Чому ми йдем по коліях і ямах,
З яких на ноги хлюпає вода,
А день, як ніч, в криваво - смертних плямах,
І стріли в спину кидає орда.
Бо ми йдемо, забувши про культуру,
Сміття везем за сто десять доріг,
Нахабно ліпим із брехні скульптуру,
І ставим чемно під чужий поріг.
В майбутнє йдем із доларом в кишені,
Шукаєм щастя й долі по світах,
Стріля безвіз у влучені мішені,
А вітер свище по пустих хатах.
Кудись ідем, щоб цінності здобути.
Чому ж мораль ми втратили свою?
Коріння як могли своє забути,
І все святе, що здобулось в бою.
Ось так йдемо - з надією в достаток,
У світлий день, що вирветься з пітьми.
Життя піднесло вже гіркий початок,
І шлях омитий смертю і слізьми.
Ми тихо йдем замучені й безсилі,
Бо вектор змін крутив на всі боки,
І вже народ, як човен, що на хвилі,
Біжить від шторму сліпо навтьоки.
Хіба йдемо, ми радше шкутильгаєм,
Спираючись на милиці й ціпки,
Про негаразди сумно забуваєм,
А замість коми ставимо крапки.
Немає коментарів:
Дописати коментар