Блукає час за обрієм зими

 Туманний день ховає погляд вічний,

Блукає час за обрієм зими,

Похмурий лютий лагідно не звичний

Блукає сумно десь поміж людьми.

Спустило небо сірі гобелени,

Сховавши тугу поміж яворів,

Тривожно виють злякані сирени,

Замаскувавши вибухи боїв.

А десь блукає сірий пес голодний,

Поміж рун шукаючи тепла,

Його інстинкт рятує надприродний

У дні війни від мук, що прирекла.

Десь п'ють чаї, сидять в кафе затишнім,

А хтось ховається в підвалах від війни,

Дарує доля впевненість безгрішним,

Смертельний вирок - слугам сатани.

Сплакнули хмари сірими дощами,

Сховавши біль і відчай на землі,

Розсипав лютий тугу між кущами,

І розтрусив страждання на щаблі.

А зимі час міняти обнову

 Вечір з острахом дивиться знову,

Плаче небо  від звуків ракет,

А зимі час міняти обнову,

Видно сірий її силует.

У полях на блакитних просторах

Чорні вирви сховали свій страх,

Бруд смердить на чужих триколорах,

А мишва їх гризе в бліндажах.

Лісосмуги обпалені й голі,

Край полів залізяччя пала,

Там блукають загублені долі

На руїнах кривавого зла.

А за обрієм час вже чекає,

Бо втомилась зима від війни,

Про смертельні бої пам'ятає,

І про штурми нічні давнини.

Заховає вона у валізу

Страх і відчай згорьованих днів,

Лиш звучатиме, наче реприза,

Ода миру у музиці снів. 

Дитячі спогади

 Ішло дівча з матусею по парку,

Тримаючи  в руках букет гвоздик,

Ішов дідусь й підкорював цигарку,

І крик сирен на мить немовби зник.

Уважно дівчинка дивилася на маму,

А в погляді завмер химерний страх,

Зруйнований під'їзд  сховавсь за панораму

Обвітрених тривог, затамувавши жах.

Тримала донька міцно руку мами,

Приховуючи в погляді печаль,

У снах вона здригається ночами,

Відштовхуючи сон в холодну даль.

Їй часто сниться сон: іде вона із татом

У зоопарк у літні теплі дні,

І як на катері катається із братом,

Як ловлять зайчики окрилено - ясні.

Пригадує вона, як з котиком гуляла,

Як бігала із друзями в дворі,

Як мама кіски вправно заплітала,

І як зі школи зустрічала на порі.

Душа її немов у прірву лине: 

Ракетні вибухи лунають без мети,

І спогад цей в уяві швидко гине,

Залишивши відбиток самоти.

Усе життя  вмістилось у валізу,

Родинний затишок згадає телефон,

А кожен стук  стривожує щоразу

І збурює в думках амаргедон.

Сьогодні вони йдуть зустрітися із татом

На цвинтар, де тріпочуть прапори,

Загинув навесні під Бахмутом солдатом,

Знешкодивши ворожі табори.

Ось сірий постамент - і  погляд його рідний,

І доньчина рука погладжує граніт,

Їй світ здається цей жорстоко - жалюгідний

У відстанях загублених орбіт.

В душі у неї біль й глибока свіжа рана,

А тато споглядає із - за хмар,

Війна, немов життя уражена мембрана,

В дітей украла    щастя календар.

До Дня Соборності

 Зима.Мороз.В снігу калина.

На сході точаться бої,

Болить Херсоном Україна,

І рани в Харкова свої.

Здійнявсь Чернігів із руїни,

І  Миколаїв втер сльозу,

Щоб дух незламної країни

Розвіяв ворога грозу.

В Одесі Чорне море в мінах,

А Маріуполь стертий вщент,

Та Київ все ж не на колінах,

А Львів всім створює контент.

Полтава руку простягає,

А Суми втримують кордон,

Хмельницький стійкістю вражає,

Дніпро - медичний полігон.

Летять ракети в Запоріжжя,

Удари зносить Кривий Ріг,

А Україна косить збіжжя,

Гостей приймає на поріг.

Тернопіль, Вінниця, Черкаси,

Луганськ, Донецьк, Житомир, Крим.

Гримлять козацькі тулумбаси

Як заклик боротьби за мир.

Соборна вільна Україна-

Дідів і прадідів земля,

Хай лине мова солов'їна

В піснях і в звуках скрипаля

Людське життя блукає між сиренами

 Стоїть зима розхристана й засмучена,

Від вибухів здригається земля,

Вітрами й холоднечею розлючена,

Вдивляючись за обрій звіддаля.

Людське життя блукає між сиренами,

Між часосмуг " Тривога" і " Відбій",

А суть його сховалась за антенами,

В катренах оспівавши дні надій.

Дерева одягли крижані шати,

 Дзвенять скляні   на вітті кришталі,

Збирає час смертельні постулати,

Й прогнози заморожує на склі.

Тремтить душа від ненависті й люті,

Нервовий стрес пронизує буття,

Свідомість дистанціюється від суті

У стані невагомості життя.

Щодня приходять нові повідомлення:

"Злетіли ТУ- негайно в укриття!"

І поринаєш в болісні розломлення 

Й припущення, що  йдуть у небуття.

Час завмирає знову перед вибухом,

А пам'ять шепче тихо " Отче наш",

І мить шукає порятунку з острахом,

Щоб зупинити відчаю тираж.

І ця  буденність входить поступово

У ритм життя обстріляних років.

Чи є свята - уже не принципово,

Чи тихий день  від реву " вітряків".

Думки блукають вулицями міста,

Здіймаючись в небесну далечінь,

Їх зустрічає Матінка Пречиста,

Неголосно промовивши: " Амінь".

Життя

 Життя

Вир подій і душі почуття

Що окреслюють межі буття,

І ведуть лабіринтом подій

По стежках засекречених дій,

Із сюрпризами різних проблем,

Без роз'яснень, ремарок і тем,

І прямуєм на лінію" старт",

Де розкручує фішку азарт

І виходить в момент забуття, 

Та реальність, що в  слові

" Життя"

Час

 Час

Візуальний прозорий контраст

На картині життєвих подій,

В акварелі реальності дій,

У мазках сонцесяйних тонів

На околиці прожитих днів.

Де джерельна від спраги вода

Холодком між подій осіда,

Манить в безвість нездІйснених мрій

У бажання із світлих надій,

Він безжально летить поміж нас

Час.