті в
кайдани в’язні, призначені на смерть.
Це був єдиний раз, що я бачив Ольжича. Знаю, що нікому з ув’язнених
українців не довелось його там бачити. За те сусід, поляк з
камери ч. 15, капітан Єжи Кунцевіч часто .порозумівався з ним через
стіну і вікно. Від нього я знаю деякі подробиці, доповнені власними
спостереженнями і почутими поголосками.
Я повідомив «тюремною поштою» своїх співв’язнів про »побут Ольжича
і довідався, що в іншій камері-темниці перебуває скутий Ко-
стантин Мельник, що кілька днів тому прибув до «целленбав».
Камера ч. 14 — це темниця із звичайними твердими нарами. До
долівки були прикріплені тяжкі ланцюги, такі короткі, що закутий
в’язень міг тільки сидіти або лежати на нарах. Коли в’язневі давали
124 В. П. СТАХІБ
їсти, його розковували, і тоді ланцюги падали із сильним грюкотом
на землю, так що я, в камері ч. 17, завжди знав, коли Ольжича розковують.
Робили це тоді, як брали його на переслухання.
Кунцевіч зв’язався з Ольжичем вже в понеділок після обіду, але
мало що від нього довідався.
В середу 7 червня до «целленбав» прибули великі ґестапівські
«шишки»: оберштурімбанфюрер (підполковник) д-р Вольф — керівник
IV відділу головного управління безпеки, гавптштурмфюрер
Шульце — брутальний кат, що переслухував майже кожного українського
в’язня, і ославлений Вірзінґ, прибалтійський німець, що говорив
дуже добре російською мовою і катував багатьох українців (не
виключено, що він був замаскованим енкаведистом). Вони оглянули
майже всі камери, в яких перебували українці.
О 15 год. в камері ч. 14 з грюкотом упали кайдани. Невдовзі після
того я почув на коридорі рішучі кроки Ольжича. /Ковзані черевики
так і дзвеніли на камінні. Значить — Вольф, Шульце і Вірзінґ провадитимуть
«переслухання». О 20 год. Ольжич повернувся до камери.
Його хода не була вже така рішуча.
В четвер 8 червня Кунцевіч закомунікував мені таке: «Я зустрів
на коридорі сусіда ч. 14, і він устиг мені сказати, що його жахливо
побили. Я відповів йому тільки: Тримайтеся!»
Як можна було триматися, коли переслухували такі, як Шульце
й Вірзінґ, лід побоями яких загинув у тюрмі на Александерпляц і на
Лонцкого у Львові не один український революціонер!
Того ж четверга увечорі о 20 год. знову забряжчали падаючі кайдани.
Значить — Ольжич іде на вічне переслухання. І дійсно: знову
кроки кованих черевиків на коридорі. Я довго не міг спати і прислухався,
коли почую ці мені вже знайомі стукоти об кам’яну долівку.
Довго після півночі я не чув нічого. Лише в п’ятницю 9 червня,
0 6 год. вранці почув я, як коридором просувалася від стіни до стіни
людина. Легкий стукіт у двері моєї камери. . . Засув камери ч. 14
відчинився забряжчали кайдани. Ольжич -повернувся. Коли відомий
у «целленбав» «оберпосмітюх» Пенке заніс до камери ч. 14 снідання
1 скоро повернувся, я почув його слова: «В’язень відмовляється прийти
їжу» . . .
*
Кожної п’ятниці нас провадили до голяра голитися. Була 14 година,
коли мене оголеного привели назад у камеру. Після мене відчиняли
камеру ч. 14 і знову зачиняли. Що сталося?
О 17 год. я мав уже відповідь. Ми йшли по каву, і Кунцевіч устиг
мені пошепотіти: «Сусід не живе. Повісився».
Наступного дня під час проходу Кунцевіч оповідав таке: коли його
провадили від голяра, відчинили камеру ч. 14, і сторож нагло занімів.
На запит Кунцевіча він відповів, що . . . сусід повісився.
О 19.45 год. тлінні останки О. Ольжича винесли до крематорія. . .
ЯК ЗАГИНУВ О. ольжич 125
Лишається відкритим питання, чи Ольжич повісився, як це говорив
есесманський сторож Кунцевічеві, чи помер від катувань і вандальських
побоїв. Я вважаю, що Ольжича закатувала кровожерна
ґесталівська «тройка». Українській громадськості відомі її прізвища.
Вістка про смерть Ольжича громом вдарила по всіх в’язнях. Це
було тим болючіше, що всі знали про те, що 14 травня отримав «ін’єкцію
» Іван Ґабрусевич. Брітанці, французи, поляки, лотиші та інші
висловлювали нам своє співчуття і схвилювання. . .
16 червня о 6 год. вранці ув’язнений з нами польський єпископ
д-р Владислав Ґораль з Люблина відслужив у своїй камері заукокій-
ну Богослужбу, а ми всі в келіях «самітках» прийняли духову участь
у цій в’язничній панахиді за упокій душі.