Осінні відчуття

 

Вкриває осінь землю падолистом,

Дніпро збирає спалахи ночей,

Тривожні сни розсиплються  намистом 

На тихий погляд зболених очей.

А місто спить у смутку й безнадії 

Під  тихий рев повітряних тривог, 

Шукає місяць прихистку у мрії,

І вірить ніч, що змилується Бог.

 Укотре день умивсь сльозами болю 

В руїнах ночі теплілось життя,

Благала мати всіх святих і долю 

Аби спасли поранене дитя.

І лиш з екранів холодно всміхався 

Безжальний звір кривавої війни,

Смертями душ з жагою упивався,

І ніс розруху з жестом стани.

Бинтує землю жовтим листям осінь,

Блакиттю неба рани омива,

Вдягає день надії ніжну просить,

А сонце мир в долонях зігріва. 

1вересня 2022 року

 Диво - світ, шкільні дитинства роки,

На перервах гул і метушня,

З року в рік щораз долання кроків 

В світ пригод, де мешкають знання.

Кожен рік - незвідана сторінка 

І політ думок у майбуття,

За знання поставлена оцінка 

Викликала гарту відчуття.

Рік навчальний - це не завжди свято,

В дні війни - це смуток і печаль,

Бо з розваль зітхають винувато 

Класів рани і нестерпний жаль.

Не зустріть однолітків по школі,

Не лунає тут тепер дзвінок,

Руський " мир" понівечив їм долі,

Стерши радість з мирних сторінок.

У душі тепер ятріє рана,

У думках - дитячий щемний біль,

Порожнеча темна й нездоланна,

Роз'їдає рану ніби сіль.

Пройде час.І мир розправить крила,

Лиш не стерти з пам'яті буття,

І розправить світ нові вітрила,

Щоби молодь мала майбуття.

Ходила правда

 

Ходила правда з відчаєм в очах,

Шукала зерна істини розсіяні,

Несла тягар на праведних плечах,

Думки плекала впевнено -  омріяні.

Вона зустріла праведних людей,

Таких, хто жив у чесності гартований,

Чекала шанс за брамою дверей,

А він мовчав розгублено - здивований.

Тоді вона сховалась між людей,

Розмови й оповідки тихо слухала,

Почувши сміх у галасі дітей,

З полегкістю неправду швидко здмухала.

Ходила правда з вірою в душі,

Плекаючи надію на очищення,

Брехні зривала горе - спориші,

А час збирав хвилини благовіщення.

Серпневе

 Серпень шелестить пожовклим листом,

На полях вже сонях достига,

Так натхненно, з працелюбним хистом

На ланах невтомно сновига.

Дині розкотив  по щедрім полі,

Кавуни зростив в долонях днів,

І гуляє в захваті на волі,

Щоб зібрать сюжет для тихих снів.

По садах збирає в кошик груші,

Яблука обтрушує з гілля,

І лунають звуки небайдужі,

Так він літо втішно звеселя.

Вже за обрій котиться задуха,

А дощі шукають свіжу мить,

Десь між хмар, мов бродить медовуха,

І в повітрі свіжістю бринить.

Суголосся

 Серпень.Вечір.Тиша безголоса.

День спекотний стомлено згаса.

Прохолода в травах срібнороса 

Крик сирен тривожно колиса.

З острахом принишкли сині далі,

Ластівка сховалася між хмар,

А цвіркун із піснею в печалі 

Колисає вибухів тягар.

Ось Дніпро між скель примружив погляд,

Приголубив хвиль ласкаві сни,

А життя стривожений світогляд 

Оповив задуху сивини.

Серпень.Вечір.Місячна соната.

Ароматний запах у саду.

Градів свист, як зболена кантата 

Розриває вічності ходу.

Летіли дні із відчаєм в пітьму

 Тримай мене, надіє, і утіш,

В душі така спустошлива посуха,

Вгамуй тривогу спокоєм міцніш,

Хай вечір цю мелодію послуха.

Думки жахнулись в голосі сирен,

Сховався погляд в чорній порожнечі,

І часу грізний сірий гобелен 

Непрохано приліг на мокрі плечі.

Летіли дні із відчаєм в пітьму,

Буяв полин на згарищі у полі,

І наче мить накинула всьому 

Скривавлені війною гострі болі.

Космічну даль обсіяли зірки,

Там ніч надії гріє у долонях,

Збирає місяць миру пелюстки,

А дні війни сховалися на скронях.

Гляне світ у відчаї й скорботі

 Літнє небо світиться зірково,

Красень - місяць дивиться здаля,

А в траві співають загадково 

Цвіркуни, під ноти скрипаля.

В тишу цю вкрадається тривога,

Чутно звуки грізної війни,

І летить страшна пересторога 

З вибухами в зойках стани.

І земля стривожено жахнеться,

Виб'є вирва рани синяву,

А в повітрі грізно озоветься 

Жах нічний, здійнявши куряву.

В звуках цих жахливе оніміння,

Смертна лють і варварство орди,

Пожирає дикість розуміння,

І стирає людськості сліди.

Відчуття жорстокість повила,

Гріх роз'їв і душу, і тіла,

Ненависть і злоба отруїла,

Світ добра, де людяність жила.

Гляне світ у відчаї й скорботі 

На безумство хижих дикунів,

Зникне слід їх у осінній сльоті,

Стерши згадку з часу вівтарів.