Душевна розмова

Запитала якось я в тополі:

-Чом вітри гуляють вільно в полі?

Листям лиш вона затріпотіла,

Зрозуміть її я не зуміла.

Потім я у клена запитала:

- Чому нива поле покохала?

Але він не вимовив і слова -

Вийшла ось така у нас розмова.

Я промовила березі лише фразу,

Й думала про кленову образу,

Та вона із вітром сперечалась,

Й шумом листя тихо привіталась.

Кущ калини гордо красувався,

Чув розмову, й мовби здивувався,

Я спитала про його кохання,

В шумі тім почула біль зізнання.

Я троянду запитала чемно,

Відповідь чекала лиш даремно.

Вона  сонцю душу виливала,

З пелюстків сльоза - роса стікала.

Я спитала в матінки - природи:

- Як знайти порозуміння й згоди?

І вона громами прогриміла,

Щоб її людина зрозуміла.