Озираючись шелестом трав,
Після спеки усе спочиває
В ніжних звуках вечірніх октав.
Свіжий подих крізь сутінки рветься,
Колисаючи спеку в степах,
Перепілкою спека озветься,
І заграє цвіркун у житлах.
Гасне сонце.Яскраве проміння
Віддзеркалює золотом мить,
Загортає в обійми видіння
У згасаючу неба блакить.
Засинає земля під покровом
В оксамиті тривожних ночей,
І торкнеться душа рідним словом
До пейзажу зі смутком очей.
Всміхаючись зажуреним сонетам,
А час лихий, як жмуток катастроф
Летить у вир стривожений фальцетом.
Співають птахи оду весняну,
Весільні сукні вишні повдягали,
Фарбує квітень далеч чарівну,
А ранки сонно з півнем проспівали.
В промінні дня красується тюльпан,
Нарциси з сонцем шепчуться ласкаво,
Старий горіх - крислатий дідуган
Розправив руки - крила величаво.
Каштан збирає сонячне тепло,
Ошатні свічі квітнуть на блакиті,
Весняні дні - одвічне джерело
Краси і творчості між росами у житі
Така чарівна, юна і свята.
Зіпрілий лист в траві ховає муку,
Де ранків сяє ніжна простота.
У погляді і посмішка, і мука,
В долонях квіти, сонце і жалі,
А поміж вирв - досада і розпука,
І сліз гірких небесні кришталі.
Дивлюсь на неї з радістю і смутком,
Летять у небі дрони й журавлі,
Здається це загубленим набутком
В реальності, що лине на крилі.
Береза розпустила віти - коси,
Із кореня пульсує сік життя,
Стоїть бур'ян, де скам'яніли роси,
І чутно куль задушливе виття.
Той сік беріз - ковток замість мікстури,
Нехай лікує опіки душі,
Весняний бренд від етно - субкультури,
На клумбі днів, де всохли спориші.
Вечірні сутінки ховають свої очі
Від тих пожеж, що бачить білий світ,
Палає злість тим полум'ям щоночі,
А попел зла вкриває первоцвіт
Ніби посмішка теплого дня,
То дзвенять, то шепочуть, як повінь,
То співають пташками зрання.
А слова наче хмари з блакиті,
Наче дощ весняний на поля,
То веселі, а то лякливі,
Гомінкі, ніби шум гілля.
А слова, ніби пісня пташина,
Наче відгук епох земний,
Розквітають немов калина,
Наче відгук століть голосний.
А слова наче відгомін дзвонів
Обіймають молитвами світ,
І летять між роки пантеонів
Віднайшовши життя заповіт.
А слова ніби код генетичний,
Наче карта ментальна думок,
Що зв'язок поколінь історичний
Розчищає душі струмок
Малює промінь свій пейзаж.
Весна привносить етносолод
На передвраннішній колаж.
Біліє приморозок в полі,
Весняний дощ ще вчора лив,
В саду дерева - парасолі
Рядном намоченим накрив.
Ворони каркають настирно,
Стрибають нишком горобці,
Воркують голуби сумирно,
А час летить у манівці.
Нікого.Кіт об ноги треться,
Собака бігає в дворі,
Знов півень голосно озветься
Зі сходом сонця на зорі.
Прокрила двері - холод віє,
Весна ж всміхається мені,
Повітря березнем тепліє
І ранок пестить у дворі.
Шукаючи моментів теплі миті,
В душі вирує суму курявата,
А спогади тривогами розмиті.
Танцюють краплі тихо на вікні,
Змиваючи зими мазки холодні,
Мов сльози, відголосками крізь дні
Окликують печалі старомодні.
А дощ немов сюїта весняна,
У звуках зливається спонтанно
Душа природи ніжно - чарівна
У фарбах розчиняється мембранно.
Летять слова на трав зелених шум,
Пульсуючий теплом поміж рядками,
А березня мінливо - впертий струм
Блукає одіозно між садками.
В цих краплях чутно музику життя,
А кожна " ля" бинтує ніби рани,
Промовивши побожно каяття
Зникає за обвітрені паркани.
І біліють простори
У закляклий моріг
Час сховав нувістори.
Одягнули вбрання
Закосичені віти,
Сипле день навмання
Снігові дивоцвіти.
Лютий пензлем махнув,
Розсипаючи диво,
Сніг із хмари струснув
Невимовно красиво.
Тихо падає сніг,
Прикрашаючи гори,
А на фарбах доріг
Відтіняє простори.
Вулиць таємний блиск,
Часу забутий спогад,
Місяця срібний диск.
Хмари згорнули крила,
В далеч летять зірки,
Мов крижані вітрила
Вкрили дерев гілки.
Лютий.Поля завмерли,
Спить предковічний степ.
Зимно. Лани простерли
Мрію про свій вертеп.
Марять пейзажем липи,
Хором гудуть дуби,
Жадібні чутно схлипи
Давніх сонат доби.
Лютий. Весна в дорозі,
Березень слідом йде,
Втіха вже на порозі
Промінь життя веде.
Де завмерло життя на межі,
У душі ж є таємно - прозорі
Для майбутнього дня колажі.
Світ жорстокий до сліз і від болю,
Мов напалм розпікає тіла,
А слова знову рвуться на волю,
Ніби всесвіту гостра стріла.
Десь страждають обпалені сквери,
Спорожнілі сумують міста,
Там туманні блукають химери,
Мов комети летять без хвоста.
Попри всі негаразди й нещастя
У серцях розквітає весна,
Теплих днів пахне свіже причастя
В них омріяна думка ясна.
З долонь його не лине в світ тепло,
Десь ранку тінь із відчаю розквітла,
Й тривожну ніч туманом затягло.
Він злякано свої розправив крила,
Летить у даль, в стривожені світи,
Шукаючи омріяні вітрила,
Зриваючи війни сташні дроти.
Епохи біль впаде на чисті води,
Озветься час в поезії доби,
Не знаючи похвал і нагороди,
Сховає відчаю обвітрені сліди.
І гляне день щасливими очима
На море квітів ранньої весни,
Нестиме лютий важко за плечима
Налякані війною тихі сни.
Відчуваючи радість від ночі без дронів,
Усвідомивши років сумну заметіль,
І надію на тишу із скельця смартфонів.
Ми навчились чекати" відбій" кожну мить,
Приховавши думки між ударами стресу,
Відчуваючи смерть, ми навчилися жить,
Не змінивши для мрії адресу.
Ми навчилися час прикладати до ран,
Запивати пігулки напоєм із втоми,
Серед сірості буднів шукати катран,
І надій віртуальні синдроми.
Ми навчилися жити між " до" і " тепер",
У валізу складаючи плани,
Між роками проклавши колючий бар'єр
Довгих згадок сумні автобани.
Ми навчились любити обстріляні дні,
Святкувати, творити, радіти,
Відблиск сонця ловити на мокрій стіні,
Й погляд ранку щоденно зустріти.