Весні дарують вічності красу,
А бджоли грають ніжні травня гами
Для днів похмурих сонячну ясу.
Розсипався цвіт розкішною габою,
На зелень днів і ніжну голубінь,
Та фарби ці відтінені журбою
На плесо мрій у звуках шепотінь
Цвітуть каштани в час тривог і смутку,
У цій красі природи щемний біль,
Виття сирен вітри тримають в жмутку,
Зриваючи квітучу заметіль.
Ранковий степ...Окопи, вирви - рани,
Здригається від вибухів земля,
Як погляд днів в саду цвітуть тюльпани,
Час озвучує музику дня,
Сіє травень весни забаганку,
І вимолює мирне життя.
Місяць пензлем відточує вроду
У відтінках поранених днів,
Акварелям дарує свободу,
А дощами змиває свій гнів.
В згадках травень надію плекає
У видіннях тривожних снів,
А у вирвах полів блукає
Біль розсіяних бур'янів.
Бродить вітер в пилюці згарищ,
А десь поряд цвіте бузок,
В небі меркнуть сумні стожари,
Залишаючи світла мазок.
Жовтим поглядом квітнуть кульбаби,
І горить поміж трав маків - цвіт,
Розсипає весна на єдваби
Смуток днів, як рясний буйноцвіт.
Кинувши обвітрене : " Привіт",
Відтінив свій погляд зеленаво
На бузок, що радісно розквіт.
Пристально заглянув мені в очі,
Променем торкнувся до щоки,
Листям проспівав пісні урочі,
І сховав за обрієм зірки.
Він тюльпани дарував яскраві,
Прикрашав нарцисами букет,
Розсипав кульбаби солодкаві
На галявин ніжних силует.
В пелюстковім мереживі днів
Підбирає весна для декору
Ніжні фарби з цвітіння садів.
Травень пише поезію в квітах,
Творить музику вітер в степах,
Цвіркуни на незвичних трембітах
Відшліфовують радість в тонах.
А десь там возять "зуби дракона",
І траншеями нівечать степ,
В них сховається вража колона,
Щоб уникнуть смертельних халеп.
А крізь вибухи бомб і снарядів
Чутно пісню вітрів у степу,
І у криках стривожених " Градів"
Дощ змиває їдку куряву.
Крикнувши обвітрене : " Привіт!"
Відтіснив свій погляд зеленаво,
На бузок, що сонячно розквіт.
Пристально заглянув мені в очі,
Променем торкнувся до щоки,
В звуках прошептав слова урочі,
І сховав за обрієм зірки.
Він тюльпани дарував яскраві,
Прикрашав нарцисами букет,
Розсипав кульбаби солодкаві
На галявині ніжний силует.
Він вдивлявся в далечінь квітневу,
Де чорніли спалені сади,
І благав не тишу полудневу,
А про мир і спокій назавжди.
Уламки бетону, сміття.
Безжальні, черстві вурдалаки
Вбивають невинні життя.
Лежить під завалами мати,
У ліжку ще стогне дитя,
Швидка невтихає волати -
В тих звуках гірке каяття.
У присмерку плачуть тополі,
І виє скалічених пес,
А ранок зриває поволі
Безвучні молитви небес.
Хто вижив - у шоці ридають,
Когось до швидкої несуть,
В руїнах роки завмирають,
І пилом вкривається суть.
Буяє весна у цвітінні,
На рани летять пелюстки,
В скорботнім німім безгомінні
Чорніють жіночі хустки.