Коли весна буяє ніжним цвітом

Коли весна буяє ніжним цвітом,
Й п янить повітря квітів аромат,
Вже день квітчає настрій живоцвітом,
Й душа співає радісно: "Віват!"

Так  дихається легко в повні груди,
І п єш, як воду, спрагу до життя,
Щеза зимовий  сум, як тінь облуди,
І лине час на хвилях забуття.

А мріється невимушено й вільно,
Думки ж летять наввипередки літ,
А в голосі слова звучать весільно,
І радістю бринять на цілий  світ.

Промінь сонця у трави падає

Промінь сонця у трави падає,
Пестить роси легких шовків.
Безмір неба вітрам нагадує,
Про земну круговерть років.

Вітер грає на хвилях зелені,
Степ безмежний упав до ніг,
Краєвиди, що в даль розстелені,
День на плесах ставків зберіг.

Край села там стоїть, мов вкопана,
Тиха липа. А десь в яру
Вже озветься коса стривожена,
Й бризне сік на кульбаб вохру.

Заспіває душа розхристана,
Покохавши красу весни:
В тиші з квітнем земля повінчана
Бачить в небі весільні сни.

Забриніли сльозою струмковою

Забриніли сльозою струмковою
Березневого ранку цівки,
І дзвенять в теплий день колисковою
На проталинах срібні шовки.

Звуки крапель, промінням розбуджені,
Збіглись швидко в потічки з снігів,
Теплим подихом в шепоті зроджені
Прилетіли на землю з дахів.

У люстерках калюж затамовано,
Небо п є чисту вроду в цю мить.
А весна, обережно й схвильовано,
Притискає до серця блакить.

Останні подихи зими

Останні подихи зими
Вже не колючі і холодні,
Сніги з одряхлими крильми
Десь зникли нишком у безодні.

Зими бринить гірка сльоза,
Капіж шепоче із струмками,
Очей бездонна бірюза
Шукає втіху між світами.

Немов на пагорби Дніпра
Слова лягають на папері,
А в  звуках скрипки і пера
Весни відчутний спів у сквері.

І розправило небо крила

І розправило небо крила,
Щоб природи сховать капризи,
Вверх злетіли стрімкі вітрила
Й дарували весні сюрпризи.

Затремтіло в руках стихії
Сонне гілля в обіймах ночі,
Сніговії  рвучкі й лихії
Оповили думки дівочі.

Так зима у поривах гніву
Дні останні дарує світу,
А в безмір запального співу
Сипле мрії  весна із цвіту.

Пожовклий лист

Кохання в юності -
то білий цвіт пелюстка,
Розносить вітер
ніжний аромат.
А спогад в пам'яті ,
немов безмежна пустка,
В ній день завмер
у присмерку лампад.
Лежить в шухлядці
пристрастей послання,
Магічно час
тримаючи в руці.
В картинах вічності
сакрального зізнання
Слова між хмар
злетіли в мінівці.
Пожовклий лист,
овіяний жагою,
Таїть минуле
в вицвівших рядках,
А плин життя
бурхливою рікою
Розмив той слід
по пройдених стежках.

Літні спогади

Вже вечір озвався
У сутінках дня,
І тихо пробрався
У сад навмання.

Присів, й відпочивши,
Напився роси,
Що з віття для нього
Зібрали сади.

Він дихає небом,
Й вологою трав,
З них силу й принаду,
Як солод зібрав.

І квіти відчули
Той подих палкий,
Омріяно-ніжний
й туманно- п’янкий .

Вмить свіжість вдихнули
Від спраги з води,
І бризнули з вуст їх
Солодкі меди.