І знову день

 І знову день, та в ньому мало світла,

З долонь його не лине в світ тепло,

Десь ранку тінь із відчаю розквітла,

Й тривожну ніч туманом затягло.

Він злякано свої розправив крила,

Летить у даль, в стривожені світи,

Шукаючи омріяні вітрила,

Зриваючи війни сташні  дроти.

Епохи біль впаде на чисті води,

Озветься час в поезії доби,

Не знаючи похвал і нагороди,

Сховає відчаю обвітрені сліди.

І гляне день щасливими очима

На море квітів ранньої весни,

Нестиме лютий важко за плечима

Налякані війною тихі сни.

Ми навчилися час прикладати до ран

 Ми навчилися жити, долаючи біль,

Відчуваючи радість від ночі без дронів,

Усвідомивши років сумну заметіль,

І надію на тишу із скельця смартфонів.

Ми навчились чекати" відбій" кожну мить,

Приховавши думки між ударами стресу,

Відчуваючи смерть, ми навчилися жить,

Не змінивши для мрії адресу.

Ми навчилися час прикладати до ран,

Запивати пігулки напоєм із втоми,

Серед сірості буднів шукати катран,

І надій віртуальні синдроми.

Ми навчилися жити між " до" і " тепер",

У валізу складаючи плани,

Між роками проклавши колючий бар'єр

Довгих згадок сумні автобани.

Ми навчились любити обстріляні дні,

Святкувати, творити, радіти,

Відблиск сонця ловити на мокрій стіні,

Й погляд ранку щоденно зустріти.

Передноворічне

 Новий рік, але чомусь не сніжно,

Темний смуток листя прикриває

День і час розгойдує маніжно

Мокрий лист, що холод навіває.

Поміж гілля морозець блукає,

Пень старий нашіптує казки,

Сонно місяць в шибу заглядає

І наносить відблиском мазки.

Зорі шлють привіт із піднебесся,

Вітер грає тихо вокаліз,

Фантазер - маестро з відголосся

Створює сюїту для беріз.

Десь волають злякано шахеди,

Чутно рев опівночі німій,

Час вже пише традиційні треди

Для мейнстріму в далечі глухій.

Без натяку

 Чомусь в житті по - різному буває:

Хтось сіє хліб із ранку до зорі,

Чиясь уява фарби розсипає,

Чиясь-  карбує зло в календарі.

Старенька мати молиться за сина,

А в снах онук до тата розмовля,

В думках щомиті згадує дружина,

І рідний образ бачить звіддаля.

Скучає пес й обнюхує машину,

Гараж давно ніхто не відкривав,

І смутку тінь звисає на калину,

Там день надію завжди зустрічав.

Людське життя для когось шахівниця,

Тут хтось король, хтось кінь, а хтось пішак,

З клітинок дошка - партій рятівниця,

Де кожен хід - прихований лайфхак.

Прийшло Різдво

 Прийшло Різдво, усі його чекали,

Яскрава в небі світиться зоря,

А янголи таємно сповіщали

Про цей знаменний день календаря.

Збирається за стіл уся родина,

Освячено кутю й дванадцять страв,

За мить мала народиться дитина

В цей вечір, що творцем для світу став 

Подякуймо Ісусу за гостину,

За хліб і сіль, за свято, за кутю,

За кожен день, за неньку - Україну,

За шанс ходити вільно по життю.

Молімося затих, хто край боронить,

За тих хто там, у пеклі "на нулі",

Подякуймо,що ворога відносить,

І за можливість жити у теплі.

Подякуймо за світу дивні чари,

За сонце, вітер, небо і дощі,

За врожаї й легкі весняні хмари,

За квіти, верби, трави і кущі

Знову зимно

 Зимові дні похмурі і холодні,

В душі рояться зболені жалі,

Думки шукають миті благородні

Між сподівань, мов диво - скрипалі.

Знов сніг лягає білими шовками,

Вкриває рани замученим полям,

Зболівся світ, стривожений боями,

Осанну пише відчайдушним дням.

В думках блукають відчай і надія,

Різдвяних див очікує душа,

Святкову шопку виглядає мрія

І не чекає з магній фетиша.

Сумні ялини шепчуться з вітрами,

Тривог лунають звуки голосні,

Буття тремтить між різними світами,

Все ж творить казку свята уві сні

* * *

 Вже перший сніг голубить ранки,

Зима бинтує рани дням,

Страшні криваві забаганки

Жанглюють вкраденим життям.

Вітри холодні обтирають

Сльозу гарячу на щоці,

А десь у тиші сновигають,

Думки, як точені мечі.

Летять із пекла, наче круки,

Ракет палаючі хвости,

А простір хмуриться від муки,

І гнівно спалює мости.

На ковдру сніжну листопада

Лягають зболені жалі,

І міст зруйнована принада

Лягає попелом на тлі.

Художник пензлем сніг малює,

Поет оспівує в віршах,

Нестерпним болем обплітає

Тираном випущений страх.

І ліплять радо сніжки діти,

Стрибають хутко горобці,

Казково - кулькові магніти

Летять в промерзлі манівці.