Ранковий степ...Окопи, вирви - рани,
Здригається від вибухів земля,
Як погляд днів в саду цвітуть тюльпани,
Час озвучує музику дня,
Сіє травень весни забаганку,
І вимолює мирне життя.
Місяць пензлем відточує вроду
У відтінках поранених днів,
Акварелям дарує свободу,
А дощами змиває свій гнів.
В згадках травень надію плекає
У видіннях тривожних снів,
А у вирвах полів блукає
Біль розсіяних бур'янів.
Бродить вітер в пилюці згарищ,
А десь поряд цвіте бузок,
В небі меркнуть сумні стожари,
Залишаючи світла мазок.
Жовтим поглядом квітнуть кульбаби,
І горить поміж трав маків - цвіт,
Розсипає весна на єдваби
Смуток днів, як рясний буйноцвіт.
Кинувши обвітрене : " Привіт",
Відтінив свій погляд зеленаво
На бузок, що радісно розквіт.
Пристально заглянув мені в очі,
Променем торкнувся до щоки,
Листям проспівав пісні урочі,
І сховав за обрієм зірки.
Він тюльпани дарував яскраві,
Прикрашав нарцисами букет,
Розсипав кульбаби солодкаві
На галявин ніжних силует.
В пелюстковім мереживі днів
Підбирає весна для декору
Ніжні фарби з цвітіння садів.
Травень пише поезію в квітах,
Творить музику вітер в степах,
Цвіркуни на незвичних трембітах
Відшліфовують радість в тонах.
А десь там возять "зуби дракона",
І траншеями нівечать степ,
В них сховається вража колона,
Щоб уникнуть смертельних халеп.
А крізь вибухи бомб і снарядів
Чутно пісню вітрів у степу,
І у криках стривожених " Градів"
Дощ змиває їдку куряву.
Крикнувши обвітрене : " Привіт!"
Відтіснив свій погляд зеленаво,
На бузок, що сонячно розквіт.
Пристально заглянув мені в очі,
Променем торкнувся до щоки,
В звуках прошептав слова урочі,
І сховав за обрієм зірки.
Він тюльпани дарував яскраві,
Прикрашав нарцисами букет,
Розсипав кульбаби солодкаві
На галявині ніжний силует.
Він вдивлявся в далечінь квітневу,
Де чорніли спалені сади,
І благав не тишу полудневу,
А про мир і спокій назавжди.
Уламки бетону, сміття.
Безжальні, черстві вурдалаки
Вбивають невинні життя.
Лежить під завалами мати,
У ліжку ще стогне дитя,
Швидка невтихає волати -
В тих звуках гірке каяття.
У присмерку плачуть тополі,
І виє скалічених пес,
А ранок зриває поволі
Безвучні молитви небес.
Хто вижив - у шоці ридають,
Когось до швидкої несуть,
В руїнах роки завмирають,
І пилом вкривається суть.
Буяє весна у цвітінні,
На рани летять пелюстки,
В скорботнім німім безгомінні
Чорніють жіночі хустки.
До церкви йдуть із кошиками люди,
Над квітами ворожать щось джмелі,
І цвіт садів залюблює усюди.
А десь на сході знов гримлять бої,
Солдат в окопі зустрічає свято,
Там звук церков на обстрілів рої
Війна акорди змінює завзято.
Він згадує сім'ю, що за столом:
Дружину, матір, донечку і сина,
Квітучу грушу й сливу за вікном,
Святковий стіл і радісну родину.
Великдень Бій.Артобстріл.Вугледар.
В судинах кров скіпажться від болю,
Він злісно нищить Вагнера примар,
Де крик душі розноситься по полю.
І пам'ятає кожен крок в бою,
І кожен сон, що ніч подарувала,
Він волю відвойовує свою,
Які б орда сюрпризи не прислала.
Тут ходить смерть безжально по слідах ,
Тут кожна мить - гірка пересторога,
А шанс не згинуть, як рожевий птах,
Летить крізь пекло на поклон до Бога.
Весна. Великдень.Паска на столі.
Низький уклін за це захисникові.
Подяка від людей і від землі,
Пошана й честь із вдячністю у слові.