Я хочу тиші мирної й святої

 

Я хочу тиші мирної й святої,

Взамін сирен стривожених щодня,

І чути бджіл в цвітінні супокою,

І бачить сад, що молиться зрання.

Я хочу тиші на ранкових травах,

І сльози рос при вранішній зорі,

І шум степів у сонячних загравах,

І шепіт хвиль спокійних на Дніпрі.

Я хочу чути голоси дитячі,

Лелечий скрегіт, співи солов'їв,

І бачить посмішки усміхнено тремтячі,

І чути теплий голос ручаїв.

Я хочу чути миру ніжні звуки

У молитвах вкраїнських матерів,

Щоб кожна мить без смутку і розлуки,

Співала оду голосом вітрів.

Не зустрічала я такої ще весни

 

Я ще бачила такої ось весни,

Коли бруньки обвуглені й криваві,

Коли війна вривається у сни,

А ключ лелек жахається в заграві.

Не зустрічала я такої ще весни,

Коли в полях летять уламки з градів,

І стогне болісно від вибухів війни 

Степів душа крізь посвисти снарядів.

Не відчувала я такої ще весни,

Коли в повітрі запах диму й сталі,

Коли обвуглена вся крона у сосни,

А промені сумують у печалі.

Я не чекала ще такої ось весни,

На крові " мир" від хижого сусіда,

І ріки горя від Дніпра і до Десни

В пітьмі брехливій чорного Аїда.

За обрій сонце поспіхом сідає

 За обрій сонце поспіхом сідає,

Ховає погляд зляканий між хмар,

Від вибухів вже вкотре день здригає,

А вечір б'є тривогу мов дзвонар.

Прийшла орда цей світ занапастити,

Весняний день закутати в пітьму,

Щоб попелом світанки отруїти,

 А вечори сховати у корчму.

І кожен з них не воїн, а злочинець,

Прийшов сусіда підло грабувать,

І вже не брат, не рідний, а чужинець,

Узявсь міста по - вовчи руйнувать.

Летять вже смерчі на будинки сонні,

Вростають в землю спалені міста,

І вмились кров'ю образи бетонні,

А смерть руїн упала на   хреста.

Невже тварин цих жінка народила?

А може їх вовчиця сповила?

В якому храмі нелюдів хрестила,

Щоб град - душа в цім тілі проросла?

Болотним мулом душі затягнуло,

Тече в тих жилах струєне багно,

А той Мордор немов відгородило,

Людське терпіння, вичавивши зло.

У кожного свій вибір у житті

 

У кожного свій вибір у житті - 

Широкий шлях, а чи вузька дорога,

Уже хтось має плани на меті,

Когось спиняє ще пересторога.

І кожен має силу й відчуття,

Упевненість, щоб старт свій починати,

Аби відчути радість від життя,

На часу плин, щоб більш не нарікати.

І кожен обирає друзів сам,

І той момент, щоб з недругом розстатись,

У рану втерши відчаю бальзам,

Щоб об довіру більше не спідкатись.

І кожен має власні почуття,

Ще й докази, вагомі аргументи,

В них роздуми і погляд на життя,

І екстремальні й радісні моменти.

Святий і грішний завжди кожен з нас,

І має кожен свій прихід до Бога,

Створивши так духовний резонанс,

Аби завжди була пересторога.

І лиш коли повірить кожен з нас

 В добро, у правду, в життєву мрію,

То нагороду щиру подарує час,

Й окрилить мудрістю омріяну надію.

Рання весна - це красуня привітна

 

Рання весна мов оманлива пані, 

Ніжно турботлива, з блиском в очах,

Холодом злюблена, в сонце закохана,

Радість і сум колисає в дощах.

Вранці всміхається лагідним променем,

Вже пообіді як хмара сумна,

Вабить краса її трепетно всміхнена,

Погляд, мов пісня птахів чарівна.

Та чи весна ця оманлива пані?

Модний зими, може, це макіяж?

Вихід останній у часі відіграно,

Тож у гримерці стоїть саквояж.

Ось і зустрілись вони за кулісами,

Лютий дарує зимі первоцвіт,

Скромно і щиро весна посміхається,

Поглядом шле свій прощальний привіт.

Лютий узяв пані - зиму під руку, 

В іншій тримає старий саквояж, 

Світло весняне їм пада під ноги,

Це їх останній весільний вояж.

Рання весна - це красуня привітна,

Зустріч із нею - омріяна мить.

Щира,прониклива, ніжна й красива,

Ніжним коханням в повітрі бринить.

 

Співає жайвір голосом весни

 Співає жайвір голосом весни,

В його піснях природа оживає,

І лиш опала глиця із сосни 

Легку зажуру часом навіває.

Так ніжно в світ з проталої землі 

Свою тендітність пролісок дарує,

Вже оживає брунька на стеблі,

І погляд днів життєвістю чарує.

Мережать душу сонце й голубінь,

Думки пейзаж малюють пензлем з тіні,

В палітрі фарб вже грає далечінь 

Свій ля - мінор на скрипці Паганіні.

Весна вже за обрієм ходить

 Весна вже за обрієм ходить,

Блакиттю сягає небес,

Проміння теплом хороводить,

І манить у простір чудес.

Неначе магічні айфони

Співають весняно двори,

Шепоче душа в мікрофони,

І в звуки впліта кольори.

В прозорості зеленню пахне,

Думки розлетілися вмить,

Зима постаріла і чахне,

А ранок весною бринить.