А зимі час міняти обнову

 Вечір з острахом дивиться знову,

Плаче небо  від звуків ракет,

А зимі час міняти обнову,

Видно сірий її силует.

У полях на блакитних просторах

Чорні вирви сховали свій страх,

Бруд смердить на чужих триколорах,

А мишва їх гризе в бліндажах.

Лісосмуги обпалені й голі,

Край полів залізяччя пала,

Там блукають загублені долі

На руїнах кривавого зла.

А за обрієм час вже чекає,

Бо втомилась зима від війни,

Про смертельні бої пам'ятає,

І про штурми нічні давнини.

Заховає вона у валізу

Страх і відчай згорьованих днів,

Лиш звучатиме, наче реприза,

Ода миру у музиці снів. 

Дитячі спогади

 Ішло дівча з матусею по парку,

Тримаючи  в руках букет гвоздик,

Ішов дідусь й підкорював цигарку,

І крик сирен на мить немовби зник.

Уважно дівчинка дивилася на маму,

А в погляді завмер химерний страх,

Зруйнований під'їзд  сховавсь за панораму

Обвітрених тривог, затамувавши жах.

Тримала донька міцно руку мами,

Приховуючи в погляді печаль,

У снах вона здригається ночами,

Відштовхуючи сон в холодну даль.

Їй часто сниться сон: іде вона із татом

У зоопарк у літні теплі дні,

І як на катері катається із братом,

Як ловлять зайчики окрилено - ясні.

Пригадує вона, як з котиком гуляла,

Як бігала із друзями в дворі,

Як мама кіски вправно заплітала,

І як зі школи зустрічала на порі.

Душа її немов у прірву лине: 

Ракетні вибухи лунають без мети,

І спогад цей в уяві швидко гине,

Залишивши відбиток самоти.

Усе життя  вмістилось у валізу,

Родинний затишок згадає телефон,

А кожен стук  стривожує щоразу

І збурює в думках амаргедон.

Сьогодні вони йдуть зустрітися із татом

На цвинтар, де тріпочуть прапори,

Загинув навесні під Бахмутом солдатом,

Знешкодивши ворожі табори.

Ось сірий постамент - і  погляд його рідний,

І доньчина рука погладжує граніт,

Їй світ здається цей жорстоко - жалюгідний

У відстанях загублених орбіт.

В душі у неї біль й глибока свіжа рана,

А тато споглядає із - за хмар,

Війна, немов життя уражена мембрана,

В дітей украла    щастя календар.

До Дня Соборності

 Зима.Мороз.В снігу калина.

На сході точаться бої,

Болить Херсоном Україна,

І рани в Харкова свої.

Здійнявсь Чернігів із руїни,

І  Миколаїв втер сльозу,

Щоб дух незламної країни

Розвіяв ворога грозу.

В Одесі Чорне море в мінах,

А Маріуполь стертий вщент,

Та Київ все ж не на колінах,

А Львів всім створює контент.

Полтава руку простягає,

А Суми втримують кордон,

Хмельницький стійкістю вражає,

Дніпро - медичний полігон.

Летять ракети в Запоріжжя,

Удари зносить Кривий Ріг,

А Україна косить збіжжя,

Гостей приймає на поріг.

Тернопіль, Вінниця, Черкаси,

Луганськ, Донецьк, Житомир, Крим.

Гримлять козацькі тулумбаси

Як заклик боротьби за мир.

Соборна вільна Україна-

Дідів і прадідів земля,

Хай лине мова солов'їна

В піснях і в звуках скрипаля

Людське життя блукає між сиренами

 Стоїть зима розхристана й засмучена,

Від вибухів здригається земля,

Вітрами й холоднечею розлючена,

Вдивляючись за обрій звіддаля.

Людське життя блукає між сиренами,

Між часосмуг " Тривога" і " Відбій",

А суть його сховалась за антенами,

В катренах оспівавши дні надій.

Дерева одягли крижані шати,

 Дзвенять скляні   на вітті кришталі,

Збирає час смертельні постулати,

Й прогнози заморожує на склі.

Тремтить душа від ненависті й люті,

Нервовий стрес пронизує буття,

Свідомість дистанціюється від суті

У стані невагомості життя.

Щодня приходять нові повідомлення:

"Злетіли ТУ- негайно в укриття!"

І поринаєш в болісні розломлення 

Й припущення, що  йдуть у небуття.

Час завмирає знову перед вибухом,

А пам'ять шепче тихо " Отче наш",

І мить шукає порятунку з острахом,

Щоб зупинити відчаю тираж.

І ця  буденність входить поступово

У ритм життя обстріляних років.

Чи є свята - уже не принципово,

Чи тихий день  від реву " вітряків".

Думки блукають вулицями міста,

Здіймаючись в небесну далечінь,

Їх зустрічає Матінка Пречиста,

Неголосно промовивши: " Амінь".

Життя

 Життя

Вир подій і душі почуття

Що окреслюють межі буття,

І ведуть лабіринтом подій

По стежках засекречених дій,

Із сюрпризами різних проблем,

Без роз'яснень, ремарок і тем,

І прямуєм на лінію" старт",

Де розкручує фішку азарт

І виходить в момент забуття, 

Та реальність, що в  слові

" Життя"

Час

 Час

Візуальний прозорий контраст

На картині життєвих подій,

В акварелі реальності дій,

У мазках сонцесяйних тонів

На околиці прожитих днів.

Де джерельна від спраги вода

Холодком між подій осіда,

Манить в безвість нездІйснених мрій

У бажання із світлих надій,

Він безжально летить поміж нас

Час.

Не про свякове

 Новий рік.Ялинка.Апельсини.

І сирен стривожені виття,

На " нулю" зі смертю щогодини

Грізний бій ведеться за життя.

Між дерев- уламок від ракети,

Тут прикраси - гільзи і броня,

Лиш мелькають грізні силуети,

Де зима блукає навмання.

На війні свої поняття свята,

Коли всі здорові і живі,

Коли син знов чує голос тата,

Шле вітання друзям бойові.

Новорічна ніч безжально - грізна,

Сенс життя у світлі від свічі,

Ночі мить охрещено - залізна

Де в пітьмі заходяться сичі.

Не висять прикраси новорічні,

У вогнях гірлянди не горять,

Лиш блукають душі потойбічні

І " Кинджалів" залишки стирчать.

Там в окопах холодно й багнюка,

Бродить смерть обречена в степу,

А життя -   не пройдена наука

По дорозі знов веде всліпу.