Степ - засіяним хлібним зерном,
А на пагорби давньо - старечими
Дати йдуть під доби знаменом.
Вітер грає сюїту нагривисто,
Задивляючись в неба блакить,
Звуки квітня лунають обривисто,
Закохавшись в заквітчану мить.
І нікчемно сховалися в попелі
Зло й безкарність людського буття,
Мить виписує похапцем векселі
На відстрочку боргів в майбуття.
Води змиють злорадство минулого,
Зітре час озвірілості слід,
Промінь визирне з неба похмурого,
Впавши тінню на мідний софіт.
Можливо роль виконуєш майстерно,
А може це привиділось мені
В уяві віддзеркаленій химерно.
Можливо це звичайний хід подій,
А може долі подарунок звичний?
Де плин часу без будь - яких надій
Є хід життя миттєво динамічний
Будь - якого на довгий строк,
Бог суворо на мене глянув
І повчальний підніс урок.
Він був поряд - і я щаслива,
Прийняла ці святі дари.
Запитав Господь Бог: " Ще треба,
Якщо треба, то ще бери".
Все що дав мені Бог - любила,
Цінувала і так берегла,
Щастя мить у руці тримала,
Відганяючи сили зла.
Я нічого взамін не прохала,
Все готова була віддать,
А тепер вже не маю права,
Щоб від когось цей скарб сховать.
А час змінив емоцій календар,
І плин думок, заметений снігами,
Умить напише мрійний коментар.
Шумлять вітри, виспівуючи гами,
Принишклим чарам ніжної душі,
Летять нізвідки смутку епіграми,
Ховаючись у білі міражі.
Чаклунко - мріє глянь у очі долі,
Даруй любові щастя булаву,
Знайди ключі від прихистку любові,
І оповий коханням тятиву.
Знайди в душі оті блаженні крила,
Аби злетіть у вир між почуттів,
Розправ років занедбані вітрила,
І освіти їх відблиском років.
І плащем вкривається земля,
Осінь розцяцьковує садибу,
День втішає зголене гіллля.
Мокрий парк вдивляється у далі,
Лист збирає краплі дощові,
Осені розсипані коралі
Неба очі ваблять тернові.
Хризантем краса чарує погляд,
Вітер обіймає жовтий лист,
Розлетівся осені недогляд,
Де всміхався жовтень - танцюрист.
Під вуаль вона сховала вроду,
Листопад підморгував здаля,
А краса пішла шукати броду
З вигуком модерним: " Вуаля".
Між дерев зупиниться раптово,
Гляне в даль на стомлені поля,
І прикрасить золотом святково
Днів пейзаж, що в'яне звіддаля.
Лікують рани від ракет сталевих,
Опале листя шелестить крильми,
Крізь горе днів шахедно- металевих.
Красуня - осінь наче вже не та,
Вбрання її обшматане ракетами,
І все ж краса тендітно- золота
Виблискує між зорями - планетами.
А у полях неорана рілля,
Там вирви, наче в нетрях поховалися,
І лісосмуг обпалене гілля
З життям навік напевне попрощалося.
Заплаче осінь гіркими слізьми,
Оплаче дні, поранені " Геранями",
Укриє землю відчаєм пітьми,
Розмиє бруд дощем між калабанями.
А осінь кличе в гості листопад,
Збирає листя в танці при порозі,
А той далекий голос канонад
Впаде безсило в сутінь при дорозі