В ті дні, коли
небо сумує,
І чахне
старенька зима,
Приходить у
гості Евтерпа,
І настрій
сумний підійма.
Сьогодні
вона якась дивна:
Сирингу свою
не взяла,
Рукою угору
махнула,
Мов натяк на
щось подала.
В космічній
безодні далекій,
Там душі
полеглих зійшлись,
Із вуст їх
холодних молитви
Гарячі на
землю лились.
І чути у тім
одкровенні
Про те, як
на світі жили,
Про те, як
свій край боронили,
Й на небі
спочинок знайшли.
Одна ось
шепоче про матір,
Що змучена,
й з горя не спить,
І двічі на день
до могили
На цвинтар
до сина біжить.
Болить їй,
що плаче і сохне,
Що втратила
смисл у житті,
У сорок
неповних - лиш тліє,
Бо в неї –
могила в душі.
Ось друга
прийшла до порога,
Щоб глянуть
, як донька росте.
Зайшла у
дитячу поспішно,
Й побачила
ліжко пусте.
Як тато у
рейс від’їжджає
Живе у
бабусі вона,
У снах все про маму питає,
І схлипує
вранці сумна.
Згадає,як
казку читала,
Купала в
відварах із трав,
І долю у
Бога благала,
Ретельно,
щоб їй підбирав.
Тепер лише
янголом з неба,
З’являється
доні у снах,
А мамин
гарячий цілунок
В долоньку
сідає, мов птах.
А третя душа
озоветься
У квітці,у
шепоті трав,
Розкаже про
завжди одвічне,
Що так, ще
ніхто не кохав.
Про трепет
сердець у пориві,
І погляд
прощально - п’янкий,
Коханої, що
проводжала
До війська у
час нелегкий.
Загляне в
віконце вечірнє -
Й побаче
маля на руках,
Ось фото у
рамці на шафі,
А погляд ожив на свічах.
Спокійна
душа, що хлопчина
Не чує
страхіття війни,
Що виросте,
й мама розкаже,
Як тато
поліг восени.
Щороку, як
небо сумує,
І чахне старенька
зима,
Приходить
сумна Мельпомена
Мовчазна й
тривожно – німа.
Автор блогу
Немає коментарів:
Дописати коментар