Хмуриш брови між хмар золоті,
Засмутилося листя обвітрене,
Дожидаючись ніч в самоті.
Опадає краса в безгомінності,
Видно погляд змарнілий в журбі,
І лиш запах осінньої прілості
Про дощі нагадає тобі.
А ще вчора блукала ти парками,
Посміхалася золотом фарб,
Залишаючи погляд ремарками,
Дарувала природі свій скарб.
І нехай ти блукаєш між хмарами,
Я люблю до безтями ці дні,
Почуття я збираю стожарами,
Коли бачу тебе увісні.
Похмурим ранкам
І дням погідним на зорі,
І тихим росяним світанками,
І співу півня у дворі.
Всьому свій час
Веселим святам,
Прозовим будням у житті,
Спокійним дням і тихим водам,
Людській душевній простоті.
Всьому свій час
Дощам холодним,
Теплу домашньому в цю мить,
Словам і вчинкам благородним,
Життєвій рані, що болить.
Всьому свій час
Розкішним храмам,
Будинкам скромним у селі,
Оздобленим красивим брамами,
Тинам похиленим в дворі.
Всьому свій час
Відвертій правді,
Брехні солодкій напоказ,
І якось хочеться насправді
Пізнати істину хоч раз.
Всьому свій час ...
Тримає в схованці дощі,
Голубить ранками тополю,
Сховавши погляд у кущі.
Вдягли в цей час осінні хмари
Вбрання посріблено важке,
Крильми окутали бульвари,
Далеке вчора і близьке.
Земля ж чекає подих свіжий,
Дощів вимолюють поля,
А степ обвітрений і сизий,
Благальну оду промовля.
І видно, як усе стомилось
Чекати краплі дощові,
А може їм уже наснились
Замети білі снігові.
Благають луки, ліс прохає
Ковток осінньої води,
А вітер мовчки прокладає
Дощам із золота сліди.
А вечір сипле листя золотаве,
Покличе музу трепетно Орфей,
Всміхнувшись небу в сутінках лукаво.
Стара сосна в ошатному вбранні
У тишу снів крізь у темінь заглядає,
Про плин часу нагадує мені,
В ту мить,як світ вмовка і засинає.
Ховає листя відчай і красу,
Земля вбирає шелесту відтінки,
І у акордах вічності й часу
Наниже мить, як спогад, намистинки.
Збирає жовтень краплі - намистини,
І чистих вод таємна бірюза
Відтінить блиск осінньої картини.
Холодна ніч вколише ясени,
Співаючи тихенько колискову,
І буде парк дрімати до весни,
Аж поки створить час нову обнову.
Пожовкле листя в вальсі знов кружля
Під музику вітрів багрянокрилих,
Художник - жовтень тішиться здаля
Красою фарб від холоду змарнілих.
І прілим листям у саду,
Ріллею мокрою і степом,
І соком груші на меду.
Він пахне осінню й туманом,
І сумом довгих вечорів,
І морозцем, що під парканом
Блакитним поглядом зацвів.
Я дощ люблю, коли він стука
Мені в зашторене вікно,
Коли на простір ніч сторука
Розсипле випране рядно.
Він пахне лісом і грибами,
І теплим чаєм на столі,
І жовтня мокрими слідами,
І зойком пилки у селі.
Я дощ люблю, бо він малює
На склі прозорі вітражі,
А вечір в сутінках сумує
І мліють сірі міражі.
Я дощ люблю, його сонату
Таку задумливо нічну,
Осінню стильну травіату
В обіймах темряви і сну.
І промінь любо кличе на гостину,
Зібравши фарби з сонячних прикрас,
Дарує день для осені світлину.
У небі вже курличуть журавлі,
Сумні поля закутались у шалі,
Фарбує осінь золотом жалі,
Зітерши пензлем вранішні печалі.
Шумлять гаї мелодію сумну,
Знімає вітер шати із тополі,
І таїну вколисаноземну
Вдихає ранок радісно поволі.