Я вдивляюсь в глибінь безмежну,
І на тлі обважнілих хмар
Бачу єдність стихій небесну:
Світло й звук в парі йдуть на вівтар.

Голос грому - важка надсила,
Мов від страху, природа тремтить,
Блиск різкий, як запалені крила
Над полями стрілою летить.

Від потоків води лавинних
Впали трави на лоно землі,
Гнів стихії й вітрів невпинних
Розіп яли Боги на стеблі.