Він втомивсь від вибухів ракет,
Літній вечір грає на сопілці,
Ніч малює тиші силует.
Поміж трав сховаламя вівсянка,
З цвіркуном нашіптуються вдвох,
Степ для неї - диво - забаганка,
Дні війни - страшний чортополох.
Вітер з трав несе дозрілі зерна
У поля крізь залпів дикий свист,
Огортає тишу чорна скверна,
Блідне в небі місяць - фаталіст.
Засинає день в долонях ночі,
Світ благає спокою й добра,
Небо відкриває зорі - очі,
Час акорди з сумом підбира.
А час благав спокійної пори,
Десь серед вирв сховалася дорога,
І в сні тривог завмерли явори.
Крізь свист ракет цвіркун виводить соло,
Цей ніжний звук вколисує поля,
Вечірнє сонце вишиває коло,
А в сльозах - росах схлипує земля.
Цей дивний світ, обпалений війною,
Збирає сум понівечених днів,
Спадає біль на трави сивиною
Під гру печальну ранків - кобзарів.
Вже червоніють яблука до Спаса,
Із серпня бджоли струшують нектар,
Танцює джміль на квітах вихиляса,
Листає серпень літа календар.
Вже чутно спів вівсяного колосся,
Бджолиний хор підспівує вітрам,
Лунає звук природи суголосся
На тлі серпневих теплих панорам.
І лиш війна доносить грізні звуки
На тихий плин серпневих щедрих днів,
А біль степів і вистраждані муки
Ховає час у затінку садів.
В саду звисає на ожині,
Тривожне часу каяття
Сумує з росами в долині.
Червоне яблуко бринить,
Вібравши в сік переляк ранків,
Калина листям шелестить
На фоні зляканих світанків.
А серпень дивиться у даль,
Йому б втекти за обрій літа,
Сховати зболену печаль
На маків цвіт, де кров пролита.
Збираючи в кошик дари,
Між соняхів в'ється роями
В медовім суцвітті пори.
Він запах дозрілої дині
Розносить на згарище днів,
Крізь запах гіркої полині
Несе дивний смак кавунів.
На сході пришвидшує кроки,
Минаючи вирви в степах,
На трави, де бруду патьоки,
Проторює осені шлях.
З ковилою тихо гомонять,
В їх цвітінні - знівечені долі
Поміж хмар, мов янголи летять.
Погляди таємно - величаві
З вкрапленнями чорної журби,
Вибухами злякані заграви
Піднялись увись, мов голуби.
Обіймає степ красу яскраву,
Пелюстки спадають поміж трав,
Розсіває день героям славу
Там, де ворог землю мінував.
В чорних вирвах маки червоніють,
Скраплені дощами із небес,
А волошки поглядом синіють
В борознахтглибоких від коліс.
Маки червонітимуть щороку,
Вічність розсіватиме зерно,
І цвістиме в пам'яті без строку
Перемоги пінисте вино.
Зриває вітер з маків пелюстки,
Летять між хмар залізні смолоскипи,
А час у вирвах сховує пустки.
Вода змиває тугу і надію,
Пекельний жар терору і війни,
Несе потік у пекло гамалію,
І смерть з мечем у лапах сатани.
На гребнях хвиль - дахи осель, паркани,
Пливе життя в морську таємну даль,
Несе вода сумні катамарани,
Безмежний сум, і тугу, і печаль.
Яскравий промінь пестить полуниці,
Їх аромат із запахом броні,
Їдкі дими мягли на медуниці,
На слід ракет, що зник удалині.
Вже відцвілись акації і липи,
Травневий мед зібрала вже бджола,
В судомах зла - війни стереотипи,
А в пам'яті - незламні два крила