Й сум небес падав тихо під ноги,
Мить сховалась під чорним плащем,
Й день розлігся на мокрі дороги.
Ти тримав парасольку в руці,
І магічно дивився на мене,
Й краплі сліз чи дощу на щоці
Почуття оживляли шалене.
Дощ пішов геть далеко від нас,
Й хмари вмить десь за обрій упали,
І завмер між калюжами час,
А вуста поцілунку благали.
Мою вроду ти пив із очей,
Й швидко спрага безсильна вмирала,
Вже спадав жар спекотних ночей,
Коли в небі зоря догоряла.
Стоїмо знов удвох під дощем,
Скільки років пройшло - не злічити.
Дощ змиває припилений щем,
Щоб кохання в душі освіжити.
Немає коментарів:
Дописати коментар